Спаситель
Шрифт:
Беата знизала плечима.
– Суперечливі погляди, – встряв Халворсен. – Гомосексуалісти, жінки-священики, аборти. Може, фанатик який-небудь…
– Я врахую цю версію, – мовив Хаген. – Покажіть-но мені тіло.
Беата та Халворсен питально глянули на Харрі. Той кивнув Беаті.
– Святий Боже! – мовив Халворсен, коли Хаген та Беата пішли геть. – Комісар зібрався очолити розслідування?
Харрі, у глибокій задумі, потер підборіддя, дивлячись у бік огорожі, за якою у зимовій темряві повсякчас виблискували
– Фахівець.
– Що?
– На думку Беати, стріляв фахівець. З цього ми й почнімо. Що справжній профі зробить відразу після убивства?
– Накиває п’ятами?
– Не обов’язково. Позбавляється всього, що, можливо, пов’яже його з убивством.
– Від знаряддя убивства.
– Саме так. Треба перевірити всі смітники, сміттєві кошики, контейнери, баки на відстані п’яти кварталів від Егерторг. Негайно. За потреби викликай підкріплення з кримінальної поліції.
– Гаразд.
– І позбирай всі відеозаписи з камер спостереження у крамницях перед та відразу по 19:00.
– Попрошу Скарре взятися за це.
– І ще одне. Видання «Дагбладет» бере участь в організації вуличних концертів і робить про них репортажі. Перевір, чи фотографували присутніх.
– Звісно. Як же мені це на думку не спало?!
– Потім відправ знімки Беаті, нехай подивиться. Завтра о десятій ранку нарада за присутності всієї групи. У червоній зоні. Перекажеш?
– Yes.
– Де Лі та Лі?
– Допитують свідків в управлінні. Пара дівчаток стояли поряд зі стрільцем.
– Добре. Попроси Улу скласти перелік родичів та друзів убитого. Спочатку погляньмо, чи не мають вони безперечних мотивів.
– Ти наче щойно казав, що це фахова робота.
– Спробуємо опрацювати заразом кілька версій, Халворсене. Й почнімо з того, що видається багатонадійним. Родину та друзів зазвичай знайти найлегше. А у восьми випадках з десяти убивства скоюють…
– …знайомі жертви, – зітхнув Халворсен.
Харрі покликали, й розмова увірвалася. Озирнувшись, він зауважив юрму журналістів, що спішили до них крізь хуртовину.
– Видовище починається, – мовив Харрі. – Переправ їх до Хагена. Я буду в управлінні.
Пройшовши реєстрацію та віддавши валізу у багаж, він попростував до контролю безпеки. У доброму гуморі. Останнє замовлення виконано. Втішений, наважився прокрутити тест із квитком. Жінка-контролер захитала головою, коли він, добувши конверта з внутрішньої кишені, хотів показати квиток.
– Мобільний телефон? – спитала вона норвезькою.
– No. – Він поклав конверт з квитком поміж рентгенівським апаратом та металошукачем, почав знімати пальто й раптом зауважив, що червона хустка досі на шиї, розв’язав її, сунув у кишеню, опустивши пальто у запропонований контейнер, пройшов під аркою металошукача, відчуваючи, як пильно за ним спостерігають двоє охоронців.
Мартіна сиділа, нахилившись до лобового скла, з якого двірники неухильно струшували сніг.
– Міністр налаштований прихильно, – задоволено мовив Давид Екхоф. – Вельми прихильно.
– Про це ти знав з самого початку, – сказала Мартіна. – Такі люди не йдуть на вечерю, запросивши пресу, якщо збираються відмовити. Їм же треба перемогти на виборах.
– Звісно, – зітхнув Екхоф, – перемогти на виборах. – Він дивився у вікно. – Ніби добрий хлопчина, цей Рікард, га?
– Ти сам собі суперечиш, тату.
– Треба його трохи навернути, тоді він стане для нас чудовим співпрацівником.
Мартіна під’їхала до гаража біля штаб-квартири й натиснула на дистанційний пульт – сталеві двері почали підійматися вгору. Машина заїхала у гараж, пошипована ґума зашурхотіла по кам’яній долівці напівпорожнього приміщення.
Під однією з ламп на стелі, біля синього службового «вольво», стояв Рікард у робі та рукавичках. Але Мартіна дивилася не на нього, а на високого білявця поруч з Рікардом, вона враз упізнала його.
Дівчина поставила машину біля службового авто, але не вилізла з машини, а взялася щось шукати у торбинці, тоді як батько, не зачинивши дверцят, вийшов, й вона почула голос поліцейського:
– Екхоф?
Між голих стін голосно прокотилася луна.
– Саме так. Як можу вам зарадити, добродію?
Дочка чудово знала такий батьківський тон. Привітний, але владний.
– Харрі Холе, інспектор Поліцейського управління Осло. Йдеться про вашого працівника. Роберта…
Мартіна, виходячи з авто, відчула на собі погляд поліцейського.
– …Карлсена, – вів далі Харрі, знов обернувшись до командувача.
– Про брата, – мовив Давид Екхоф.
– Перепорошую?
– Ми ставимося до колег як до членів родини.
– Розумію. У такому разі мушу з жалем повідомити вас про смерть у вашій родині, Екхофе.
Мартіна відчула, як всередині все стислося. Поліцейський помовчав, ніби надаючи їм час, щоб усвідомили звістку, потім вів далі:
– Роберта Карлсена застрелено сьогодні о сьомій вечора на Егерторг.
– Святий Боже! – вихопилося у командувача. – Як же це?