Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Зедд, насувається зима. Як ти вважаєш, Орден атакує нас зараз або почекає до весни?
— Ну взагалі-то це вічний привід для занепокоєння. Від незнання шлунок у вузол зав'язується. Але ви всі добре потрудилися. Всі ви навчені і досвідчені. Ти відмінно з усім впораєшся, Уоррен. І сестри теж.
Схоже, Уоррена аніскільки не цікавило, що говорить Зедд. Він почухав скроню, очікуючи своєї черги.
— Ага, спасибі тобі, Зедд. Ми всі посилено трудилися. Хм-м… Генерал Лейден стверджує, що зима зараз — наш кращий союзник. Він зі своїми кельтонськими офіцерами, як і дехто
— Генерал Лейден — хороша людина, і хоч він і заступник генерала Райбаха, але я з ним не згоден, — рівним тоном промовив Зедд, дивлячись в блакитні очі Уоррена.
— О! — Уоррен спохмурнів.
Два місяці тому на прохання генерала Райбаха генерал Лейден привів кельтонську дивізію на посилення д'харіанської армії. Вважаючи Келен своєю королевою, кельтонські війська як і раніше виступали під власними прапорами, хоча тепер їх земля і була частиною Д'харіанської імперії.
Зедд нічого не мав проти такої назви. Для всього Нового світу куди краще бути єдиною могутньою силою, ніж зборищем племен. На думку Зедда, в цій справі інтуїція Річарда не підвела. Не будь Новий світ єдиним, війна такого розмаху стала б некерованою. І якщо всі будуть вважати себе частиною могутнього кулака Д'харіанской імперії, це лише допоможе об'єднанню. Зедд відкашлявся.
— Це всього лише припущення, Уоррен. Я можу й помилятися. Генерал Лейден — досвідчений воїн і далеко не дурень. Я можу помилятися.
— Але й Лейден теж може помилятися. Схоже, ваша думка з цього приводу збігається з думкою генерала Райбаха. Він вже два місяці безперервно міряє кроками свій намет.
Зедд знизав плечима.
— Уоррен, від дій Ордена залежить щось важливе для тебе? Ти чекаєш цих дій, щоб прийняти якесь рішення?
Уоррен підняв руки, немов відгороджуючись від подібного припущення.
— Ні-ні! Звичайно, ні! Просто… Просто зараз не самий відповідний час думати про такі речі… Але якщо вони заляжуть на зиму… — Уоррен потеребила рукав. — Я маю на увазі… Якщо б ти думав, що вони стануть чекати весни або щось в цьому роді…
Він замовк.
— А якщо заляжуть, то?.. Уоррен опустив очі.
— Якщо ти вважаєш, що вони можуть вирішити наступати взимку, то буде не правильно з мого боку… з нашого боку… думати про такі речі.
Зедд вирішив зайти з іншого боку.
— Ну, скажімо, я вважаю, що Орден засяде на місці на всю зиму. І що б ти зробив у цьому випадку? — Уоррен розвів руками.
— Зедд, ти одружиш нас з Верною? — Брови Зедда поповзли вгору, він відкинув голову.
— Оце так, хлопчику, ну і заява з самого ранку! — Уоррен рішуче ступив уперед.
— Одружиш, Зедд? Я хочу сказати, якщо ти дійсно вважаєш, що Орден застрягне в Андері на всю зиму? Якщо так, тоді, мені здається, ми могли б… Тобто…
— Ти любиш Верну, Уоррен?
— Звичайно, люблю!
— А Верна тебе любить?
— Ну звичайно!
— Тоді я вас одружу!
— Правда? Ох, Зедд, це буде просто здорово! Уоррен повернувся до виходу, простягнувши руку до Зедда. — Стривай. Почекай тут хвилинку.
— Взагалі-то я збирався змахнути руками і полетіти на Місяць, але якщо ти хочеш, щоб я почекав…
Уоррен вискочив з намету. До Зедда долинули приглушені голоси. Потім Уоррен повернувся. За ним ішла Верна.
Верна сяяла.
— Дякую тобі за те, що запропонував одружити нас, Зедд. Спасибі! Ми з Уорреном хотіли, щоб саме ти провів церемонію. Я йому казала, що ти погодишся! Уявити собі не можу нічого більш значущого, ніж весільна церемонія, проведена Чарівником Першого Рангу.
Наймиліша пані, подумав Зедд. Правда, часом злегка схиблена на правилах, але добросерда. Працездатна. Слухняна. І вона, безумовно, любить Уоррена і глибоко його поважає.
— Коли? — Запитала Верна. — Коли, на твою думку, буде відповідний час? Зедд скривився:
— Як по-вашому, ви в змозі потерпіти, поки я з'їм сніданок?
Обидва заусміхалися.
— Взагалі-то ми думали зіграти весілля ввечері, — пояснила Верна. — Може бути, вдасться влаштувати торжество з музикою і танцями.
— Ми хотіли зробити приємну перерву в навчаннях, — безтурботно махнув рукою Уоррен.
— Перерву? І наскільки ж, по-вашому, ви зможете закинути справи?
— О ні, Зедд! — Уоррен почервонів. — Ми не мали увазі… тобто ми як і раніше будемо… ми лише хотіли…
— Нам зовсім не потрібна відпустка, — відрізала Верна, перебивши Уоррена. — Ми просто подумали, що це буде привід влаштувати всім свято на один вечір. Ми зовсім не збираємося залишати свою посаду.
Зедд обійняв Верну за плечі.
— У вашому розпорядженні скільки завгодно часу. Всі все розуміють. Радий за вас обох.
— Це здорово, Зедд, — зітхнув Уоррен. — Ми дійсно…
В намет без стуку увірвався офіцер.
— Чарівник Зорандер! За ним ввалилися дві сестри.
— Аббатиса! — Вигукнула сестра Філіпа.
— Вони йдуть! — Крикнула сестра Феба.
Феба вся тремтіла. Тут Зедд помітив, що волосся сестри Філіппи з одного боку обпалене, і плече її сукні почорніло. Вона чатувала на самих дальніх підступах ворожих чаклунів.
Тепер Зедд зрозумів: те, що він прийняв за свист, було віддаленими криками.
Ріжки на другий заставі проспівали тривогу. За стінами намету залунали нові звуки: шипіли залиті водою багаття, дзвеніла сталь, іржали коні.
Уоррен схопив Філіпу за руку і почав сипати наказами:
— Координуй оборону. Не дозволяй помітити, тримай за третьою грядою. Встанови пастки ближче до нас. Нехай противник наступає впевнено. Кавалерія є?
Сестра Філіпа кивнула.
— Вони йдуть двома лавинами, — повідомив офіцер. — Але ще не атакують. Не хочуть відриватися від піхоти.
— Запали перший вогонь позаду них — як тільки кавалерія мине точку спалаху. Як ми й обговорювали, — сказав Уоррен сестрі Філіппі. Задумка полягала в тому, щоб зловити кавалерію в пастку між двома стінами потужної магії, але магію потрібно строго сфокусувати і пробити ворожі щити.