Справа про 19 роялів
Шрифт:
— У «Бразілії»…
— То я вам позичу свій, — Тикач висунув шухляду письмового столу і простяг Трампусові револьвер. — Це про всяк випадок. А тепер ходімо, бо я зараз завию з голоду.
Буфет був зовсім близько, на розі вулиці Масарицької. Домовились, що першим піде по страви Тикач.
— Якщо буде курча, то візьміть мені,— попросив Трампус.
— Візьму, — кивнув Тикач, і очі в нього так і засяяли, коли він побачив, як дівчина наливає в тарілку його улюблену юшку.
Трампус стеріг чемодан. Тикач узяв ще два солоних рогалики й повернувся до столика.
—Є в них курчата? — запитав Трампус.
— Які
Трампус віддано чекав, та коли тарілка спорожніла, Тикач проголосив, що так само, як є два види кипіння (одне несправжнє, а друге справжнє, коли вода не булькає, а вирує), так само й у нього з'явився тепер другий голод — на ошийок.
— Потерпіть іще хвилинку, юначе, я одразу ж повернусь. І курча вам принесу, аби ви не казали, що я думаю тільки про себе.
Проте за хвилину Тикач повернувся, лаючи буфет, на чім світ стоїть. Ошийок є, але холодний. А чого вартий холодний ошийок? Тож довелося задовольнитись сардельками.
— А курча? — спитав голодний Зденек.
— В чому річ? — накинувся на нього розлючений Тикач. — Курча? Знаєте, юначе, я зараз почуваю таку суміш голоду й люті, що зовсім забув про нього!
Тут одна з двох молодих дам, що сиділи коло них, сказала своїй сусідці:
— Курчат більш нема, я взяла останню порцію.
Трампус докірливо подивився на Тикача:
— Коли б не ваша суміш голоду й люті, то ця остання порція дісталася б мені.
— Кінець кінцем, — насмішкувато відповів Тикач, запхнувши в рот півсардельки з гірчицею, — хіба не все одно, кому вона дісталася — цій молодій дамі чи вам? Головне, що хтось цим курчам наївся.
Трампус пішов до буфету, але повернувся тільки з рогаликом. А повеселілий Тикач приніс собі ще й склянку будейовицького пива.
— Що за щасливий день! Навіть є свіже пиво! — і сказав, що з'їв би іще що-небудь, але якось уже до вечора потерпить. Відтак узяв чемодан і пішов з Трампусом до «четвірки».
Писання протоколу справді забрало багато часу. Закінчили десь аж після сьомої години вечора. І знову розгублено глянули один на одного. Спершу Тикач запропонував покласти коштовності у великий сейф.
— Там з ними нічого не повинно статися, — сказав він. — Адже в сейфі є сигнальний пристрій. Як ви гадаєте?
— Не знаю, — відповів Трампус. — За нормальних обставин, то звичайно… але не забувайте, Тикач, що тут ідеться про мільйони.
— Так, тут потрібна особлива обережність. — Трохи подумавши, Тикач сказав — Ми зробимо ось як. Я від сейфа не відійду ні на крок, буду його стерегти. А вранці, може, приїде той ваш Клубічко. Тоді вже разом порадимось, що нам далі робити з цією вибухівкою. Ідіть тепер десь поїжте і повертайтеся сюди.
— Щоб мені дуже хотілося, не можу сказати, — жалібно промовив Трампус, — але нічого іншого мені не лишається.
— Певно, ви тому й упираєтесь, — усміхнувся Тикач, — боїтеся, щоб під час вашої відсутності я не вкрав цей ваш скарб. А знаєте, це непогана думка! Роздобути авто; за дві години дістатися за кордон — і до самої смерті жити собі паном.
— Як вам не соромно! Тикач зареготав:
— Та було б соромно, якби я справді так думав. А я хотів перевірити, чи встоїте перед спокусою ви. Хотів запропонувати вам чесно поділитися по половині… А тепер ідіть. Щоб нам не було нудно сидіти, пограємо в карти. Перлина за кожен виграш, ха-ха! А втім, я й забув, що ви не відрізняєте туза від сімки!
— У вас, бачу, добрий настрій, — кисло зауважив Трампус.
— А чом би й ні! Хіба ви не знайшли на моїй території скарб? Хіба ми не втерли носа тій банді? Та й, власне, Клубічкові теж?.. Як бачите, причин для доброго настрою досить. А тепер уже йдіть.
Трампус послухався й швидко попростував до дієтичної їдальні, однак іще здалеку побачив, що й тут програв. У їдальні було темно. Пізно! Не зважившись з'їсти щось недієтичне, він засмучено повернувся до «четвірки». А Тикач був у чудовому настрої. Він стиха наспівував у кріслі біля сейфа, а на столі перед ним стояла пляшка бехерівки. Почувши про Трампусову невдачу, Тикач усміхнувся.
— Я вас зараз нагодую, юначе. Шкварок хочете? Справжні гусячі вишкварки, так і тануть у роті.
— Хочу, але не можу, — відповів Трампус. — Зрештою, я не бачу тут ніяких вишкварок.
Тикач мовчки відчинив сейф і вийняв з нього тарілочку зі шкварками. Шкварки! Трампус, сповнений пекучим гнівом, насипався на Тикача:
— Звідки вони тут узялися?
—Із сейфа, — невинно відповів Тикач. — Бо коли б я сховав їх у стіл, мої люди з'їли б їх. Як це вже не раз бувало. Почули б запах — правда ж, він чудовий?.. — Трампус невиразно щось пробурчав, — і сказали б, — з насолодою провадив Тикач: — «Ну, один шматочок… Ще один шматочок. Він од цього не збідніє. Та й не дізнається». І взяли б. Тільки, юначе, коли людина з'їсть одну шкварку — вона пропаща. Не голими жінками, а шкварками мав диявол спокушати Антонія. Тоді б він спокусився… Ну, а потім за цим законом узяв би ще одну. А тоді прийшов би товариш і взяв би й собі… Я добре знаю цю спокусу, юначе, і тому кажу вам, що тільки в сейфі шкварки в безпеці.
— Але не від вас, — ущипливо зауважив Трампус.
— Що правда, то правда, — признався Тикач, зовсім розвеселившись, — я знищу кожну гусячу шкварку, яку тільки побачу.
— Здається, ви маєте й бехерівку?
— Маю. А знаєте, чому я відкрив цю пляшку? З нагоди сьогоднішнього улову. Бачу в ваших очах запитання: «Звідки ж вона взялася, коли цей грубіян запевняв, що до наступної платні не має на ту животворну бехерівку ані гелера?» Це, юначе, якщо можна так сказати, — результат мого життєвого принципу. Я не знаю, як ваша, але моя жінка ніколи не скаже, що в неї є достатньо грошей, навіть коли б і могла сказати, що має їх досить, її охоплює якесь шаленство, і вона починає їх шукати. Десь так днів за п'ять перед платнею. Де вона їх шукає? У моїх костюмах і взагалі в моєму одязі. Поки я цього не виявив, винюхувала все, що я ховав на чорний день. «Тикачу, — сказав я тоді сам собі,— зваж на це й ховай свої резерви десь-інде». А це «десь-інде» означає тут, бо я міг би її заарештувати, якби вона прийшла винюхувати в кабінеті шефа карловарського управління безпеки. Та хоч би й спробувала, то в сейф однаково не добереться. А тому я й зробив його сховищем своїх резервів.