Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Але при вигляді Себастяна вона випарувалася. Поглядом, знову зверненим на Дженнсен, здавалося, можна було різати сталь.
— Самозакоханий він ідіот чи ні, це справи не міняє. Є в'язень, і для його звільнення необхідно щось більше, ніж твоє слово.
«Дженнсен».
Дженнсен роздратовано вийняла з-за пояса ніж, сунула руків'я до лиця жінки:
— Мого слова достатньо. Ось підтвердження.
— Дурниця, — шовковим голосом прошипіла Морд-Сіт.
Кров кинулася Дженнсен в обличчя:
— Невже…
— Ти думаєш, мене так просто надурити? — Червона шкіра обтягуючого
Гладкий шкіряний одяг лише підкреслював силу тренованого тіла. Дженнсен почувалася маленькою і потворною поряд з цим бездоганним втіленням смерті. А всі ідіотські байки, якими вона намагалася нагодувати цю впевнену в собі жінку, що бачила всю їх шиту білими нитками розповідь, лише погіршували становище. Але повертати було пізно: це було рівносильно підписання їм з Себастяном смертного вироку.
— Я ношу цей ніж в ім'я лорда Рала, і ти в цьому переконаєшся! — Дженнсен постаралася вкласти в слова все презирство, яке в неї було.
— Правда? І як же?
— Це доказ того, що лорд Рал довіряє мені.
— Звичайно… Але тільки з твоїх слів я повинна повірити, що лорд Рал дав тобі ніж? А може, ти знайшла його, ми ж не знаємо… А?
— Знайшла? Та ти не в собі!
— Або ви з дружком підстерегли справжнього власника і відібрали ножа… Убили з метою роздобути бажаний предмет — в надії, що він додасть вам авторитету… А?
— Не розумію, як можна вірити в таку нісенітницю?
— А може, ви прикінчили хлопця уві сні? А може, у вас і на це мужності не вистачило, і ви найняли вбивцю… А?
— Дурниці!
Морд-Сіт нахилилася так близько до обличчя Дженнсен, що та відчула її подих:
— Або ти спокусила хлопця своїми стрункими ніжками, і, поки він з тобою розважався, твій приятель вкрав ножа. Або ти повія, а вбивця або злодій розрахувався ним за твої послуги…
— Я? — Відскочила Дженнсен. — Я ніколи б…
— Коротше, цей ніж нічого не доводить. Ми не знаємо, чий він.
«Здавайся».
— Ніж мій! — Сказала Дженнсен.
— Та що ти кажеш! — Вимовила Морд-Сіт, випрямляючись.
Капітан склав на грудях руки.
Стоячи поруч з Дженнсен Себастян і бровою не повів.
Дівчина відчула, що панічні сльози вже готові зрадницьки хлинути з очей.
Зусиллям волі відігнавши їх, вона надала особі зухвале вираз.
«Дженнсен. Здавайся».
— Я виконую за дорученням лорда Рала важливе завдання, — процідила вона крізь зуби. — У мене немає часу на порожні розмови.
— Важливе завдання, — передражнила Морд-Сіт, — за дорученням лорда Рала… Так, звучить серйозно! — Вона повела плечима. — І яке ж завдання?
— Тебе не стосується.
— Магічне? Так? Вся справа в магії? — Холодна посмішка знову осяяла обличчя Морд-Сіт.
— Це моє діло. Я виконую доручення лорда Рала, і добре б тобі зарубати це на носі. Не думаю, щоб йому сподобалося твоє втручання.
— Втручання? — Від здивування брови Морд-Сіт поповзли вгору. — Моя дорога юна леді, Морд-Сіт ніколи ні у що не втручається. Будь ти тим, за кого себе видаєш, вже про це б, принаймні, тебе повідомили. Морд-Сіт існують з єдиною метою — захищати лорда Рала. Чи не здається тобі, що я зроблю службовий проступок, якщо не зверну увагу на таку дивну пригоду?
— Але я ж кажу…
— А якщо вийде так: лорд Рал, втрачаючи життя, запитає мене про причину, а перед смертю почує байку про дівчину, яка влаштувала виставу з метою звільнення підозрілого мовчазного в'язня. Спектакль справив на нас величезне враження — відмінний ніж, прекрасні блакитні очі! І ми відразу ж відпустили в'язня. Що ти на це скажеш?
— Звичайно, твій обов'язок…
— Продемонструй свою магію. — Морд-Сіт простягнула руку, торкнувшись великим і вказівним пальцями рудого волосся Дженнсен. — Ану? Це буде доказом твоїх слів. Спробуй викликати блискавку або створи вогненну кулю!
— Я не вмію.
— Продемонструй магію, відьма! — В інтонаціях владного голосу прозвучали відгомони смерті.
«Здавайся».
Дженнсен вийшла з себе. Різким рухом вона відкинула руку Морд-Сіт:
— Досить!
Себастян був швидкий, як блискавка. Але ейдж виявився ще швидше: кінець смертельної зброї торкнувся плеча Себастяна. Той завив. М'яким рухом руки Морд-Сіт натиснула на ейдж. Пролунав новий крик, і Себастян, зіщулившись, мішком звалився на підлогу.
Дженнсен кинулася до Морд-Сіт. Різкий рух, і ейдж був уже перед обличчям дівчини. На підлозі в агонії бився Себастян, і Дженнсен забула про все, крім його порятунку. Схопивши ейдж, вона отпихнула зброю разом з рукою Морд-Сіт і опустилася на коліна поряд з Себастяном. Того трясло, як після удару блискавкою. Але від м'якого дотику і тихих слів Дженнсен йому стало легше, і він спробував сісти. Дженнсен притримувала його під лікоть. Результат одного лише дотику ейджа був жахливий. Дивлячись в очі Себастяну, Дженнсен намагалася зрозуміти, чи впізнає він її. Йому було страшенно боляче, однак він відповів слабким кивком голови.
— Встаньте, — пролунав над ними голос Морд-Сіт. — Обидва!
У Себастяна не було сил. Дженнсен піднялася з колін, зухвало дивлячись в обличчя жінки.
— Я не збираюся більше терпіти все це! Якщо лорд Рал дізнається, тобі дадуть батогів!
Жінка вражено дивилася на неї. Протягнула ейдж:
— Візьмися!
Дженнсен знову відіпхнула зброю:
— Перестань!
— Він же працює, — пробурмотіла Морд-Сіт. — Я відчуваю…
Вона повернулася й торкнулася смертоносної іграшкою руки капітана. Той заверещав і впав на коліна.
— Досить! — Дженнсен схопила ейдж і ледь не вирвала з рук Морд-Сіт.
Та не могла прийти в себе від подиву:
— Як це в тебе виходить?
— Що саме?
— Ейдж не заподіює тобі шкоди! Ніхто не може безкарно доторкнутися до нього, навіть лорд Рал.
Дженнсен зрозуміла: відбувається щось безпрецедентне. Вона не стала вникати в тонкощі, вона знала одне: якщо ситуація вийшла з-під контролю, цим треба скористатися.
— Ти хотіла магію, ось і маєш!
— Але як…
— Ти гадаєш, що лорд Рал довірив би мені ніж, якби я була балакуча?