Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Аббатиса… — Сестра Феба все ніяк не могла віддихатися. — Ти не уявляєш собі, скільки їх! Благий Творець, таке враження, що земля рухається і гори пхають солдатів в нашому напрямку.
Верна поклала руку їй на плече.
— Знаю, Феба, знаю. Але ж нам добре відомо, що потрібно робити.
Верна вивела обох сестер назовні, голосно закликаючи інших своїх помічниць. У цей момент під'їхали офіцери і розвідники, які повернулися, зіскочили з коней.
Величезний бородатий солдат, у якого по обличчю тік піт, вломився
— Вся їхня армія! Всі полчища!
— Важка кавалерія! Достатньо, щоб пробити пролом і посунутися вперед, — крикнув на змиленому коні вершник і помчав далі.
— Лучники? — Запитав Зедд у двох солдатів, все ще знаходилися в його наметі.
— Вони надто далеко, важко сказати, — похитав головою бородатий офіцер. — Але готовий посперечатися, що лучники йдуть відразу за рядами списоносців.
— Напевно, — кивнув Зедд. Уоррен схопив бородатого офіцера за рукав і потягнув за собою з намету.
— Не хвилюйся, як тільки вони появляться, у нас буде чим їх зайняти.
Другий офіцер помчав геть, повертаючись до своїх обов'язків. Зедд залишився один у своєму наметі, освітленому ранковим зимовим сонцем. Холодний світанок. А попереду — кривавий день.
Зовні кипіла бурхлива діяльність. У кожного були свої обов'язки. Більшу частину армії становили випробувані в бою д'харіанські ветерани. Зедд сам переконався, наскільки страхітливо виглядають солдати Імперського Ордена, але д'харіанци не поступалися їм в лютості. Століттями д'харіанці пишалися тим, що вони самі жорстокі воїни в світі. Досить довго Зедд сам бився з д'харіанцями, що довели, що їх марнославство є цілком обгрунтованим.
Хтось кричав «давай, давай, давай!». Схоже, генерал Райбах. Зедд вискочив з намету і завмер перед біжучим перед ним безперервним людським потоком.
Генерал Райбах зупинився біля чарівника.
— Зедд, ми мали рацію! — Зедд сумно кивнув. Чи не в перший раз в житті йому хотілося б, щоб він був не правий.
— Звертаємо табір, — кинув генерал Райбіх. — Часу майже не залишилося. Я вже віддав наказ авангарду пересунутися північніше і прикривати фургони забезпечення.
— Вони всі на нас ідуть чи так, розвідка боєм?
— Всією лавиною.
— Добрі духи! — Прошепотів Зедд. Принаймні він склав план і на цей випадок. Він навчив чародіїв, так що вони не розгубляться. Все відбувається в точності так, як передбачав Зедд. І це повинно додати їм хоробрості та впевненості в собі. Результат сьогоднішнього дня залежить від чарівників.
Генерал Райбах потер підборіддя, дивлячись на південь, у бік невидимого ще супротивника. Сонце пофарбувало його іржаво-руде волосся в червоний колір, шрам, що перетинав його щоку від скроні до куточка губ, походив на застиглу білу блискавку.
— Наші застави відходять разом з ар'єргардом. Немає сенсу залишати їх тримати оборону проти всього імперського полчища.
Зедд кивнув.
— Ми встанемо магією проти магії, генерал. В сіро-зелених очах генерала майнув вогник.
— А ми — твоя сталь, Зедд. Дамо цим виродки покуштувати і того, і іншого.
— Тільки не показуй їм занадто багато, поки не прийшов час, — попередив Зедд.
— Я не збираюся змінювати наші плани, — гаркнув генерал.
— Відмінно. — Зедд схопив за руку пробігаючого мимо солдата. — Ти! Мені потрібна допомога. Зберіть мої речі, добре, хлопець? Я повинен йти до сестер.
Генерал Райбах вказав молодому солдатові на намет Зедда і той помчав виконувати наказ.
Розвідники повідомляють, що вони все ще стоять по той бік Драні, як ми і сподівалися.
— Відмінно. Значить, не варто побоюватися, що вони обійдуть нас з флангів, — в усякому разі, на заході. — Зедд подивився, як зникає на очах табір, і перевів погляд на обвітрене обличчя генерала. — Тільки відведи вчасно наших людей в ті північні долини, генерал, щоб нас не оточили. Чарівники заметуть сліди.
— Не турбуйся, ми прорвемося.
— Річка ще не встала, вірно? — Райбах похитав головою.
— Щур, може, і пройде, але вовк провалиться.
— Значить, річку вони не перейдуть. — Зедд, примружившись, подивився на південь. — Я повинен йти до Еді і до сестер. Нехай зостануться з тобою добрі духи, генерал. Їм не знадобиться прикривати твою спину — про це подбаємо ми.
Генерал Райбах схопив Зедда за руку.
— Їх набагато більше, ніж ми думали, Зедд. Як мінімум удвічі. А якщо мої розвідники з переляку не набрехали, то, можливо, і втричі. Думаєш, тобі вдасться втримати цю лавину, поки вони будуть домагатися вчепитися мені в дупу?
План полягав у тому, щоб затягнути противника на північ, залишаючись поза межами його досяжності — досить близько, щоб він сходив слиною, але недостатньо, щоб міг відкусити солідний шматок. Форсувати річку в цей час року для армії такого розміру суща дурниця. Д'харіанські фланги прикриває з одного боку річка, з іншого — гори. Імперському Ордену буде не так-то просто оточити і розчавити армію Д'харіанської імперії.
План був складений з урахуванням попередження Річарда: не вступати в пряме зіткнення з Імперським Орденом. Зедд не був повністю впевнений у правильності його слів, але вважав за краще не випробовувати долю.
Якщо пощастить, як тільки вони виманили супротивника на пересічену місцевість, яку легше обороняти, Орден втратить перевагу і його вдасться зупинити. А як тільки полчища встануть, д'харіанци зможуть почати скорочувати їх чисельність. Д'харіанців мало хвилює чисельна перевагу супротивника. Для них це тільки ще одна можливість проявити себе.
Зедд спрямував погляд удалину, уявивши собі схили пагорбів, суцільно вкриті наступаючими ворожими солдатами. Він уже знав, яку смертоносну силу на них обрушить.