Шлях Абая
Шрифт:
Базарали поспішив перевести розмову на необразливі жарти. Магаш і Акилбай, які мало знали його раніше, швидко звиклися з ним і наприкінці вечора зверталися до нього вільно і сміливо. Шубар теж освоївся з своїм трохи дивним становищем і навіть почав, як колись, підсміюватись з Базарали. Той схвильовано розповідав про те, яких чудових російських людей зустрічав він на засланні, і Шубар, посміхнувшись, перебив його:
— Е, Базеке, ти, мабуть, і по-російському навчився там розмовляти?
Базарали різко обернувся
— Світе мій! Ви ж постаралися заслати мене туди, де напевне можна вивчити російську мову… Коли б я був там довше, я б її вже, звичайно, добре знав!
Погляд, яким він супроводив ці слова, палав і гнівом, і насмішкою. Всі зареготали. Шубар і сам розгублено посміхнувся, хоч ущиплива відповідь, несподівана і раптова, як постріл, збила його з ніг.
ПОМСТА
1
От уже місяць, як Базарали повернувся до рідного краю. За цей час у нього побувало багато людей. Ближчі по спорідненості аули жигитеків говорили навіть про влаштування урочистого бенкету на його честь, але Базарали, побачивши, що бідні земляки, як і раніше, перебиваються в злиднях, переконав їх відмовитися від цього. Перші два тижні його возили з аулу в аул, навперебій пригощали, поздоровляли з поверненням. Не тільки жигитеки — щиру радість виявляли йому і бокенші, і котибаки, і кокше.
В іргизбаїв Базарали погостював тільки в аулі Абая. Коли Єрбол і молодь привезли Базарали з міста, Абай сам вийшов йому назустріч, обняв з гарячими слізьми радості й повів до себе.
Юрта Айгерім була прикрашена килимами, узорними кошмами. Святкове оздоблення підкреслювало повагу до дорогого гостя. Базарали одразу відчув, як любовно тут про нього піклуються. Молодь ловила кожне його слово. Абай і Айгерім чуйно стежили за щонайменшою зміною настрою гостя.
До обіду Базарали, відповідаючи на запитання Абая, розповідав про краї, які йому довелося побачити, про людей, яких він зустрічав. Але про всі страждання він тут, при всіх, не говорив ні слова, наче в минулому не було мук, а в сучасному — втоми від них.
Увечері в юрті залунали пісні. Абай вирішив, що спогади, мабуть, важкі для його друга,— краще розважити його, допомогти йому забути ці роки. І він попросив молодь перейти до розваг і пісень.
Базарали помітно пожвавішав і, взявши домбру, простяг її Кокпаю. Той почав відмовлятися:
— Ні, Базеке, я давно вже не співаю. Та й гріх псувати пісню моїм голосом, коли тут сидять такі співаки, як Муха і Альмагамбет!
— Нові співаки самі собою, їх теж послухаємо, але й ти заспівай,— наполягав Базарали.
Абай підтримав його:
— Кокпай, ми зустрінемо Базеке замість подарунків піснями! Не тільки ти — усі, хто сидить, усі заспівають для нього, а ти почни.
Почувши ці слова Абая,
Кокпай заспівав одну з пісень, яких співав колись славетний музика і співак, друг Абая Біржан:
Коли Кокпай Закінчив, Базарали захоплено вигукнув:
— Яка пісня! І яке було те літо, як щасливо воно починалося! — Зітхнувши, він з сумом додав: — Промайнуло — і зникло…
Минають роки, забираючи молодість… Але не тільки про це подумав Базарали. Пригадався йому менший брат, Оралбай,— прекрасний співак, занапащений переслідуваннями сильних ворогів. Гострим болем шпигнуло серце.
А домбра вже перейшла до Муха. Неначе бажаючи розвіяти сум Базарали, він затягнув високий, бадьорий заспів. Чистий, дзвінкий, напрочуд прозорий голос відразу провістив про велику майстерність митця. Заспів незабаром перейшов у мелодію, що вражала своєю суворою вишуканістю. Це була пісня Абая «Красуне, привіт тобі…»
Полум’я любові, що палало в цій пісні, пристрасне благання й докори, що її сповнювали, відвернули Базарали від його суму. Проспівавши три строфи, Муха змовк, але Базарали не дав йому покласти домбру.
— Співай, душа моя, співай! Співай усе до кінця!
Муха проспівав усе послання жигіта.
Потім домбру взяв Альмагамбет. Він теж заспівав пісню, складену Абаєм: «Ти — зіниця очей моїх…» Чуйні серцем, молоді друзі Абая наче вирішили вилікувати душевну рану Базарали — кожен обирав пісню, яка вела від цієї сірої бляклої осені до ласкавих днів травня, сонячної пори життя.
Нарешті Базарали обернувся до Айгерім, простягаючи їй домбру.
— Айкежан, доведеться тобі відповісти цим закоханим! Я розумію, що причина їхніх мук кохання не ти, а проте хтось же із вас, красунь… Заспівай же сама за усіх! — сказав він жартома і додав задушевно й ласкаво: — Заспівай, рідна, сонце моє, хіба можна зараз не послухати тебе!
Айгерім похитала головою.
— Я давно вже не співаю, Базеке…
— Тоді, значить, передо мною не Айгерім.., Я знаю тільки ту Айгерім, яка співає, іншої ніколи не бачив… Заспівай, дорога, втамуй мою спрагу! — знову попросив він з чарівливою теплотою.
І Айгерім заспівала «Лист Тетяни». Вона й тепер співала, як раніше,— з тим глибоким душевним хвилюванням, з тою ж ніжною тугою, що зворушує серце, як у ті далекі дні, які пригадав Базарали. І він сам, і всі в юрті слухали її, стримуючи подих, заполонені співом. На мовчазний знак Абая Айгерім доспівала довгу пісню всю до кінця.
І «Лист Тетяни», і всі пісні, що прозвучали цього вечора, Базарали не знав. Неначе змовившись, співаки виконували сьогодні тільки ті пісні Абая, які з’явилися за роки заслання Базарали. Кокнай пошепки пояснював йому походження кожної нової пісні.