Смерть в океані
Шрифт:
Розумійте, як хочете, — був то збіг обставин чи фатальна неминучість. Одне скажу: якби я тоді не залишив свого «Вихора» й не пересів на інший корабель, можливо, усе склалося б інакше й мені не довелось би корити долю за її підступність.
Випадок. Обставини. Доля.
Я саркастично посміхаюся. Тепер уже немає ніякого значення, кому з них віддати перевагу — випадку чи обставинам. Фатальне коло замкнулося.
Розділ третій
ВАХТА
Ніч
Стомлений тропічною задухою, яка не спадала навіть перед світанком, я стояв за стерном у ходовій рубці.
На сон о цій порі хилить особливо. Досвітня вахта, що починається о четвертій ранку, не дає спочити: ніч — не ніч, і вдень заснути ніяк.
Навколо залягла тиша. Після штормів, невідчепних супутників плавання у високих широтах, неправдоподібним здався мертвий штиль. Пасат і той притих — безгоміння. Лобате чоло океану було помережане дрібними брижами, що їх утворила течія.
Гвинтом бурунячи воду та злегка погойдуючись на хвилях, «Вихор» долав милю за милею.
Переобладнаний з малотоннажного риболовецького сейнера в дослідне судно, він залишався таким, як і був, — всюдисущим блукачем, якому не страшні ніякі шторми.
Бо хіба ж здатні хвилі покласти на борт Іванця-киванця! А «Вихор» і був саме таким вертким киванцем. Хоч би як хилився з боку на бік, все одно повертався в попереднє положення, як це не раз уже траплялося в буряну погоду далеко в океані.
Звичайнісінький тобі сейнер-всюдихід. Ось тільки всередині корабля дещо змінилося. На місці колишніх трюмів тепер за невисокими перетинками туляться одна до одної каюти-лабораторії, а під ними широчіє склад із стояками для вертушок і батометрів.
За допомогою тих приладів океанологи вивчають морські течії й беруть проби забортної води. Беруть з різних глибин і в різних широтах.
На цьому судні мені й випало вирушити в далеке плавання.
— Воля твоя, — сказали в пароплавстві.— Можеш відмовитися, адже ти недавно з рейсу. Одних відгулів он скільки, та ще відпустка.
— Словом, на цей експедиційний черевик ми тебе не змушуємо, — інспектор відділу кадрів поблажливим поглядом зміряв мене з ніг до голови. — Розуміємо: спокійніше на пасажирському або торговельному тиховозі. Та у нас зараз людей чортма — літній сезон, усі на курортах. Як бачиш, і з підмінного екіпажу послати нікого, — додав він, гортаючи якісь папери.
Треба — значить, треба. Я погодився, хоч і просився не на експедиційне судно.
— Молодець! — обійняв мене той канцелярист, чоловік у потертому флотському кітелі, мабуть, сам колишній моряк.
Моєю новою домівкою став «Вихор».
У рейс збиралися недовго. Через кілька днів і відчалили.
В океанологічну експедицію посилають по кілька кораблів. Єдиний хіба що всесвітній блукач «Витязь» ходить одинаком.
З нами вирушив «Гідролог» — суденце, менше за «Вихор». Та про нього потім…
Ми перепливли буряну Сангарську протоку, крізь шторм пробилися у північні широти. Гнані бурею, від Алеутських островів спустилися вниз і майже
Так принаймні пояснили океанологи.
Потім «Гідролог» попрямував до островів Палау, а «Вихор», закінчивши роботу біля рифів Крузенштерна, взяв курс прямо на південь.
Пустельні води океану залишилися позаду. В широтах, куди ми поспішали, лежали коралові острови, безліч мілин і рифів.
Ішли зигзагами — з півночі на південний захід, потім міняли курс на південний схід, знову йшли на захід…
Кілька днів тому на такій же вранішній вахті перетнули сто вісімдесятий меридіан, і в судновому календарі з'явився зайвий день. [2]
Тоді було вітряно, хвилі гатили в лівий борт, судно ледь трималося на курсі. Та нині воно покірно слухається стерна. Мої долоні лежать на чутливому коромислі, найменший порух передається корпусу судна, про що свідчить рухлива стрілка компаса.
2
По 180° меридіана проходить лінія зміни дати. Коли судно йде з заходу на схід, одна й та ж доба рахується двічі.
Ніч минала. Край неба на сході почав багряніти.
Кучугури хмар над океаном, які ще недавно здавалися неприступними вежами, під натиском світла, що дедалі більше просочувалося на виднокіл, блідли й нижчали, аж поки зовсім розтанули, перетворившись на імлисту, зіткану з блакиті й золотавих прожилок габу.
Зійшло сонце.
У штурманській рубці задзвонив телефон. Вахтовий штурман з чудернацьким прізвищем Шарашкін — через що й нас, вахтових матросів, прозвали хлопцями з Шарашкіної контори — взяв трубку.
Дзвонив начальник експедиції, професор Циба. Вони про щось домовлялися.
— Гаразд, Іване Васильовичу, зробимо, як ви хочете! — нарешті мовив штурман.
Він підійшов до машинного телеграфа, перевів ручку на помітку «Стоп», а мені велів покласти стерно прямо.
Я вголос повторив його команду, перекладаючи коромисло стерна горизонтально.
Ще трохи «Вихор» рухався за інерцією. Поступово хід його стишився, і він, мовби заклякнувши на плесі, ліг у дрейф.
— Відійти від стерна!
Я вийшов на крило горішнього містка. Побачив: на палубу з кают висипають океанологи.
Несподівано перед очима виріс капітан.
— Що у вас робиться?
Штурман пояснив: зупинка на вимогу начальника експедиції.
Возити дослідників океану — марудна справа. Третій помічник капітана, підмінний штурман, з яким я одного разу стояв на вахті, прокоментував це по-своєму:
— Мені, хлопче, доводилося транспортувати всілякі сипучі вантажі, возити курей і навіть циркових коней, а таких пасажирів — вперше. Вередливий вантаж!