Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Кара, нахилившись до Келен, здивовано прошепотіла, що хор виконує стародавню д'харіанську весільну пісню, народжену тисячоліття тому. Оскільки співаки тренувалися в усамітненні, Келен вперше почула цю пісню. Мелодія була настільки могутньою, що змела всі емоції, залишивши лише бажання насолоджуватися нею. Стоячі на краю платформи Уоррен з Верною теж потрапили під владу прекрасного гімну їх союзу.
У гру вступили флейти, потім тамбурини. Солдати, в більшості своїй д'харіанці, посміхалися, слухаючи знайому музику.
Келен зиркнула на Кару, яка неуважно посміхалася, слухаючи спів. Для Келен вся величезна Д'хара була таємницею. Вона знала лише д'харіанських солдатів. І не мала ні найменшого уявлення про д'харіанських жінок, дітей, будинки, звичаї — за винятком Морд-Сіт, але їх навряд чи можна було порахувати типовими представницями жіночого населення Д'хари. В кінцевому підсумку вона почала вважати д'харіанців союзниками, але лише тепер збагнула, що нічого, по суті, не знає про цей народ, про його культуру.
— Це чудово, — шепнула вона Карі.
Кара кивнула, поглинена чудесною мелодією, так добре знайомою їй, і екзотичною новинкою для Келен.
Коли хор замовк, Верна, трохи ступнувши назад, стиснула руку Келен. Свого роду вибачення, знак розуміння того, наскільки важка повинна бути для Келен ця церемонія.
Не бажаючи дозволяти тузі затьмарити урочиста подію, Келен відповіла на погляд Верні сяючою посмішкою. І зробила крок вперед, ставши за спиною Верни і Уоррена, обійнявши обох за плечі. Натовп поступово замовк і Келен заговорила.
— Відтепер ці двоє належать один одному. Можливо, вони завжди один одному належали. Тепер вони разом назавжди. Нехай зостануться з ними вічно добрі духи.
Вся юрба як один повторила останню фразу.
— Я хочу від усього серця подякувати Верні і Уоррену за те, — продовжила Келен, обводячи поглядом багатотисячну юрбу, — що вони нагадали всім нам, що таке життя. Важко знайти більш просте і ясне вираження того, заради чого ми дійсно боремося, ніж сьогоднішнє весілля.
Слухачі згідно закивали.
— Ну а тепер хто бажає подивитися, як ця парочка танцює свій перший танець? — Вигукнула Келен.
Глядачі з радісними криками подалися назад, звільняючи центральну площадку. Музиканти вишикувалися за лавками навколо.
Поки Уоррен з Верною спускалися з платформи, щоб відкрити танці, Келен обняла Зедда і цмокнула в щоку.
— Це одна з кращих твоїх витівок, чарівник.
Він подивився на неї своїми горіховими очима, які, здавалося, проникали в саму душу.
— Ти в порядку, мила? Я розумію, що все це тяжко.
Келен кивнула, вперто продовжуючи посміхатися:
— У повному. А тобі все це подвійно важче. — Зедд раптово посміхнувся.
— Ось тепер впізнаю Мати-сповідницю! У вічній тривозі за інших.
Келен дивилася, як усміхнені Уоррен з Верною кружляють у танці в колі плещучих солдатів.
— Коли вони закінчать, а ви станцюєте з Еді, чи не потанцюєте ви зі мною, пане? — Запитала Келен.
— Замість нього?
— Упевнена, що йому б цього хотілося.
Келен не могла зараз змусити себе вимовити його ім'я, інакше чаклунство веселої церемонії було б безповоротно порушено.
Зедд грайливо підтягнув брову.
— А з чого ти взяла, що я вмію танцювати?
— Та тому що немає на світі нічого, що ти не вмієш! — Розсміялася Келен.
— Я бути здатна видати цілий список того, чого цей худий старий не вміє, — з посмішкою повідомила виникла за спиною Зедда Еді.
Коли молодята закінчили перший танець, на майданчик почали виходити й інші пари. Зедд з Еді теж вирушили в танцювальне коло, щоб показати молоді, як це робиться. Келен стояла біля кола разом з Карою. До них проштовхався усміхаючись генерал Мейфферт.
— Мати-сповідниця! — Напір натовпу підштовхнув його ще ближче. — Мати-сповідниця, який чудовий день, вірно? Чи бачили ви коли-небудь щось подібне?
Келен мимоволі посміхнулася зовсім щасливому генералу.
— Ні, генерал Мейфферт, не думаю.
Офіцер швидко глянув на Кару. Деякий час ніяково потоптавшись, він потім повернувся до танцюючих. Хоча за останній час люди трохи краще взнали Келен, все ж вона була сповідниця, жінка, поряд з якою і стояти боялися, не те що торкатися. Так що навряд чи хто-небудь наважиться запросити на танець сповідниця.
Або Морд-Сіт.
— Генерал? — Окликнула Келен Мейфферта. — Генерал, не могли б ви надати мені величезну особисту послугу?
— Звичайно, Мати-сповідниця! — Гаркнув офіцер. — Все, що забажаєте! Що я можу для вас зробити?
Келен вказала на танцювальне коло і солдат і сестер, що товпилися навколо.
— Не могли б ви потанцювати? Я розумію, що в принципі ми повинні бути напоготові, щоб уникнути можливих непорозумінь, але мені здається, що люди набагато краще переймуться святковим духом цього торжества, якщо їх генерал вийде в коло і станцює.
— Станцювати?
— Так.
— Але я… Тобто я не знаю, хто…
— Ой, будь ласка, перестаньте викручуватися! — Келен повернулась, ніби їй щойно прийшла в голову думка. — Кара. Чому б тобі не піти з ним потанцювати, щоб його люди зрозуміли, що вони теж можуть підключитися до танців?
Блакитні очі Кари заметушилися між Келен і генералом.
— Ну, взагалі я не розумію, яким чином…
— Зроби це заради мене. Ну будь ласка, Кара! — Келен повернулася до генерала. — По-моєму, мені довелося чути, як хтось згадував, що вас звуть Бенджамін?