Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

Гудкайнд Террі

— Ти сильно поранений? — Запитала вона, боячись почути відповідь.

— Не дуже, — насилу переводячи подих і перемагаючи біль, відповів Себастян. — Таке відчуття, ніби під ребрами горить вогонь. Якби ти не захистила мене від прямого удару, я б зараз точно був мертвий.

Просуваючись по палацу, вони зустріли солдатів. Важко дихаючи, Дженнсен звалилася їм на руки. У неї не залишилося сил, щоб нести Себастяна, ноги просто тремтіли від напруги.

— Йдемо, — важко дихаючи, наказав Себастян. — Нам потрібно вибиратися. Імператор

поранений. Ми повинні винести його звідси. Зберіть наших людей — по можливості всіх, щоб захистити імператора. Ми віднесемо його в безпечне місце. А ви двоє допоможете мені.

Люди кинулися виконувати вказівки. Двоє поклали руки Себастяна собі на плечі і з легкістю понесли. Він корчився від болю.

Дженнсен повела їх по залах і коридорах, згадуючи прикмети і відчайдушно бажаючи знайти імператора Джеганя, щоб закінчити цей смертоносний похід. Вони намагалися обходити великі зали і не виходити з плутанини коридорів: Себастян не хотів, щоб їх спіймали в одному з гігантських приміщень, де вони будуть прекрасною мішенню. Періодично до Дженнсен долинали жахливі глухі удари. І кожен раз палац здригався.

— Сюди, — сказала вона, впізнавши зяючий пролом у зовнішній стіні, крізь який проникало денне світло і було видно газони палацового парку.

З іншого боку в зал увійшли п'ять солдатів, перебираючись через купи уламків. З собою вони несли сестру Світла.

Звідкись підійшло ще чоловік дванадцять. З найближчої кімнати праворуч з'явилися дві сестри з забрудненими сажею лицями. За ними — ще кілька людей зі штурмової роти. Половина були поранені, але всі могли пересуватися самостійно.

Імператор Джеган сидів, притулившись до стіни там, де Дженнсен його залишила. Краї глибокої рваної рани, яку забинтувала дівчина, розходилися не дуже, але було очевидно, що тут необхідний цілитель. Дія чарівного заклинання, накладеного загиблою сестрою, все ще тривала: кров з рани більше не текла.

Однак через велику втрату крові Джеган виглядав слабким і блідим. Втім, не блідіше тих, хто побачив його каліцтво вперше.

Одна з сестер опустилася на коліна, щоб оглянути рану. Коли вона спробувала з'єднати краї розтину, імператор здригнувся.

— Зараз немає часу на лікування, — сказала сестра. — Спочатку потрібно винести його в безпечне місце.

Вона висмикнула з-під сміття ще один шматок фіранки і взялася за перев'язку.

— Ви взяли її? — Запитав Джегань, морщачись від болю. — Де вона? Де Себастян? — Спершись на уламок дошки, він спробував сісти рівніше і взявся шукати очима свого стратега.

Солдати допомогли Себастяну підійти до імператора.

— Ось ти де… А Мати-сповідниця? Ти взяв її?

— Це була не вона, — відгукнулася Дженнсен.

— Що? Я бачив суку! — Імператор злобно оглянув присутніх. — Я впізнав Мати-сповідницю! Чому ти не взяв її?

— Ви бачили чарівника і відьму, — пояснила Дженнсен. — За допомогою магії вони навіялили всім, що ви бачите лорда Рала і Мати-сповідницю. Це був обман.

— Думаю, вона права, — сказав Себастян перш, ніж Джеган встиг заричати на дівчину. — Я стояв поруч і бачив Мати-сповідницю, але Дженнсен бачила зовсім іншу жінку.

Джегань похмуро глянув на Дженнсен:

— Але якщо інші обманювалися, то чому ж ти не…

Він раптом замовк. Дженнсен не знала причину, але він явно зрозумів, що вона говорить правду.

— Але навіщо? — Запитала сестра, відірвавши погляд від ноги імператора.

— І чарівник, і відьма кудись поспішали, — додала Дженнсен. — Вони кудись повинні були встигнути.

— Вони відволікали увагу, — прошепотів Джеган, дивлячись крізь стіну залу. — Цій парочці було потрібно, щоб ми весь час були при ділі. А повівши нас в сторону, вони зайнялися своїми справами.

— У бік від чого? — Запитала Дженнсен.

— Від головних сил, — відповів Себастян, продовжуючи думку Джеганя.

Друга сестра, крадькома кидаючи погляди на імператора, оглянула Себастяна. Потім вона швидко наклала шматок м'якої тканини і перебинтувала його груди довгою смугою матерії.

— На якийсь час це допоможе. Але тільки на якийсь, — бурмотіла вона. — Нам потрібно вийти звідси. Тут лікувати рани неможливо.

Себастян здригнувся від болю і, не звертаючи уваги на сестру, сказав:

— Це пастка. Чарівники водять нас за ніс тут, ми ганяємося за ілюзіями, а в цей час вороги атакують наші головні сили.

Джеган голосно вилаявся. Він подивився крізь дірку туди, де залишилися головні сили, і заскреготав зубами:

— Сука! Брудна хитра сука! Звичайно ж, це пастка. Треба негайно повертатися!

Невеликий загін вирушив у дорогу. Солдати взяли Джегана і Себастяна під руки і швидко пішли до виходу з палацу. Себастян виглядав дуже погано.

По дорозі підібрали ще з десяток солдатів. Дженнсен дивувалася, як їм вдалося вижити. Якби Себастян і Джеган не розділили атакуючих на загони, то в зіткненні з чарівниками загинули б усі. Втім, Орден і зараз поніс великі втрати.

Спустившись на нижній поверх, вони пройшли службовими приміщеннями у напрямку до бокового виходу. Себастян вирішив, що повертатися через парадний вхід нерозумно — саме цього чекають вороги і напевно завдадуть там останнього смертельного удару.

Загін по можливості намагався дотримуватися тиші і пробирався по порожніх кухнях, поки не вийшов в бічній двір.

Наступали сутінки.

Коли вони обійшли палац, перед їх очима постала жахлива картина. Весь кавалерійський загін — головні сили — був знищений, в живих не залишилося практично нікого. Дженнсен примружилася: було нестерпно дивитися на сліди цієї кривавої бійні. Мертві солдати і коні лежали покотом, рваною лінією, що біжить по пагорбу, там, де зустріли ворога. На віддалі біля групи дерев паслося кілька коней, але їх вершники лежали на траві.