Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Голос з-за дверей велів їм забиратися.
— Нам потрібна кімната, — заявила Ніккі таким тоном, що ніяких сумнівів не залишалося, — вона твердо має намір отримати бажане. Вона постукала сильніше. — Ми є в списку. Нам потрібна кімната.
— Це помилка, — пролунав приглушений голос. — Кімнат немає.
— Послухайте-но, — сердито мовила Ніккі, — вже стає пізно…
Троє непомічених нею молодиків, що сиділи на сходах, підійшли до поручнів. Всі троє — без сорочок, демонструючи мускули, як це люблять робити всі молоді люди. І всі троє з ножами.
— Так-так, —
— Мені подобається кльовий хвіст блондинистої щурихи, — хихикнув другий.
Річард схопив її за руку і, не кажучи ні слова, виволік на вулицю, назад під дощ. Ніккі впиралася, всю дорогу пошепки протестуючи. Вона повірити не могла, що сам Магістр Рал, Шукач Істини і Несучий Смерть, злякався трьох хлопців. Навіть швидше хлопчаків.
Поки вони спускалися по обшарпаним сходинках, Річард притягнув її ближче.
— Ти позбавлена магії, не забула? Нам зовсім не потрібні такого роду проблеми. Не маю ані найменшого бажання опинитися зарізаним через кімнату. Вона того не варта. Знати, коли не варто вступати в бійку, не менш важливо, ніж вміти битися.
Ніккі хотілося знайти житло, але в кінцевому підсумку вона все ж прийшла до висновку, що Річард, мабуть, правий. Троє молодиків стояли в дверях, регочучи і обзиваючи Річарда по-всякому. Але їм зовсім не хотілося вилазити під дощ. Ніккі і раніше доводилося бачити подібних шмаркачів. Ця нова поросль нічим не відрізняється від інших — нахабні, агресивні, часто небезпечні. Принаймні з них виходять хороші солдати для армії Джегана.
Річард швидко тягнув її по вулиці. Він кілька разів звертав навмання у вузькі провулки, щоб переконатися, що їх не переслідують.
Алтур-Ранг здавався нескінченним. У сутінках і під дощем майже нічого не було видно. Вони блукали в заплутаному лабіринті вулиць і провулків. В останній раз Ніккі бувала тут багато років тому. Незважаючи на всі зусилля Ордена, тут все ще панувала убогість. Ніккі навіть думати боялася, що б тут діялося, не допомагай Орден.
Опинившись на вулиці поширше, вони нарешті знайшли укриття під виступом даху разом з невеликою групкою людей, які теж намагалися сховатися від дощу. Ніккі обхопила себе руками, рятуючись від холоду. Річард, разом з іншими бідолахами тулячись до стінки, спостерігав за випадковим фургоном, який пробирався по розгрузлій вулиці. Ніккі зрозуміти не могла, як це Річарду вдається не мерзнути в таку погоду. Але насолоджувалася теплом його тіла, коли маленький натовп притиснув її до нього. Річард подивився, як вона трясеться від холоду, але не зміг змусити себе обняти її, щоб хоч трохи зігріти. А вона не попросила.
Ніккі зітхнула. У Старому світі холоди стоять недовго. Через пару днів знову стане тепло і волого.
Коли вони відвідали жалюгідні залишки підприємства її батька, їй на мить здалося, що Річарду хочеться обійняти її і втішити. Як би він її ні ненавидів, як би не хотів піти, він перейнявся співчуттям.
Стоячи під дощем, Ніккі дозволила собі вдатися до спогаду, що викликав приємну тугу.
Річард щось видивлявся. Простеживши за його поглядом, вона побачила, що фургон якось дивно підстрибує. І в цей момент колесо з гучним тріском відламалося.
І тут же під вагою вантажу зламалася вісь і фургон осів набік. Людей на тротуарі обдало фонтаном бруду. На візника обрушився град лайки. Коли вісь зламалася, четвірка коней зупинилася — і вісь другого заднього колеса теж відламалася і весь зад фургона звалився в бруд.
З фургону вилізли двоє людей, щоб оцінити збиток. Худий візник вилаявся і штовхнув у серцях зламане колесо. Другий, невисокий здоровань, спокійно перевірив вцілілі частини і вантаж.
Річард, насупившись, підштовхнув Ніккі вперед, попрямувавши до фургона. Та знехотя пішла, незадоволена тим, що довелося вийти з-під укриття.
— Доведеться, — з твердою рішучістю виголосив коротун. — Тут недалеко. Другий знову вилаявся.
— Це не моя справа, Іцхак, і ти це знаєш. Я не стану цього робити!
Потім Іцхак безпорадно сплеснув руками, коли його упертий напарник попрямував в голову фургона і, понукаючи коней, схитрився відтягнути фургон убік, звільняючи шлях іншим фургонам, які вже почали скупчуватися за ним. Відтягнувши фургон, він тут же почав розпрягати коней.
Коротун обернувся й оглянув натовп глядачів.
— Мені потрібна допомога, — крикнув Іцхак до рідіючого натовпу.
— А що робити? — Запитав один із ближніх.
— Потрібно відтягнути ці залізяки на склад. — Почухавши товсту шию, він тицьнув пальцем. — Он туди, в цегляний будинок з вицвілим червоним написом на стіні.
— А скільки даси? — Запитав той же роззява.
Іцхак почав сердитися. Він озирнувся і побачив, що його напарник веде коней.
— Я не можу зараз нічого заплатити без дозволу, але завтра, якщо прийдеш, то напевно…
Глядачі розуміюче з огидою розсміялися й рушили далі хто куди. Коротун залишився на самоті, стоячи по кісточки в багнюці. Зітхнувши, він повернувся до фургона і відкинув бортик. У фургоні лежали залізні болванки.
Річард ступив на проїжджу частину. Ніккі ж хотіла відвідати ще кілька адресів до настання темряви. Вона схопила його за рукав, але він лише сердито глянула на неї. Ніккі злобно фиркнула, але все ж пішла за ним по бруду до здорованя, який з натугою витягав довгу болванку.
— Іцхак, чи не так? — Запитав Річард. Чоловік обернувся і кивнув.
— Вірно.
— Якщо я тобі допоможу, Іцхак, я дійсно отримаю завтра гроші? Тільки кажи правду.
Іцхак, щільний мужичок в забавному червоному капелюсі з вузькими полями, нарешті з жалем похитав головою.
— Ну а якщо я тобі допоможу перетягнути ці залізяки на склад, — продовжив Річард, — ти дозволиш нам з дружиною переночувати там, щоб ми могли сховатися від дощу?
Мужичок почухав потилицю.
— Мені не дозволяється пускати туди кого б то не було, Раптом щось станеться? Раптом пропаде небудь? І я тут же, — він клацнув пальцями, — опинюся без роботи.