Шлях Срібного Яструба
Шрифт:
Атаульф Кривава Сокира поважно сів, поклавши широкі долоні на коліна. Свою грізну зброю він обережно поклав до своїх ніг. Інші готи розсілися навколо вогнища. Атей вже наївся. Тепер він почувався достатньо добре. Здавалося, що готи були налаштовані досить мирно. Атаульф трохи помовчав, його погляд блукав десь між верхівок дерев. Нарешті він почав свою розповідь:
— Дуже-дуже давно, безліч поколінь тому, великий конунг Одін жив у цих степах. Він правив могутнім і непереможним народом асів і жив у своєму замку неподалік від моря. Велика фортеця, де мешкали аси, називалась Асгард. Аси охороняли священне дерево — ясень Ідресгіль, на якому тримається весь світ. Слава
Одін хотів отримати найвищий дар, який робить воїна рівним богам. І цей дар називається Вищою Мудрістю. Той, хто оволодів Вищою Мудрістю, може сплітати слова в пісні. І ці пісні розкривають таємниці і світу людей, і світу богів, і темного підземного світу, в якому мешкають потворні демони й лиховісні провидиці-відьми. Одін повинен був довести, що його прагнення отримати Мед Поезії є непереможним і могутнім, як скелі північного острова Скандзі.
І щоб довести це, Одін покинув свій замок і добрався до Ясеня Світу. Дев’ять днів провисів на цьому Ясені Одін, прибивши себе списом до могутнього стовбура. Відчувши, що боги помітили його самовідданість, Одін вирвав своє око, і тоді великий бог Імір наділив його Медом Мудрості. Довго Одін правив своїм народом, але одного разу у своєму видінні він побачив, що йому треба вивести воїнів із цих священних земель далеко на північ. Конунг Одін покинув зі своїми воїнами ці степи і, здолавши довгий і небезпечний шлях, оселився на острові Скандзі.
Після своєї смерті Одін потрапив до Валгалли — місця, куди потрапляють ті, хто загинув зі зброєю в руках. Інші боги визнали Одіна своїм конунгом, а майстер Двалін з країни карлів та чорних ельфів — Свартальфагайму — зробив для Одіна спис на ім’я Гунгнір, що був найкращим з усіх списів і завжди потрапляв у ціль.
Воїни Одіна стали родоначальниками народу готів. І ось, п’ять поколінь назад, великий конунг Беріг теж побачив видіння, у якому Одін наказав йому привести народ готів назад, до місць, де колись знаходився його замок, стояв на берегу моря священний Асгард і ріс Ясень Світу. Саме на цих священних землях народ готів знову зможе відновити свою силу, отримати мудрість і стати непереможним.
Конунг Беріг повів наш народ через Північне море. Долаючи небезпечний шлях, з кривавими битвами, гинучи від холоду й ворожих мечів, готи, або, як їх ще називали, рейдготи, тобто готи мандрівники, дісталися великої ріки — Данаубу. [9] Ми збудували великий міст, але тільки половина рейдготів змогла переправитися через нього. Під вагою людей міст розвалився, і половина готів залишилася на іншому березі.
На той час конунг Беріг був дуже старим і Одін вже кликав його у Валгаллу. Тоді Беріг наказав викласти зі священних каменів, на яких сам Одін колись висікав рунами свої пісні, велике коло. Ці камені ми везли з собою, і це наш найвищий скарб. Конунг зайшов у це коло і наказав найкращим воїнам битися з ним. Він переміг всіх противників, і в той же час піднявся страшний буревій, а з неба, затягнутого хмарами, посипалися блискавки, які бог Тор своїм бойовим молотом висікав із чорних хмар. Коли буревій стих, готи побачили, що конунга Беріга нема, а замість нього залишився тільки кам’яний воїн.
9
Данауб — Дунай.
З тих часів наші ворожбити викладають Коло Беріга,
Наш головний ворожбит Торіг наказав нам охороняти Коло Беріга, поки він сам готується до священного дійства, на якому будуть принесені жертви Одіну й відбудуться двобої наймогутніших воїнів. Якщо Одін буде задоволений, то він вкаже нам місце, на якому буде побудована нездоланна фортеця.
Атаульф Кривава Сокира замовк і замислився. Воїни теж замислено дивилися у згасле вогнище, в якому ще тліли червоні вуглики. Відчувалося, що цю розповідь вони вже чули багато разів.
— Слухай, скіфе Атею, — нарешті промовив Атаульф Кривава Сокира, — ти теж можеш стати готом, недаремно ж Одін привів тебе у Коло Беріга. Вже дуже багато аланів, саїв, роксоланів, аорсів, савроматів, меотів і скіфів вступили до нашого війська. Ми зможемо навчити тебе нашому військовому мистецтву, і ти станеш великим воїном.
Атей трохи подумав. Що й казати, у цьому товаристві русобородих воїнів він вже відчував себе досить непогано. Але він згадав батька.
— Ні, Атаульфе Кривава Сокира, — похитав головою Атей, — не думаю, що Одін привів мене сюди, що б я став готом. Я скіф з роду Сколотів і назавжди залишуся їм.
— Що ж, зрозуміло, — кивнув Атаульф, — хоча часи скіфів у цих степах вже минули, ми поважаємо ваш народ. Ви завжди були великими воїнами.
Атей підвівся:
— Ну що ж, дякую вам за їжу та цікаву розповідь, але я мушу йти.
Атаульф Кривава Сокира сумно посміхнувся і заперечливо похитав головою:
— Мені дуже шкода, але я ж тобі сказав, що з Кола Беріга ніхто не може вийти.
— І що тепер? — обережно запитав Атей, передчуваючи небезпеку.
Атаульф Кривава Сокира знизав плечима:
— Зараз має прийти ворожбит Торіг. Може він вирішить, що тебе треба просто вбити, але скоріше за все ти станеш мішенню для стріл Локі…
Глава 14. Стріли Локі
Атей сумно сидів на галявині, опустивши голову. Годі й було думати кудись втекти. Його коня готи відвели кудись, і хоча здавалося, що воїни займаються своїми справами, хлопець відчував, що за ним уважно стежать. Молодий воїн Атанаріх сидів поблизу, уважно розглядаючи акінак Атея.
— Атанаріху, а що це значить бути мішенню для стріл Локі? — звернувся до нього хлопець.
Атанаріх посміхнувся:
— Бог Локі дуже підступний і хитрий. Він навчив готів військовим хитрощам, але настрій його дуже мінливий. І він дуже любить розважатися. Ворожбит Торіг виготовляє стріли, вирізуючи їх з тонких гілок верби. Їх він присвячує богу Локі. Тоді, під час великого жертвоприношення богам, він пускає ці стріли у полонених. Якщо ці стріли влучають, то це ознака того, що бог Локі задоволений готами.
— А буває так, що стріли Локі не влучають?
Атанаріх знову посміхнувся:
— Бог Локі завжди задоволений готами — синами Одіна.
Атей остаточно похнюпився. Здається, його занадто часто за останній час збиралися приносити в жертву якимось духам чи богам. Так, міркуючи над своєю сумною долею, несподівано для самого себе Атей задрімав, поклавши голову на коліна. Прокинувся він від голосу, який залунав над його головою:
— Одін не даремно привів цього скіфа сюди! Стріли Локі давно вже чекають на нову розвагу!