Шлях Абая
Шрифт:
На кам’янистому горбку, поблизу великих білих юрт, розташованих у самісінькому центрі урочища, сиділи кілька чоловік, що приїхали на збори з Кокенської волості. Серед них були Бостан, Кулжатай та Єнсебай. Під час уразбаївського наскоку Бостана та його друзів дуже покалічили, проте, судячи з їхньої веселої, жвавої розмови, настрій у них був непоганий.
Кокенські вожаки приїхали на збори, щоб показати, як їх понівечили, і притягти до відповідальності насильників-тобиктинців за втрати і страждання, завдані Уаку. Вони нетерпляче очікували, що скаже з’їзд про криваву бійку на
— Ану, гляньте, друзі, на той зелений перевал,— урвав розмову Бостан.— Бачите шістьох верхівців?.. Чи не той це їде, кого ми тут чекаємо? Ану, ходімо!
Бостан квапливо підвівся, за ним підвелися й інші кокенці. Вони рушили до білих юрт — у них спинилися семипалатинський повітовий начальник Маковецький, що приїхав проводити шербешнай, і два селянських начальники, які управляли степовими волостями. Праворуч від білих юрт стояли юрти менші, де розмістилися представники шістнадцяти волостей Уака, в тому числі й Кокенської, а ліворуч — представники чотирьох волостей Тобикти.
Завжди на надзвичайних з’їздах розглядається багато питань, але шербешнай в Аркаті було скликано, щоб розв’язати одне лише питання: суперечку про землю, що лежала між Кокеном і Тобикти. В зв’язку з цим, за вказівкою семипалатинського жандарала, мали розглянути справу про торішній наскок Уразбая на кокенців. Це був особливий з’їзд, що надовго зберігся в пам’яті людей…
Жителі Кокенської волості, потерпілі від наскоку, пред’являли позов до тобиктинців, які мешкали в чотирьох волостях, а представники решти одинадцяти волостей повинні були вирішити суперечку між ними. Відповідно до цього рішення повітовому начальникові Маковецькому наказано було винести остаточний вирок, обов’язковий для обох ворогуючих сторін.
На шербешнай прибули представники волостей з нижньої й верхньої течій Іртиша. Все це були бії, обрані за царським законом, із схвалення селянських начальників. Кожна волость, за числом аулів, прислала від десяти до п’ятнадцяти біїв, а від усіх шістнадцяти волостей їх зібралося біля двохсот п’ятдесяти.
Люди, що з’їхалися в Куйметас на шербешнай, з ранку й до вечора були зайняті лише однією справою: вони підраховували, у кого більше прихильників — у Кокена чи в Тобикти.
Тобиктинців недолюблювали за задерикуватість. Сусіди ніколи не знали від них спокою. Особливо ненавиділи їх жителі Кокена і Бельагача, трударі-хлібороби. Недарма повторювали вони Абаєві слова:
Найзлісніший рід — Тобикти, Повно в ньому баламутів.Судячи з розмов; що відбувалися в юртах, у тобиктинців було значно менше прибічників, ніж у Кокена. Бувалі прозорливі люди запевняли, що за тобиктинців стоять аж ніяк не більше п’ятдесяти-шістдесяти біїв, а за кокенців — решта сто сімдесят — сто вісімдесят.
Але чи так буде насправді, сказати важко: адже бії — дуже нестійкі. Недарма Абай казав про них: «Сьогодні спираються на холку коня, завтра — на горб верблюда». Важко було
Уразбай приїхав на шербешнай раніш за інших з півсотнею аткамінерів. Волосних управителів Азимбая, Самена і Жанатая супроводили по десять-дванадцять чоловік. Біля юрт, де розмістилися аткамінери, щоночі в темряві точилася запекла боротьба за майбутнє вирішення позову. В торзі честю і совістю, що тут відбувався, «верблюда ковтали разом з шерстю», а «коня ковтали з головою»[Тобто верблюди й коні давалися не в тимчасове користування, а назавжди.] .Гроші, вручені «під полою», швидко розходилися по багатьох юртах.
Важливий свідок, якого так нетерпляче ждали Бостан і його друзі, мав приїхати на шербешнай з дня на день. Висуваючи цього свідка, потерпіла сторона добре розуміла, що його показання матимуть величезне значення: саме вони визначать поведінку біїв багатьох волостей!
Нетерпляче очікували приїзду цієї людини, що мала великий авторитет у степу, також повітовий начальник Маковецькйй і два селянські начальники. У своїх скаргах і заявах позивачі, називаючи його ім’я, писали: «Хто з нас правий — ми чи Уразбай,— для того, кого ми закликаємо в свідки, цілком ясно. Цій людині відома вся історія давньої суперечки між Кокеном і Тобикти».
Очікуваний свідок належав до роду Тобикти, проте кокенці свято вірили в його безсторонність і справедливість. Приїзд цієї людини ставив тобиктинців у скрутне становище: вже коли твій ворог висуває проти тебе свідка з твого ж роду, то як заперечуватимеш його свідчення? Навіть у самого Уразбая не повернеться проти нього язик…
Тобиктинські аткамінери втішали себе:
— Не може бути, щоб тобиктинець осоромив честь Тобикти! Не наважиться він принизити своїх земляків перед лицем ворога! Адже цим він сам прив’яже себе до ганебного стовпа.
Свідка, очікуваного в Аркаті так нетерпляче, ждали не тільки ті люди, що прагнули почути його правдиве слово. Було серед прибулих на шербешнай чимало і таких, які готувалися завдати йому удару, замишляли зле проти нього. І аткамінери замислювались: як впорається він з цим важким випробуванням, не заплямувавши своєї честі, чи зуміє він, як то кажуть, зберегти душу і тіло?
Нарешті Абай прибув у супроводі шести супутників і спинився у Самалбека. За походженням киргиз, Самалбек працював перекладачем у Семипалатинську і належав до каратаяків. Абай, що цінив його за скромність і порядність, схвально говорив про нього:
— Хоч середовище, в якому буває Самалбек, і псує людей, але він зумів зберегти людську гідність і справедливість, притаманні його народові.
Абай не випадково обрав для житла Самалбекову юрту; він хотів довідатися, чого домагаються від нього представники влади, яка кілька разів посилала по нього гінців. З тобиктинцями й уаками, котрі з’являлися до нього як представники ворогуючих сторін, він поки що відмовлявся зустрічатися: треба було визначити спочатку, яку вагу він матиме в наступній суперечці.