Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
— Я хочу смерті Річарда Рала.
— Значить, наші цілі збігаються. До речі, ризикну зауважити, що моє бажання набагато сильніше, ніж ви можете собі уявити.
Сестра підняла брову:
— Безсумнівно… Імператор Джеган сказав, що сестра, яка спробувала лікувати його, загинула від чарівного вогню.
— Це правда.
— А ти бачила людину, яка убила її?
Дженнсен здалося дивним, що сестра Мердінта не запитала, чому сама Дженнсен не загинула в жахливому вогні.
— Це був старий чоловік. Худорлявий, з сивими хвилястим волоссям, безладно розкиданими
— Чарівник Першого Рангу Зеддікус Зу'л Зорандер, — уїдливо прошипіла сестра.
— Так, я чула, як хтось назвав його «чарівник Зорандер». Але я його не знаю.
Сестра Мердінта пильно дивилася на дівчину:
— Чарівник Зорандер — дідусь Річарда Рала.
Дженнсен розкрила рот від подиву:
— Я не знала.
— Там був чарівник, який і влаштував весь цей кошмар, мало не вбив імператора Джеганя, а ти — та, що присягалася знищити ворога, — не зуміла виконати свою обіцянку.
Від відчаю Дженнсен простягнула до сестри Мердінти руки:
— Я намагалася, чесно, але він втік. Там таке творилося…
— А ти думаєш, що вбити лорда Рала буде легше? Легко базікати, а коли приходить час діяти, ти не здатна впоратися навіть з його старезним дідом!
Дженнсен зібрала всі сили, щоб не розридатися. Давно вона не відчувала себе такою приниженою.
— Але я…
— Ти прийшла сюди за допомогою сестер. Ти сказала, що хочеш убити Річарда Рала.
— Так. Але яке це має відношення до Себастяна… — Сестра Мердінта підняла палець, закликаючи до мовчання:
— Себастян під загрозою смерті. Він постраждав від найнебезпечнішого удару магією, нанесеного дуже могутньою чаклункою. І залишки цього чарівництва все ще сидять у ньому. Якщо залишитити його самого на себе, він дуже скоро помре.
— Але тоді ви повинні поквапитися, будь ласка… Різкі слова сестри змусили дівчину замовкнути.
— Це чарівництво небезпечне і для тих, хто намагається його вилікувати. Спроби видалити ці залишки небезпечні як для наших життів, так і для його. І якщо ми збираємося ризикувати життями сестер, то я б хотіла, щоб ти виконала своє зобов'язання вбити Річарда Рала.
— Як ви можете ставити умови, коли мова йде про життя людини!
Сестра випросталася:
— Нам доведеться залишити багатьох інших вмирати, щоб виділити необхідний час для лікування однієї людини. Як ти смієш просити нас про це? Чому ми повинні кинути решту заради того, щоб вижив твій коханець?
У Дженнсен не знайшлося відповіді на таке страшне питання.
— Якщо ми йдемо на такий крок, він повинен послужити для чогось більш важливого, ніж життя людей, які загинуть без нашої допомоги. Допомога, подана одній людині, повинна послужити чогось дуже важливого. А ти очікувала меншого? Хіба ти не хочеш того ж самого? І за це ми збережемо життя людини, такої дорогої для тебе…
— Він вам теж дорогий! І Імперському Ордену! І вашій справі! І імператору!
Сестра Мердінта чекала, поки Дженнсен замовкне. І коли її злобна мова завершилася, сестра продовжила:
— Важливість однієї людини визначається тим внеском, який він може внести у загальну справу. І тільки ти зможеш забезпечити його цінність. За порятунок людини, такої дорогої для тебе, я повинна отримати беззастережне виконання обіцянки знищити Річарда Рала.
— Сестра Мердінта, ви і уявлення не маєте, наскільки я хочу вбити Річарда Рала. — Кулаки Дженнсен мимоволі стислися. — Він наказав убити мою матір. Вона померла в мене на руках. Через нього мало не загинув імператор Джеган. Річард у відповіді за рану Себастяна. За страждання, які навіть уявити неможливо! За вбивства, що не піддаються ніякій оцінці! Я хочу, щоб Річард Рал закінчив своє життя!
— Тоді давай, ми звільнимо твій голос. Дженнсен в жаху відступила на крок:
— Що?
— Грушдева.
Очі Дженнсен широко розкрилися.
— Де ви таке чули?
Самовдоволена посмішка розповзлася по обличчю сестри Мердінти.
— Від тебе, дівчинко.
— Я ніколи…
— За обідом з його превосходительством. Він запитав тебе, чому ти хочеш убити свого брата. І ти сказала: «Грушдева».
— Та ніколи я такого не говорила. Посмішка прийняла відтінок покровительства.
— Ти так сказала. Невже ти хочеш мене обдурити? Ти заперечуєш, що подумки прошепотіла це слово?
Дженнсен мовчала, і сестра Мердінта продовжила:
— А ти знаєш, що означає це слово? Грушдева?
— Ні, — майже нечутно відповіла Дженнсен.
— Помста.
— Звідки ви знаєте?
— Мені знайома ця мова. — Дженнсен застигла, розпрямивши плечі:
— А що, власне кажучи, ви пропонуєте?
— Я пропоную врятувати життя Себастяну.
— А що ще?
Сестра Мердінта похитала головою:
— Сестри відведуть тебе в затишне місце, де ми будемо одні, а інші сестри залишаться тут і займуться порятунком життя Себастяна, як ти того хочеш. Вранці йому стане краще, і тоді ви зможете відправитися на пошуки Річарда Рала. Ти прийшла сюди за нашою допомогою. Я збираюся тобі її надати. З тим, що ми для тебе зробимо, ти зумієш виконати своє завдання.
Дженнсен придушила зітхання. Голос чомусь мовчав. Ні слова не говорив. І тиша, яка настала, чомусь здавалася ще більш жахливою.
— Себастян вмирає. Ще кілька хвилин, і буде занадто пізно. Так чи ні, Дженнсен Рал?
— Але якщо…
— Так чи ні? Твій час настав. Або вб'єш Річарда Рала, або вб'єш Себастяна. Досить одного твого слова. Або роби вибір, або забудь про свою мрію.
52
Прив'язавши коня, Дженнсен тремтячою рукою погладила Расті по щоці, постояла, притулившись обличчям до морди коня.
— Поводься добре, поки я не повернуся, — прошепотіла вона.
У відповідь на ці тихі слова Расті заіржав. Дженнсен подобалося думати, що кінь розуміє її слова. Вона була твердо впевнена, що волохатий чотириногий друг розуміє кожне її слово. Як і Бетті, яка завжди піднімала голову і метляла хвостиком, що стримів догори, коли Дженнсен звіряла їй свої переживання і страхи.