Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Бачені Річардом міста в точності відповідали тому, як Річард бачив уготоване Новому світу майбутнє під п'ятою Імперського Ордена.
Однак це місце являло собою величезне місто, рівного по величині якому Річард зроду не бачив. Він би у житті не повірив, що такий мегаполіс може існувати, якби не побачив на власні очі. Брудні вулиці з обшарпаним будинками розбігалися по всіх горбах, займали всю низину і тяглися на багато миль на перетині двох річок. Жалюгідні халупи, побудовані абияк з глини, всяких деревинок, солом'яних цеглин і інших підручних засобів,
Таким було місто-країна Алтур-Ранг — нинішнє серце Старого світу і Імперського Ордена — рідне місто імператора Джегана.
Коли Річард з Ніккі тільки в'їхали в Старий світ і просувалися на південь до Алтур-Ранга, вони зупинилися в самому великому з північних міст Старого світу, Танімурі, де колись стояв Палац Пророків. Танімура однією з останніх в Старому світі потрапила під ярмо Ордена, була величним містом, з широкими бульварами, багатоповерховими будинками з колонами, аркадами і високими вікнами. Танімура, якою б великою вона не була, при найближчому розгляді виявилася окраїною Старого світу, досить далеко розташованою від центру, щоб розкладання тільки зараз доповзло до неї.
Там Річард трохи більше місяця працював підмайстром у каменярів, одним з дюжини, — тягав каміння і замішував розчин на будівництві присадкуватої непоказної будівлі. Для підсобних робітників каменярі тримали прості хатини, де ті жили з сім'ями, так що у Ніккі був дах над головою. В остаточному підсумку господар довірив Річарду працювати з мулярами. Коли один з каменотесів захворів, Річарду запропонували замість нього обтісувати гранітні плити.
Річард виявив, що йому подобається тримати в руці молоток і зубило, обточувати камінь так, як йому хочеться. В якійсь мірі це було схоже на різьбу по дереву. Тільки щось більше.
Час від часу господар, крутячись поблизу, стояв над Річардом, спостерігаючи, як він працює. І зрідка буркотливо вносив невеликі корективи в його метод роботи. Через якийсь час, коли господар зрозумів, що Річард принцип засвоїв і обтісує камінь так, як треба, він перестав за ним доглядати. Незабаром муляри стали віддавати перевагу обробленим саме Річардом каменям як кутовим каменям.
Потім прибули інші каменотеси для виконання більш складної роботи — виготовлення прикрас. Коли вони тільки прибули, Річарду дуже хотілося побачити їх роботу. Вони вирізали на лицьових панелях навколо входу величезні язики полум'я, що символізували Світло Творця. А під ним натовп скорчених людей.
Річард бачив безліч різьблення по каменю в різних місцях, де йому довелося побувати, починаючи від Палацу сповідниць в Ейдіндрілі до Народного Палацу в Д'харі, але ніде не бачив нічого подібного тих фігурах, що вирізали на стіні того будинку в Танімурі. Ці фігури не були ні граціозними, ні величними, ні надихаючими — зовсім навпаки. Скорчені, зігнуті, скулені під Світлом. Один з ремісників повідомив Річарду, що, тільки так і повинно зображувати людство — як грішний, жалюгідний й неосвічений натовп. Річард вирішив продовжити тесати брили каміння.
Коли праця мулярів над резиденцією Ордену в Танімуре закінчився, не стало й роботи. Теслярі помічників не потребували. Різьбярі, знаючи, що допомога в вирізанні фігур їм придасться, запропонували Річарду працювати з ними. Але він відмовився, пославшись на те, що не володіє потрібними здібностями.
До того ж Ніккі вже давно хотіла рухатися далі. Танімура була лише місцем, де можна було трохи підзаробити, щоб закупити провізії для майбутньої довгої подорожі. Річард із задоволенням забрався подалі від гнітючого видовища забудовування Танімури.
По дорозі в Алтур-Ранг у всіх містах, де вони проїжджали, Річард бачив багато різьблених зображень на будинках. І куди більше скульптур було на майданах чи біля входів у будинки. І всі вони зображували жахи: Володар підземного світу хльостає батогом людей; люди, самі собі виколюють очі; люди, що корчаться в агонії, страждаючі, покалічені і деформовані; люди рачки, як зграя собак, що переслідують жінок і дітей; зневірені, самі кидаються в могили. Було дуже багато зображень того, як за жалюгідними людьми спостерігає Світло Всеблагого Творця, зображеного у вигляді полум'я.
Старий світ являв собою суцільне оспівування страждань.
По дорозі на південь вони зупинялися в декількох містах, де Річард міг знайти тимчасову роботу без необхідності заносити себе в списки. Вони з Ніккі харчувалися в основному капустяним супом, що складався переважно з води. Іноді їли рис, сочевицю або саламаху, зрідка, як розкіш, солонину.
Кілька разів Річарду вдавалося наловити риби або спіймати птаха або кролика. Але жити за містом у Старому світі було важко. Ідея жити на природі приходила в голову дуже багатьом. Річард з Ніккі здорово схудли за час шляху. Річард почав розуміти, чому люди на різьблених зображеннях скелетоподібні.
Ніккі вказала кінцеву мету подорожі, але в іншому не втручалася, надавши Річарду самому приймати рішення, і підпорядковувалася без всяких скарг. Вони йшли тиждень за тижнем, зрідка за пару мідяків проїжджаючи частину шляху на попутному фургоні. Вони перетинали річки, на берегах яких стояли міста, досить великі, щоб мати збудовані кам'яні мости, і йшли далі по містах і селах. Їм попадалися величезні поля пшениці, соняшнику, проса і деяких інших злаків. Але більша частина земель пустувала. Бачили вони і череди корів і отари овець.
Фермери продавали мандрівникам козячий сир і молоко. Хоча чарівний дар і прокинувся в ньому, Річард міг їсти м'ясо тільки тоді, коли не воював. Він вважав, що це якийсь противага, наслідок закону рівноваги в магії. Коли він когось убивав, то не міг їсти м'яса. Але оскільки зараз він ні з ким не бився, то міг спокійно їсти м'ясо без побоювання, що його потім виверне. На жаль, м'ясо вони могли собі дозволити вкрай рідко. Колись улюблений сир він ледь виносив з тих пір, як прокинувся його дар. На жаль, вибір частенько був небагатим — або їсти сир, або голодувати.