Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Благий Творець! — Прошепотів Уоррен. — Ти ж не думаєш що вони її перемістили, а?
Над деревами понісся несамовитий крик.
— Кара? — Запитав Уоррен.
— Не думаю.
Келен обережно сіла, дивлячись на здоровенну діру в кронах дерев. Проникаюче крізь неї тьмяне світло вперше за довгі роки впало на затінений грунт. Все навколо було усипане розщепленими деревинками, зламаними гілками, великими шматками стовбура і зірваними з інших дерев гілками. Чорні глибокі борозни променями розходилися від
Уоррен притримав Келен за плече, не даючи підвестися, а сам перекотився і сів навпочіпки. Келен перекинулася на живіт і повільно встала на карачки.
І тут же схопилася, вказуючи пальцем:
— Геть!
Кара поверталася, ведучи перед собою маленьку людину, що корчилася від болю. Всякий раз, як він спотикався і падав, Морд-Сіт штовхала його в ребра і ногами котила перед собою. Чоловічок нестямно верещав, але Келен з такої відстані не могла розібрати слів. Втім, здогадатися було неважко.
Кара захопила чарівника. Саме для цих цілей маги і створили Морд-Сіт. Для людини, наділеної даром, застосування магії проти Морд-Сіт — груба помилка.
Келен струсила з себе сніг. Уоррен піднявся на ноги і встав з нею поруч. Кара волокла одного з чарівників, на чиїй совісті лежала смерть багатьох д'харіанців, злісну тварюку, виконуючу волю Джегана. Тепер-то він не виглядав злісної тварюкою, пхикаючи і благаючи свою безжальну господиню, яка стусанами підганяла його перед собою.
Отримавши могутній стусан, чарівник купою ганчір'я покотився до ніг Келен з Уорреном і залишився лежати обличчям вниз, ридаючи, як дитина.
Кара нахилилася, схопила його за волосся і ривком поставила на ноги.
Це і була дитина.
— Лайл? — Недовірливо сказав Уоррен. — Це був ти?
З очей прибульця градом лилися сльози. Витираючи ніс драним рукавом, хлопчисько зацьковано подивився на Уоррена. З вигляду Лайлу було років десять — дванадцять, але Келен зміркувала, що цей хлопчина, як і Уоррен, з Палацу Пророків. Лайл — молодий чарівник.
Уоррен потягнувся, щоб взяти хлопця за закривавлене підборіддя. Келен швидко перехопила його за зап'ястя. Хлопчисько рвонувся, намагаючись вкусити Уоррена за руку, але Кара виявилася швидшою — схопивши Лайла ззаду за волосся, вона тицьнула його ейджем в спину.
Хлопчисько нестямно заволав і звалився на землю.
— Кара, не треба… — Благально простягнув руки Уоррен. Крижані очі Морд-Сіт зухвало витріщилися на нього.
— Він намагався вбити нас. Він намагався вбити Мати-сповідницю. — Рипнувши зубами, вона, не зводячи очей з Уоррена, знову штовхнула пхикає хлопчину.
Уоррен облизав губи.
— Я знаю… Але…
— Але що?
— Він такий молодий. Це не правильно.
— Значить, треба було йому дозволити вбити нас? Так було б, по-твоєму, правильно?
Келен знала, що Кара права. Як це не жахливо, але Кара права. Якби вони загинули, скільки б дітей, жінок і чоловіків вирізав Імперський Орден? Дитина-то він дитина, але — знаряддя Джегана.
Тим не менш Келен жестом показала Карі — достатньо. Підкоряючись її знаку, Кара знову схопила хлопчиська за волосся і підняла на ноги. Притиснутий до стегон Кари, він стояв, похитуючись, хрипко і коротко дихаючи. По обличчю текла кров.
Келен дивилася в наповнені жахом, мокрі від сліз карі очі. Обличчя її перетворилося в безпристрасну маску. Маску, за якою ховалося сум'яття.
— Я знаю, що ти тут, Джеган, — вимовила вона рівним безпристрасним тоном.
Скривавлені губи хлопчини скривилися в чужій посмішці.
— Ти припустився помилки, Джеган. Скоро ми пошлемо армію, яка вас зупинить.
Хлопчина безглуздо посміхався, але мовчав.
— Лайл, — заговорив трохи тремтячим від хвилювання голосом Уоррен, — ти можеш звільнитися від соноходця. Тільки заприсягнися Річарду — і ти звільнишся. Повір мені, Лайл. Спробуй. Я знаю, що це таке. Спробуй, Лайл, і я тобі допоможу, клянуся.
Келен понадіялася, що хлопчик рвонеться до світла, яке полилося з розкритих дверей темниці. Але ні, він дивився на Уоррена з тугою, що поступово перетворювалася в пекучу ненависть. Ця дитина бачила лише, що боротьба за свободу тягне за собою жах і смерть, а рабський послух приносить нагороду і життя. Він був ще дуже малий, щоб розуміти: можливі й інші варіанти.
Келен тихенько відсунула Уоррена назад. Він знехотя підкорився.
— Це не перший чарівник Джегана, який попався нам в руки, — недбало повідомила вона Уоррену, але слова її призначалися зовсім не йому.
Келен подивилася в суворі очі Кари й відвела погляд, сподіваючись, що Морд-Сіт зрозуміла натяк.
— Марлін Пікар, — промовила Келен, ніби спеціально для Уоррена. — Він-то був цілком дорослим, але навіть під керівництвом цього надутого лжеімператора Марлін не доставив нам особливих неприємностей.
Насправді Марлін доставив дуже навіть великі неприємності. Він ледь не прикінчив Келен з Карою. Келен сподівалася, що Кара не забула, наскільки небезпечно для неї тримати під контролем чарівника, у якого в голові сидить соноходець.
У лісі повисла гнітюча тиша. Хлопчисько злобно дивився на Келен.
— Ми вчасно розгадали твій задум, Джеган. Ти помилився, вважаючи, що зможеш обійти наших розвідників. Сподіваюся, ти сам ідеш з військом, і, коли ми його зметемо, ми і тобі переріжемо горло.
Закривавлена посмішка зробилася ширше.
— Така жінка, як ти, пропадає марно, виступаючи на боці слабких, — промовив хлопчик грізним голосом дорослого чоловіка. — Ти б куди краще проводила час, виступаючи на боці сили і Ордена.