Шукач [Стрілець]. Темна вежа I
Шрифт:
І нарешті, коли, здавалося, минула ціла вічність, він відштовхнув її од себе. Свідомість повернулася до нього, а разом з нею прийшли смертельна втома та огида.
Ні! Цього мало! Ще не…
— Дай мені спокій, — сказав стрілець. Він сів та мало не скотився з вівтаря, але втримав рівновагу і став на ноги. Вона зробила ще одну спробу: торкнулася його
(жимолость, жасмин, трояндова олія),
та він грубо відштовхнув її, впавши на коліна.
Хитаючись, мов п'яний, стрілець побрів до краю кружала. Ледве подолавши цей бар'єр, він відчув, що з плечей звалюється важезний тягар, і судорожно втягнув у себе повітря. Він почувався опаскудженим. Чи варте було це відчуття здобутих знань? Важко було сказати. Можливо, з часом він зможе відповісти собі на це питання. Але не зараз. Віддаляючись, він спиною відчував, що вона стоїть біля ґрат своєї в'язниці й дивиться, як він тікає. І подумав, скільки ще часу мине, перш ніж хтось іще перетне пустелю і знайде її тут, зголоднілу і самотню. Безмежжя часу здалося стрільцеві таким нездоланним, що на якусь хвилю він відчув себе карликом біля ніг гіганта.
VII
— Ти захворів?!
Коли стрілець, продравшись крізь віття дерев, ступив на землю табору, Джейк різко скочив на ноги. Досі хлопчик сидів, зіщулившись, біля решток крихітного вогнища, поклавши щелепу собі на коліна і з нещасним виглядом обсмоктуючи кісточки кролика. Тепер він з усіх ніг мчав до стрільця, і вираз занепокоєння на його обличчі змусив Роланда ще сильніше відчути потворний тягар майбутньої зради.
— Ні, — сказав стрілець. — Не захворів. Просто втомився. Я виснажений. — Він неуважно махнув рукою, показуючи на щелепу. — Вона більше не знадобиться тобі, Джейку.
Хлопчик із силою пожбурив річ на землю, а потім і руки об сорочку витер. Від огиди його верхня губа інстинктивно піднялася, оголюючи зуби, й опустилася, але Джейк цього не усвідомлював (стрілець був певен).
Роланд сів — мало не впав — на землю, відчуваючи біль у суглобах і запаморочення в голові, не надто приємний відгомін мескаліну. В паху теж пульсував тупий біль. Повільно, ні про що не думаючи, він скрутив цигарку. Джейк спостерігав. Раптово стрілець відчув бажання поговорити з Джейком дан-дінпісля того, як розповість йому все, про що дізнався. Але тут же з жахом облишив цю думку. І подумав, чи не втратив, бува, котрусь із частин свого єства… розум чи душу. Бо сама думка про те, щоб розкрити розум і душу, скоривши їх наказові дитині, була безумством.
— Сьогодні переночуємо тут, а завтра почнемо підніматися на гору. Трохи пізніше я піду на полювання, раптом пощастить Щось підстрелити на вечерю? Ми мусимо запастися силами. А зараз мені треба поспати. Згода?
— Звичайно. Вирубайся.
— Я тебе не розумію.
— Спи собі скільки завгодно.
— А, он ти про що. — Стрілець кивнув і ліг на спину. «Вирубаюся, — подумав він. — Вирубаю. Себе».
Коли він прокинувся, на маленькій порослій травою галявині вже лежали довгі тіні.
— Розклади багаття, — попросив він Джейка, кинувши йому свої кремінь і кресало. — Вмієш ними користуватися?
— Так. Зараз спробую.
Стрілець попрямував до вербових хащ і раптом, зачувши голос хлопчика, зупинився. Мов укопаний.
— Іскро в пітьмі, а мій владика де? — бурмотів хлопчик, і Ро-ланд чув різке чиркання (чик! чик! чик!)кресала об кремінь. Наче якась маленька механічна пташка скрикувала. — Себе я зраджу? Чи залишусь собою? Вогонь нехай на землю табору прийде.
«Він підслухав це у мене, — подумав стрілець. Його ні на крихту не здивувало, що шкіра вкрилася сиротами, ще мить — і він затремтить, як мокрий собака. — Почув і повторює. Я навіть не пам'ятаю, коли казав ці слова. І я це зраджу. Ох, Роланде, ти зрадиш єдине, що лишилося в цьому понурому світі шляхетного? Зробиш це? Чи є цьому виправдання?»
Це всього лише слова.
Так, але прадавні слова. Сповнені добра.
— Роланде? — покликав хлопчик. — Ти в порядку?
— Атож, — хрипло відповів стрілець, і ніздрі йому легенько залоскотав запах диму. — Ти розклав багаття.
— Так, — просто мовив малий, і Роландові не потрібно було обертатися, аби зрозуміти, що той посміхається.
Стрілець пішов ліворуч, цього разу не заглиблюючись у вербові хащі, а обходячи їх. У місці, де земля здіймалася вгору густо зарослим травою пагорбом, він відступив назад у тінь і зачаївся. До його вух долинало тихе потріскування вогню, що знову запалахкотів у таборі зусиллями Джейка. Стрілець посміхнувся.
Так він нерухомо простояв десять, п'ятнадцять, двадцять хвилин. Чекання не минуло марно: з'явилися три кролики, яких стрілець пристрелив, оббілував, вительбушив і приніс у табір. Над невисоким вогнем багаття вже закипала вода, дбайливо поставлена Джейком.
Стрілець задоволено кивнув.
— Ти добре попрацював.
Почервонівши від задоволення, Джейк мовчки простягнув йому кремінь і кресало.
Поки тушкувалося м'ясо, стрілець, користуючись з останніх променів денного світла, повернувся у вербові хащі. Біля першої ж заводі спинився і нарізав лози, що росла вздовж болотистого берега. Пізніше, коли догорять останні жаринки багаття і Джейк засне, він сплете з неї мотузки, і вони, можливо, стануться їм у нагоді. Проте інтуїція підказувала йому, що це сходження буде не надто важким. В усьому він відчував роботу ка,і його це вже навіть не дивувало.
Він пішов туди, де чекав на нього Джейк. Лоза стікала соком йому на руки.
Прокинувшись разом із сонцем, за півгодини вони вже були готові рушати в путь. Стрілець сподівався, що йому вдасться підстрелити ще одного кролика на заплаві, пасовиську цих тварин, але дорогоцінний час спливав, а кролики не показувалися. Залишки провіанту тепер були такими легкими, що їх, не напружуючись, міг нести Джейк. Хлопчик вочевидь змужнів.
Стрілець ніс бурдюки з водою, наповнені в одному з джерел. Три лозових мотузки він обв'язав навколо пояса. Кружало з каменів вони обійшли десятою дорогою (Роланд побоювався, що хлопчик знову відчує страх, але дарма: коли вони піднялися на кам'янистий схил і проходили над кругом, Джейк тільки окинув його побіжним поглядом і тут же зацікавився пташкою, що ширяла високо в небі, підхоплена вітром). Невдовзі дерева стали не такими високими, їхні крони втратили пишність. Стовбури були покрученими, а коріння наче змагалося із землею у виснажливій боротьбі за вологу.