Справа про 19 роялів
Шрифт:
— Ця пані зветься Баумрук.
— Як? — вигукнув Тикач.
— На своє превелике здивування, я знайшов її тут.
— Не розумію, як вона тут опинилась і що тут шукала. Де тільки я її не шукав і, щиро кажучи, вже не думав, що коли-небудь її побачу. Навіть мертву. Спочатку мені здавалося, що вона належить до тієї банди, але потім я вирішив, що це була та приятелька, про котру Віртер згадував як про свій порятунок. Очевидно, її спершу викрали, а потім випустили, щоб вона навела їх на слід. — Він оглянув зомлілу. — Здається, нічого серйозного. — Він скривився. — Ото буде морока нашому Кршікаві. Знаєте, що було
— Приємний у нас шеф, — усміхнувся Клубічко. — Що ж ви тепер робитимете, опинившись, власне кажучи, поза законом?
Тикач скорчив ще гіршу гримасу.
— Поки що я сказав собі: «Про телеграму нічого не знаю». Передав її одному із своїх людей нібито для вас. Ви вже не гнівайтесь, адже я мушу якось рятуватися.
Клубічко засміявся.
— Та нехай уже буде так. Зденеку, тут, певно, є телефон, мабуть, за тими дверима з написом: «Туалет». Я гадав, що вони зачинені, але помилився. Подзвони, будь ласка, в «четвірку», щоб нам негайно прислали лікаря та санітарну машину.
Трампус мовчки послухався.
— Ви тут що-небудь розумієте? — запитав Тикач.
— Щиро кажучи, не зовсім, але дещо все-таки розкумекав. Чогось подібного я, здається, чекав, коли просив вас закрити це гостинне місце розваги. Якщо тільки це вчинив той самий негідник, який і мене хотів послати на той світ. Можливо, я потурбував його саме тоді, коли він заходився біля Баумрук.
Нараз у коридорчику, що вів до туалету, гримнули два постріли. Тикач схопився і кинувся до дверей. Знову пролупав постріл. «Мабуть, у Зденека!» — подумав Клубічко.
28
Трампус відбувся тільки переляком, коли той, про чию присутність він і гадки не мав, вистрелив з дверей туалету. Та не встиг він отямитись, як повз вухо йому просвистіла ще одна куля. Він скрикнув, удавши, що його поранено, впав на підлогу й застогнав. Невдовзі знову почулися кроки. Перше ніж він спромігся щось сказати, Тикач рвучко відчинив двері залу. Він був обережний і не ввійшов одразу, а пустив промінь світла з ліхтарика. І одразу ж з дверей туалету гримнув новий постріл. Його було адресовано Тикачеві, однак стрілець промахнувся, і куля застряла в дверях. Тикач одразу ж вистрелив навмання в напрямку, звідки стріляли. Пролунав пронизливий крик.
«Чи справді злочинця поранено, чи він прикидається, щоб виманити Тикача в коридор?» — подумав Трампус. Але, почувши характерне харчання тяжко пораненої людини, він обережно підвівся, і в ту ж мить на нього впало світло Тикачевого ліхтарика.
— Влучили, — сказав Трампус.
Тикач відчинив двері з пістолетом у руках. Трьома стрибками опинився біля чоловіка, що лежав за непричиненими дверима туалету, й підвів його безсилу голову. Ще не знав, куди влучила його куля, бачив лише, що з рота пораненого ллється кров. Другу калюжу крові угледів біля його ніг. Клубічко тоді не помилився, йому пощастило поранити злочинця. І все ж таки той мав іще стільки сили, щоб дістатись аж сюди, і стільки рішучості, щоб двічі вистрелити в Трампуса. Вилаявшись, Тикач опустив голову пораненого на доріжку, простелену в коридорі, і присвітив ліхтариком. І враз глухо скрикнув.
— Що сталося? — запитав Трампус, під яким аж тепер почали тремтіти коліна.
Тикач підвівся.
— Це він, — відказав коротко. — Дістав-таки своє… Я не хотів його вбивати, але він був такий підступний, що з ним не можна було церемонитися.
— Що сталося? — вигукнув Клубічко за дверима. Тикач крикнув мов несамовитий:
— Це та наша пташка!
— Та невже? — жадібно запитав Клубічко. Тикач кивнув головою.
— У нього немає мочки лівого вуха, мабуть, утратив під час бійки. — Він знову освітив обличчя пораненого. — Так, це він, — автоматично повторив.
Вони повернулись до залу, і Тикач ковтнув горілки. Це його підкріпило.
— Я розкис, як баба, але не тому, що ви думаєте… Підвівши йому голову, я одразу його впізнав.
— Впізнав? — нетерпляче спитав Клубічко. Тикач кивнув.
— Подивіться на нього як слід. Я кажу не про те, що в нього вигляд бандита, а про його лице. Воно в нього якесь наче позшиване чи як би це сказати. Певне, його так прикрасили, оперуючи після добрячої бійки.
— Ви його знаєте? — різко спитав Клубічко. Тикач лише з болем глянув на нього.
29
Коли нарешті приїхав лікар, невідомий уже майже не дихав. Рана Баумрук, на його думку, навпаки, була зовсім легка. Потім лікар оглянув обох поліцейських і заявив, що рани в них незначні. У Клубічка було надірване вухо і боліла ключиця; Трампус відбувся ґулею на голові.
Коли поранених забрали, з коридорчика, тримаючи щось у руках, виринув Тикач, блідий як труп.
— Це я знайшов у туалеті.
— Портфель пана в коверкотовому костюмі! — спокійно сказав Клубічко. — Я сподівався, що ще зустрінуся з ним. Але як він сюди потрапив? Востаннє я бачив його в руках у зовсім іншої людини.
— Його поклав сюди, певно, Еріх, — похмуро сказав Тикач.
— Еріх? А хто це такий?
— Повне ім'я його Еріх Боденшатц. Я знаю його лише з фотографій і з розповідей Пальмера. На фотографії він виглядав зовсім інакше. Мабуть, йому в Німеччині зробили пластичну операцію. В ті часи, коли мене ще тут це було, він був інструктором генлейнівських загонів. Про це я знаю від Пальмера. Тутешні соціал-демократи та комуністи скаржились у поліцію, що їх систематично переслідують, громлять їхні збори, причому робилося це організовано, із знанням справи. Поліції було ясно, що місцеві генлейнівці мають спеціального інструктора з рейху. Проте, діставши наказ не втручатися в політику, поліція не розслідувала цієї справи. Лише раз один із тих комуністів, на яких напали генлейнівці, побачив чоловіка, що ними керував. І описав його саме так: кремезний, веснянкуватий, має два золотих зуби, надірване вухо і обличчя, наче після пластичної операції.
— Ще одна ниточка, — зауважив Клубічко. — Може, нам пощастить знайти й інші. Але поки що ми стоїмо перед загадкою, якій не можемо дати ради. Нацист Боденшатц мало не вбив жінку, що збиралася врятувати Віртера. Ільза мала зв'язки з Віртером, бо тільки він міг їй сказати, що один із позначених «Орфеїв» стоїть у Празькій консерваторії. В Ільзи в кутиках уст були глибокі зморшки, так само як і в фальшивої Ізабелли. Немає сумніву, що Ізабелла — це і є пані Утєшилова з Напаєдел. Про Ільзу мені відомо, що вона саме вчора виїхала до Карлових Вар з якимось паном у коверкотовому костюмі. Тепер скажіть мені, як би ви все це пояснили?