Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Ти досить розумний, щоб вирішити для себе, що тобі робити і які можуть бути наслідки.
— Я боюся за дружину, невістку і всіх наших дітей. Мені не потрібен Орден, але я боюся того, що може статися з ними, якщо мене заарештують. Як вони будуть жити?
Річард завантажив у фургон чергову корзину.
— Фаваль, послухай мене. Повстання — небезпечна справа. Якщо ти хочеш взяти участь у повстанні, то повинен точно знати, чого хочеш добитися, бути готовим віддати життя за свою свободу.
— Правда? Ти так вважаєш, Річард Сайфер? — Останні іскорки надії
— Фаваль, залишайся вдома і роби вугілля. Пріску потрібне вугілля. Орден заарештує учасників, і всій цій колотнечі прийде кінець. Ти хороша людина. І я не хочу, щоб тебе заарештували.
Фаваль заусміхався.
— Добре, Річард Сайфер. Раз ти так говориш, то я залишуся тут і буду палити вугілля.
— От і чудово. Я приїду завтра вночі. Тільки, Фаваль, якщо завтра все ще буде неспокійно, можливо, я не зможу до тебе добратися. Якщо демонстранти все ще будуть на улицях і дороги будуть перекриті, я просто не зможу проїхати.
— Я розумію. Ти приїдеш, як тільки зможеш. Я довіряю тобі, Річард Сайфер. Ти жодного разу мене не підводив. Річард посміхнувся.
— Послухай, якщо вони завтра влаштують повстання і я не зможу приїхати, то ось тобі гроші за наступну партію. — Він простягнув вуглекопу ще одну срібну монетку. — Не хочу, щоб дроворуби перестали рубати для тебе ліс. Плавильникам потрібне вугілля.
Фаваль захихотів у щирому захваті. Він поцілував монетку і сунув її в чобіт.
— Вугілля буде готове. А тепер давай я допоможу тобі закріпити корзини.
Фаваль був не єдиним вуглекопом, з яким торгував Річард. Він працював з цілою групою — щоб плавильникам вистачало вугілля. Все це були прості трудяги, які намагалися звести кінці з кінцями. Вони старалися як могли вижити під ярмом Ордена.
На продажу вугілля плавильникам Річард заробляв небагато, але надолужував на продажу заліза і сталі, які купував у металургів. Доставка вугілля була лише невеликою побічною справою, щоб заповнити ніч, коли вже він все одно роз'їжджав на своєму фургоні. Все, що Річард заробляв на вугіллі, здебільшого йшло на хабарі. Непогано заробляв він на руді, ртуті, солі, добавках, глиноземі, свинцю, сурмі і всьому іншому, чого потребували плавильні, але на що не могли отримати ордер або добитися доставки, коли це потрібно. Тут для Річарда роботи було куди більше, ніж він міг осилити. Це дозволяло йому оплачувати утримання коней, і ще трохи залишалося. Сталь же і залізо приносили чистий прибуток.
До того часу, коли він дістався до плавильні з партією вугілля, Пріска, м'язистий старший металург, вже нетерпляче крокував по двору. Могутніми руками він схопився за край фургона. Він заглянув всередину.
— Давно пора!
— Мені довелося з годинку постояти по дорозі від Фаваля, поки міські гвардійці перевіряли вантаж.
— Виродки! — Махнув м'ясистою рукою Пріска.
— Та досить тобі, заспокойся, все гаразд. Вони нічого не взяли. Я привіз все. Металург зітхнув.
— Чесно тобі скажу, Річард, дивно, що мої печі ще горять.
Річард ризикнув поставити небезпечне питання:
— Ти не замішаний в… заворушеннях в місті, а?
Пріска деякий час уважно дивився на Річарда.
— Річард, настають зміни. Зміни на краще.
— Які зміни?
— Почалося повстання.
Річард відчув, як іскорка надії розгорається знов, але цього разу сильніше. Надії на свободу не для себе, бо сковуючі його ланцюга були куди міцніші, а для тих, хто жадав здобути свободу. Фаваль — хороша людина, справжній роботяга, але далеко не так розумний і могутній, як Пріска. Пріска знав куди більше, ніж здавалося можливим для нього знати. Пріска сказав Річарду імена всіх чиновників, які за хабарі видавали потрібні папери, і порадив, скільки кому давати.
— Повстання? — Перепитав Річард. — Заради чого?
— Заради нас. Заради людей, охочих мати можливість жити так, як хочуть. Починається нова ера. Нині вночі. Взагалі кажучи, вже почалося. — Повернувшись до будівлі, він відчинив двері. — Коли доберешся до Віктора, обов'язково дочекайся його, Річард. Йому треба з тобою поговорити.
— Про що?
Пріска відмахнувся.
— Пішли, вивантажуй мені моє вугілля і забереш сталь. Віктор мені голову відкусить, якщо я тебе затримаю.
Річард витягнув з фургона кошик і відволік до бік.
— Ті, хто почав повстання… Що вони вже зробили? Які у них плани?
Пріска нахилився ближче:
— Вони захопили багатьох чиновників Ордена. Високопоставлених чиновників.
— Вони їх ще не вбили?
— Убили?! Ти з глузду з'їхав? Вони зовсім не мають наміру завдавати їм ніякої шкоди. Їх будуть тримати під арештом, поки вони не погодяться пом'якшити закони, задовольнити вимоги народу.
Річард витріщився на нього.
— Пом'якшити закони? І що ж вони вимагають?
— Повинні наступити зміни. Люди хочуть, щоб у них було більше прав і на роботі, і в житті. — Він підняв корзину з вугіллям. — Менше зібрань. Вони вимагають, щоб до їх потреб ставилися більш уважно.
Цього разу іскорка надії не затухла, а просто-таки звалилася у крижану воду.
Річард практично перестав звертати увагу на Пріску, поки вони розвантажували вугілля, а потім завантажували сталь. Йому більше не хотілося нічого чути про це повстання. Але ж вуха собі не заткнеш.
Ці революціонери продумали все. Вони вимагали відкритих судів над тими, кого арештовував Орден. Вимагали дозволити побачення з заарештованими. Хотіли, щоб Орден надавав їм відомості про долю тих, хто після арешту наче розчинився. Згадувалися ще вимоги та деталі, але думки Річарда були далеко.
Коли Річард забрався в фургон, щоб рухатися далі, Пріска схопив його за руку залізною хваткою.
— Річард, прийшов час приєднатися до повсталих для тих, кому не все одно.
Вони обмінялися довгим поглядом.
— Віктор чекає.
Пріска, посміхнувшись, випустив руку Річарда.
— Вірно, чекає. Побачимося пізніше, Річард. Може, наступна твоя поїздка буде вже після того, як Орден задовольнить вимоги народу, і ти зможеш приїжджати вдень і без всяких папірців.
— Це було б здорово, Пріска.