Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Він похмуро посміхнувся.
— Я нікуди не йду.
Тут Ніккі згадала і дістала з сумки хліб.
— Я принесла тобі поїсти. Хліб і трохи смаженої курки.
— Курка. На хлібі довго не протримаюся. Тут не годують.
Вона пальцями відірвала шматок курки і поклала йому в рот. Їй було нестерпно бачити Річарда таким безпорадним. Це її дратувало. Її нудило від цього. — Їж, Річард, — підштовхнула вона його, коли його голова почала падати. Він похитав головою, ніби струшуючи сон. — Ось, з'їж ще трошки.
Вона дивилася,
— Ти можеш спати в такий вогкості?
— Вони не дають спати. Вони…
Вона сунула йому в рот шматок курятини. Вона відмінно знала методи Ордену. І не бажала чути, який саме метод вони вибрали для нього.
— Я витягну тебе звідси, Річард. Не здавайся. Я витягну тебе.
Він знизав плечима, немов бажаючи сказати, що це не має значення.
— Навіщо? Хочеш подбати про свого бранця? Заздриш, що хвилюються інші за мене? Боїшся, що вони вб'ють мене перш, ніж ти встигнеш це зробити?
— Річард, це не…
— Я всього лише людина. Важливо лише те, що більш значне. Те, що я невинний, не важливо, тому що життя однієї людини цінності не має. Якщо я повинен таким ось чином страждати і померти, щоб допомогти спонукати інших слідувати шляхом твого Творця і твого Ордену, то хто ти така, щоб відмовляти їм у настільки доброчесній справі? Яке значення мають твої бажання? Як можеш ти ставити твоє життя або моє вище блага інших?
Скільки разів вона товкмачила йому цю моральну доктрину цими ж словами? І як презирливо, як глузливо, як підступно звучало це в його вустах.
У цей момент Ніккі зненавиділа себе. Якимось чином він перекручує все, за що виступає Орден, все, чому вона присвятила своє життя. Якимось чином йому вдається перетворити чесноту у зло. Ось чому він так небезпечний. Саме його існування загрожує всьому, за що вони борються.
А вона вже така близька. Так близька до розуміння того, що їй так потрібно зрозуміти. Сам факт, що по її щоках течуть сльози, говорив їй, що й насправді є щось, через що вся затія коштує свічок. Через що необхідна. Та невизначена іскорка, що вона бачила в його очах з самого першого миті, вона дійсно існує.
Якби вона могла дотягнутися до цього ще трохи, то тоді змогла б нарешті зробити те, що найкраще. І краще для нього. Яке життя йому належить прожити? Скільки страждань він зможе винести? Їй було ненависно, що вона приречена служити Творцеві таким ось чином.
— Озирнись навколо, Ніккі. Ти хотіла показати мені краще життя, що дає Орден. Озирнись навколо. Хіба воно не прекрасне?
Їй було ненависно бачити один з його прекрасних очей таким заплилим.
— Річард, мені потрібні гроші, що ти заощадив. Щоб витягти тебе звідси, мені знадобляться всі. Чиновник сказав, що потрібно віддати все, що в тебе є.
— У нашій кімнаті. — Він міг лише хрипко шепотіти.
— У кімнаті? Де? Скажи мені де. Він похитав головою.
— Ти ніколи не знайдеш. Потрібно знати однухитрість, щоб відкрити. Піди до Іцхака.
— Іцхака? В транспортну компанію? Навіщо?
— Це колись був його кабінет. Там в підлозі є тайник. Скажи йому, для чого тобі потрібні гроші. Він відкриє його для тебе.
Вона сунула йому в рот ще шматок курки.
— Гаразд. Піду до Іцхака. — Вона похитнулася, спостерігаючи, як він жує. — Мені дуже шкода, що ти змушений віддати все, що зумів заощадити. Я знаю, як важко ти працював. Це несправедливо, що вони забирають це.
Річард знову знизав плечима.
— Це всього лише гроші. Я волію життя.
Посміхнувшись, Ніккі витерла сльози на щоках. Це найкраще, що вона сподівалася почути. Двері відчинилися.
— Опускай спідниці, жінко. Час вийшов.
Коли стражник поволік її геть, Ніккі примудрилася сунути Річарду в рот останній шматок курки.
— Цивільний проступок! — Нагадала вона. — Не забудь!
Йому доведеться зізнатися в цивільному проступку, за який можна заплатити штраф. І тоді вони його відпустять. Будь-який інший злочин означає смерть.
— Не забуду.
Вона потягнулася у нього, поки її волокли геть з крихітної камери.
— Я повернуся за тобою, Річард! Клянуся!
56
Ніккі нетерпляче крокувала по кімнаті, поки Іцхак копирсався з потайними дверцятами в кутку. Він стирчав там вже досить довго. Щоб дістатися до схованки в підлозі, він відсунув шафу. Періодично він щось бурмотів собі під ніс, лаючись на себе за те, що зробив тайник в такому важкодоступному місці.
— Нарешті! — Він схопився на ноги.
Ніккі сподівалася, що тих жалюгідних грошей, що Річарду вдалося заощадити, вистачить, щоб догодити Захиснику Мускіну. Подумки вона зважувала список осіб, що запропонували грошей в допомогу Річарду.
— Ось, — підійшов до неї Іцхак.
Він квапливо сунув їй в руку важкий капшук. Ніккі подивувалася його тяжкості. Гаманець ледве уміщався в неї на долоні. Дурниця якась. Вона подумала, що Річард, повинно бути, насував туди якихось залізяк для тяжкості. Розв'язавши кошіль, вона висипала вміст на долоню.
Ніккі ахнула. Майже дві дюжини золотих марок. Ні однієї срібноі. Одне золото.
— Благой Творець… — Прошепотіла вона, витріщивши очі. — Звідки у Річарда такі гроші?
Тут було більше грошей, ніж більшість цілком заможних людей бачили за все своє життя. Вона подивилася Іцхаку в очі.
— Звідки у Річарда такі гроші? Той, скинувши з голови свій червоний капелюх, нетерпляче махнув на золото у неї в руці.
— Річард їх заробив. — Ніккі насупилася.
— Заробив? Яким чином? Ніхто не може заробити стільки грошей. У всякому разі, чесним шляхом. — Вона відчула, як у ній закипає злість. — Річард вкрав те золото, чи не так?