Селище

КІР БУЛИЧОВ

СЕЛИЩЕ

Одного разу на цій планеті зазнав аварії космічний корабель. Люди постаралися не померти у ворожому середовищі. І у них вийшло. Так народився Селище. Але з кожним роком їх все менше тих, хто пам'ятає, хто народився не тут. І вони розуміють, що можна вижити, з'єднавшись з цим світом - як їх діти - нові Мауглі цієї планети, але залишитися людьми можна тільки зберігши старі знання, хоч би намагаючись повернутися на Землю. Але для цього треба налагодити зв'язок в покинутому кораблі. І ось, рік за

роком, жменька змучених людей штурмує Перевал. Розуміючи, що дійдуть не всі. Сподіваючись, що дійде хоч один.

Переклад з російської Ярослава Павлюка

ТЕРНОПІЛЬ

"НАВЧАЛЬНА КНИГА - БОГДАН"

ВЕСЕЛКА"

Один із найвідоміших російських фантастів Ігор Всеволодович Можейко, котрий прибрав собі псевдонім — Кір Буличов, народився 18 жовтня 1934 року в Москві. У дитинстві, як і багато його ровесників, майбутній фантаст любив оповіді про розвідників, романи А. Дюма, Ж. Верна, Г. Веллса, мріяв про мандри, наукові відкриття та героїчні вчинки. Приміром, уявляючи себе дослідником амазонських нетрів, він сходив уздовж і впоперек майже всі підмосковні околиці. Хлопчик наполегливо вивчав книги Івана Єфремова про палеонтологічні експедиції у пустелю Гобі, збирав колекції мінералів, уявляючи себе справжнім геологом. Здавалося, він і справді ним стане, проте доля розпорядилася інакше: закінчивши школу, Ігор Можейко вступив у Московський педагогічний інститут іноземних мов імені Моріса Тореза. Після його закінчення, у 1957— 1959 роках, працював перекладачем на будівництві у далекій азійській країні Бірмі.

Краса східної культури захопила юнака, йому видавалося, що він опинився у казці. З вікон готелю, де мешкав майбутній письменник, велично пишалися старовинні мури буддійських храмів, приваблюючи своєю таємничістю і неповторністю. Коли сходило сонце, вони наче оживали у всій своїй веселковій пишноті — блакитній, фіолетовій, золотавій, стаючи схожими на якісь неземні видива. Перебуваючи під враженням від Сходу, Ігор Всеволодович після повернення у Москву вступив у аспірантуру Інституту сходознавства АН СРСР, а в 1966 році захистив кандидатську дисертацію про історію середньовічної Бірми — “Паганська держава”.

Згодом розпочалися наукові дослідження, копітка праця над написанням монографій. Здавалося, що життя і надалі йтиме своїм звичаєм — розмірене, виважене життя науковця, але трапилося інакше... У Ігоря Всеволодовича підростала донька Аліса. Її не цікавила історія Бірми, проте завжди хотілося, щоби татусь, забувши про справи, розповідав їй щось цікаве і незвичайне... Спеціально для доньки він почав вигадувати фантастичні історії про дівчинку Алісу з XXI століття. Юна героїня зазнавала неймовірних пригод, відвідувала далекі планети, потрапляла у минуле, зустрічалася з небаченими істотами, попри все залишаючись маленькою тринадцятирічною дівчинкою... Збірка оповідань “Дівчинка, з якою нічого не трапиться” була опублікована 1965 року в альманасі “Світ пригод” (“Мир приключений”).

Згодом трапилася ще одна цікава пригода. Наприкінці 1966 року у журналі “Шукач” (“Искатель”) цензура заборонила публікацію оповідання одного іноземного автора. Виникла проблема, оскільки обкладинка була вже видрукувана. З неї на пригнічених працівників редакції сумно дивився крихітний динозаврик у банці. “У редакції була паніка, — згадував Ігор Всеволодович. — Тоді декілька чоловік, і я разом з ними, вирішили терміново написати твір до малюнка. Уранці я приніс оповідання “Коли вимерли динозаври?” Ім’ям для псевдоніма стало ім’я дружини, прізвищем — дівоче прізвище матері. Отже, вся сім’я була задоволена...”

Так несподівано і з’явився один із найпопулярніших російських письменників-фантастів — Кір Буличов. І, очевидно, йому дуже сподобалося писати для дітей, бо услід за першими коротенькими оповіданнями про Алісу з’явилися справжні “товсті” книги: “Дівчинка з Землі” (1974), “Сто років тому вперед” (1978), “Мільйон пригод” (1982), “Непосида” (1985), “Нові пригоди Аліси” (1990)... Згодом Аліса Селезньова стала “кінозіркою” — Кір Буличов написав сценарії до мультфільму “Таємниця третьої планети” і п’ятисерійного художнього фільму “Гостя з майбутнього”.

Кожна нова зустріч із Алісою, дівчинкою із XXI сторіччя, викликала у читачів і глядачів захоплення та неперебутню зацікавленість. Розповідаючи про пригоди своєї героїні, письменник неодноразово наголошував, що у космічний вік йому хотілося писати для дітей цікаві історії про міжпланетні подорожі та незвичайні події, а не створювати надумані сюжети про піонера Васю, котрий потрапляє у королівство, де править лихий король...

Найбільш вдалою з усіх повістей про Алісу критики називають “Сто років тому вперед”. Ця розумна, серйозна книга, попри кумедні пригоди її героїв, звертає увагу вдумливого читача на таку важливу проблему, як відповідальність кожного з нас перед майбутніми поколіннями. Діти XXI сторіччя, якими їх бачив Кір Буличов, зовсім не зануди, котрі знають і вміють геть усе на світі. Вони такі ж, як і ми, завжди готові допомогти другові, навіть якщо той друг живе “сто років тому вперед”.

Але Кіру Буличову хотілося писати й інші книги. Його перу належить іронічна епопея про загумінкове містечко Великий Гусляр та його славного мешканця Корнелія Удалова, для котрого проблема контактів із прибульцями вже давно вирішена.

Упродовж тридцяти років творчого шляху про Великий Гусляр письменник написав чимало творів. Це — сповнені доброти і водночас дещо сумовиті історії про такі собі фантастичні винаходи дивакуватого професора Мінца, котрий хоче зробити усе якнайкраще, а виходить — як завжди. У цих творах відбуваються зустрічі з прибульцями, ці твори просякнуті різними дивами і щедро приправлені авторською іронією та гумором.

У творчості Кіра Буличова заслуговують також уваги історії про космічного лікаря Павлиша. “Павлишівський” цикл відкриває роман “Остання війна” (1970) — один із перших у колишньому Радянському Союзі творів про згубні наслідки атомної катастрофи. Тут ми знайомимося із “сорокарічним корабельним лікарем Владиславом Павлишем, досить здібним і допитливим, не надто марнославним, який не втратив цікавості до життя”. На його шляху трапляються катастрофи і пригоди, які він успішно долає, зазнаючи аварій, допомагаючи іншим потерпілим, чи просто мандруючи від планети до планети, від експедиції до експедиції, та все ж залишаючись дотепним пересмішником і щирою людиною.

Окреме місце у цьому циклі займає роман “Селище” (1988) — твір про людей в екстремальних умовах, таких собі космічних робінзонів, які волею випадку опинилися на малопридатній для життя людини планеті. Люди уціліли, однак не змогли протистояти тамтешній природі, вони вимушені пристосовуватись до неї, вживатись у чужий і хижий ліс, подеколи втрачаючи надію і потроху забуваючи набутки і блага цивілізованого суспільства. У цьому творі гостро постає проблема збереження духовних цінностей, адже боротьба за виживання вперто вилучає моральні ідеали зі свідомості людей.