Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Он там, — вказав він. — За столом. Народний Захисник Мускін.
За столом сидів чоловік середніх років, зарившись в стоси паперів. Тіло його виглядало так, ніби тануло на сонці. Його вільна біла сорочка була вся в темних плямах поту.
Гвардійці говорили йому щось на вухо, а його сумовитий погляд безцільно нишпорив по кімнаті. Інші чиновники, що сиділи за столом по обидва боки від нього, перебирали папери, мляво розмовляли один з одним, або з іншими чиновниками і гвардійцями, безперервно снуючими по приміщенню.
Захисник Мускін, чию лисину три з половиною волосини
— Можна з ним поговорити? — Запитала Ніккі. — Це важливо.
Посмішка гвардійця стала знущальною.
— Ну звичайно, важливо. — Він тицьнув пальцем на юрбу. — У чергу. Чекай, коли дійде до тебе.
У Ніккі з Камілем не було вибору. Довелося чекати. Ніккі була занадто добре знайома зі звичаями цих дрібних чиновників, щоб влаштовувати скандал. Вони буквально розквітають, коли хтось починає скандалити. Вона притулилася плечем до стіни з брудними патьоками від численних плечей. Каміль прилаштувався поряд.
Черга не рухалася, тому що чиновники нікого не приймали. Ніккі не знала, може, є спеціальний час для прийому громадян. Але у них не було вибору — залишалося тільки чекати своєї черги. Ранок тягнувся, а черга все не рухалася. Позаду них з Камілем теж скупчився народ.
— Каміль, — тихо промовила Ніккі, прочекавши кілька годин, — ти не зобов'язаний стирчати тут зі мною. Ти можеш іти додому.
Очі хлопця були червоними і опухлими.
— Я хочу почекати. — На подив Ніккі, в голосі його відчувалася недовіра. — Я турбуюся за Річарда, — додав він так, що це прозвучало як звинувачення.
— Я теж за нього турбуюся. Інакше навіщо я тут, по-твоєму.
— Я прийшов до тебе тільки тому, що злякався за Річарда і не знав, що робити. Всі решта або на роботі, або пішли за хлібом. — Каміль повернувся і притулився спиною до стіни. — Я не вірю, що ти хвилюєшся за нього, але я просто не знав, що робити.
Ніккі змахнула з чола змокріле пасмо.
— Я тобі не подобаюся, вірно? — Він як і раніше не дивився на неї.
— Так.
— Можу я запитати, чому?
Каміль стрельнув очима по сторонах, щоб перевірити, чи не слухає їх хто. Але всі були зайняті своми власними турботами.
— Ти — дружина Річарда, і ти зрадила його. Ти привела Гейда до себе в кімнату. Ти повія.
Ніккі закліпала, здивована його словами. Каміль, перш ніж продовжити, знову озирнувся.
— Ми не розуміємо, чому така людина, як Річард, живе з тобою. Кожна без чоловіка жінка в нашому будинку, та й у сусідніх теж, говорила мені, що, якби вона була його дружиною, ніколи б в житті не лягла з іншим чоловіком. Вони всі в один голос твердять, що не розуміють, чому ти так вчинила з Річардом. Всі засмутилися за нього, але він нас навіть слухати не захотів, коли ми намагалися сказати йому про це.
Ніккі відвернулася. Вона раптом не змогла більше дивитися на юнака, який тільки що обізвав її поганим словом, і по праву.
— Ти нічого не розумієш, — прошепотіла вона. Краєм ока вона помітила, як Каміль знизав плечима.
— Ти права. Я не розумію. Я не розумію, як можна зробити таку гидоту такому чоловікові, як Річард, який так тяжко працює і так добре про тебе піклується. Щоб створити таке, потрібно бути дуже поганою людиною, якій абсолютно наплювати на власного чоловіка.
Ніккі відчула, як по щоках течуть сльози.
— Я дбаю про Річарда куди більше, ніж ти можеш собі уявити.
Він не відповів. Обернувшись, вона глянула на нього. Каміль тихесенько гойдався біля стінки. Йому було надто соромно за неї, він був занадто злий на неї, щоб подивитися їй в очі.
— Каміль, пам'ятаєш, як ми прийшли жити в ваш будинок? — Хлопець кивнув, як і раніше не дивлячись на неї.
— Пам'ятаєш, як ти, Набба і Гейда обійшлися з Річардом, яких гидот йому наговорили? Якими мерзенними словами його обзивали? Як погрожували йому ножами?
— Я зробив помилку, — відповів він, і схоже, щиро.
— От і я теж допустила помилку, Каміль. — Ніккі навіть не намагалася приховати сліз. Добра половина жінок в кімнаті плакали. — Я не можу тобі пояснити, але ми з Річардом посварилися. Я розлютилася на нього. Я була не права. Було нерозумно з мого боку зробити таке. Я допустила жахливу помилку.
Ніккі шмигнула носом і дістала маленьку хусточку. Каміль стежив за нею краєм ока.
— Я визнаю, що це не такого ж роду помилка, як твоя з Набба поведінка при першій зустрічі з Річардом, але тим не менше це помилка. Я теж грубо зіграла.
— Ти не хотіла Гейда?
— Та мене від нього нудить! Я просто використала його, бо була зла на Річарда.
— І ти шкодуєш?
У Ніккі затремтіло підборіддя.
— Звичайно, жалкую.
— Ти більше так не зробиш, навіть якщо розсердишся на нього? Не підеш з іншим?
— Ні. Я сказала Річарду, що допустила помилку, що мені дуже шкода, що я більше ніколи так з ним не поступлю. Я говорила щиро.
Каміль деякий час роздумував, дивлячись на жінку з дитиною. Дитина плакала не перестаючи, бо хотіла на ручки. Жінка щось тихо промовила, і малюк притиснувся до її ноги і надувся, але кричати перестав.
— Якщо Річард може пробачити тебе, то мені теж не слід на тебе сердитися. Він твій чоловік. Ви повинні розбиратися між собою, не моя це справа. — Він торкнувся її руки. — Ти допустила дурну помилку. Але тепер все закінчено. Не плач більше через це, гаразд? Зараз є справа важливіша.
Ніккі кивнула, посміхаючись крізь сльози.
Каміль ледь помітно посміхнувся.
— Ми з Наббом сказали Гейду, що відріжемо йому дещо, сказали, що заріжемо його за те, що він зробив з Річардом. Гейда пригрозив нам ножем, і ми дали йому піти. Гейда обожнює свій ножик. Йому вже доводилося різати ним людей. Серйозно різати. Він велів нам дати йому пройти, тому що збирається вступити в армію, і своїм ножем буде випускати кишки ворогів Ордена, що стане героєм війни і в нього буде багато жінок куди кращих дружини Річарда.