Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Коли він ступив уперед, сестри позадкували. Очі Ніккі розширилися. Спина випросталась. Це був зовсім не маленький хлопчик — цілком зрілий чоловік.
Натовп, незважаючи на загальне здивування, зааплодував і вибухнув привітальними вигуками. Але Ніккі нічого не чула — вона не могла відірвати погляду від цих сірих очей. Річарда представили комусь з сестер. Приставлена до новачка послушниця, Паша, підійшла до нього і спробувала заговорити.
Річард відсторонив її і вийшов один на середину залу… Вся його статура видавала те, що Ніккі побачила в його очах.
— Я хочу дещо сказати вам.
Повисла здивована тиша. Річард оббіг поглядом зал. Ніккі
Вона тремтячими пальцями вчепилася в перила, щоб не впасти.
У цей момент Ніккі присягнулася зробити все, аби увійти в число його наставниць.
Річард постукав по Рада-Хань, застебнутому у нього на шиї.
— До тих пір, поки на мені нашийник, ви мої тюремники, а я ваш бранець.
По залу пролетіло шепотіння. Рада-Хань надягали хлопчикові не тільки для того, щоб керувати ним, але і для того, щоб його захистити. Дітей ніколи не приводили як полонених — тільки як підопічних, які потребують захисту, турботи і навчання. Річард, однак, дивився на речі інакше.
— Я не нападав на вас, але ми стали ворогами. Ми з вами в стані війни.
Деякі сестри похитнулися, ледь не втрачаючи свідомість. Лиця доброї половини присутніх у залі жінок почервоніли. Решта побіліли. Ніккі і уявити собі не могла подібної поведінки. Але Річард повівся так, що вона боялася моргнути — лише б не втратити найменшої деталі. І ледь дихала — лише б не втратити ані слова. Однак серцебиття вона вгамувати не могла.
— Сестра Верна обіцяла, що мене будуть вчити управляти даром, а коли навчать, відпустять на свободу. Поки ви будете виконувати обіцянку, між нами збережеться мир. Але у мене є деякі умови.
Річард підняв над головою червоний жезл, що висів у нього на шиї. Тоді Ніккі ще не знала, що ця зброя Морд-Сіт.
— У минулому мені вже довелося носити нашийник. Та, що змусила мене надіти його, хотіла заподіяти мені біль, щоб замучити мене і зламати. Щоб підкорити своїй волі.
Ніккі знала, що тільки такою і може бути доля йому подібних.
— У цьому і полягає суть усіх нашийників. Нашийники надягають на звірів або на ворогів. Так само, як і вас, я просив цю жінку мене відпустити. Вона мене не відпустила, тоді мені довелося вбити її. Будь вона жива, жодна з вас не коштувала б її мізинця. Вона вчинила так тому, що її саму замучили і зламали, тому що, дійшовши до безумства, вона вирішила, що теж повинна мучити і поневолювати людей. Ви… — Він обвів хижим поглядом присутніх. — Ви ж робите так тому, що вважаєте це своїм правом. Ви позбавляєте людей свободи в ім'я вашого Творця. Я не знаю, хто він такий, ваш Творець, але точно знаю одне: за межами Старого світу так поступає тільки Володар. — Натовп ахнув. — По мені, так ви цілком могли б бути ученицями Володаря.
Тоді він ще не знав, що стосовно деяких сестер так воно і було.
— Якщо ви, подібно тій жінці, з допомогою нашийника заподієте мені біль, перемир'я закінчиться. І тоді повідець, за який, як ви сподіваєтеся, ви можете мене тримати, обернеться в блискавку, і блискавка вразить вас.
Настала мертва тиша.
Він гордо стояв один серед сотень чаклунок, які чудово володіли тією магією, що була дана їм від народження. Він практично нічого не знав про свій дар, до того ж носив на шиї Рада-Хань. Він повів себе як лось, але лось, який кинув виклик прайду левів. Голодних левів.
Річард закатав лівий рукав. Він дістав меч — меч! — Як виклик тій могутності, що було навколо. Чистий дзвін сталі рознісся по залу.
Ніккі зачаровано слухала, як він викладає свої умови. Він вказав мечем на свою недавню супутницю.
— Сестра Верна взяла мене в полон. Весь час нашої подорожі я пручався. Але вона зробила все можливе, щоб привести мене сюди, хіба що не вбила і не перекинула тіло через кінський круп. Хоча вона мені теж ворог, я дечим їй зобов'язаний. Якщо хтось із вас через мене зачепить її хоч пальцем, я вб'ю цього чоловіка і перемир'я закінчиться.
Ніккі і уявлення не мала про таке дивне понятті честі, але якимось чином розуміла: воно відповідає тому, що вона побачила в цих сірих очах.
Річард порізав собі мечем передпліччя, приклав обидві сторони клинка до рани і тримав, поки кров не закапала з вістря. Натовп знову ахнув. Ніккі виразно бачила, що меч єдиний з власною магією Річарда. Магія Річарда доповнювала магію меча.
Кісточки його пальців, що стискали руків'я, побіліли. Він підняв залитий кров'ю меч.
— Я даю вам клятву крові! — Вигукнув він. — Той, хто застосує насильство проти бака-бан-мана, проти сестри Верни чи проти мене, нехай знає: перемир'я закінчиться і між нами почнеться війна! Якщо ж почнеться війна, я спустошу Палац Пророків!
З верхнього балкона донісся насмішкуватий голос Джедді.
— Що, наодинці?
— Не хочете — не вірте. Вам же гірше. Я ваш бранець, і жити мені нема чого. Про мене сказано в пророцтві, я — Несучий Смерть.
Повисло здивоване мовчання. Швидше за все кожна жінка в цьому залі знала про пророцтво, що стосувалосяся Несучого Смерть, хоча точного його значення не розумів ніхто. Текст цього пророцтва — як і багатьох інших — перебував у глибокому сховищі Палацу Пророків. І те, що Річард знав його і наважився згадати, наводило на думку про саме моторошне з усіх тлумачень. Кожна з присутніх у залі левиць визнала за благо заховати кігті. На всяк випадок. Річард прибрав меч в піхви, як би підкреслюючи загрозу.
Ніккі зрозуміла: те, що вона побачила сьогодні в його очах, в його манері триматися, буде переслідувати її вічно.
І ще зрозуміла, що повинна знищити його.
Ніккі довелося надавати такі послуги і брати на себе такі зобов'язання, на які вона ніколи не вважала себе здатною піти, але вона все ж стала однією з шести наставниць Річарда. І все повністю окупилися, коли вона сиділа з ним наодинці за маленьким столом в його кімнаті, легко тримаючи його за руки — якщо можна сказати, що тримаєш за руки блискавку, — намагаючись навчити його торкатися Хань, квінтесенції життя і душі у володіючих чарівним даром. Але як Річард не старався, він нічого не відчував, що саме по собі було вельми незвично. Однак навіть віддалене уявлення про ту силу, що вона відчувала в ньому, найчастіше практично позбавляло Ніккі дару мови, і вона ледве могла два слова зв'язати. Ніккі як би між іншим питала про це у решти наставниць і зрозуміла, що ті нічого подібного не відчувають.
Вона пристрасно бажала знищити Річарда — і так само пристрасно бажала спочатку його зрозуміти.
Як тільки вона приходила до висновку, що нарешті взнала його незвичайний характер і тепер запросто може передбачити, як він себе поведе в тій чи іншій ситуації, як Річард тут же викидав щось зовсім несподіване, а то й попросту неможливе. Знову і знову він перетворював на попіл те, що вона вважала основою розуміння його суті. Ніккі годинами сиділа на самоті, глибоко нещасна, тому що це невловиме щось здавалося цілком зрозумілим і все ж постійно від неї вислизало. Вона розуміла одне: це якийсь дуже важливий принцип.