Старі люди
Шрифт:
Потім потрохи, але невпинно звикаєш.
Марта була явно задоволена з нашого походу. Вона щось наспівувала і насвистувала, посміхалась до мене, роздивлялася навкруги, неуважно пильнуючи за дорогою. Одного разу на повороті ми навіть вилетіли на зустрічну смугу. Марта тільки мовила: «Упс…» На щастя, в цей час ми були самі на трасі.
Як можна до цього звикнути?
Здавалося, що я знав цю жінку ціле життя. Раптом зі здивуванням подумав, що якийсь тиждень тому навіть не здогадувався про її існування, тепер же не міг уявити себе без неї.
Трохи перелякався: що, як їй набриднуть ці канікули, якщо вона раптом оговтається і вирішить повернутися в залишену напризволяще «Жовту воду»? Що, як залишить напризволяще мене?..
Але поглянувши на неї, я заспокоївся: Марта не збиралася нікого і ніщо залишати. Вона з тих, хто, з'явившись одного разу, зостається назавше.
Якби в певний момент на землю внадилася би безсмертна
Марта була настільки легкою і безтурботною, життєрадісною і повною вигадок, що мене ані на мить не покидало відчуття радості, яке виникло нещодавно. Неприємні думки не здавалися мені більше неприємними, я просто не зосереджував на них свою увагу. Увагу я зосередив на Марті: вона була природна, як світ, весела, як життя, вона навіть погане вміла робити гарним і потрібним. Так думав я, дивлячись на неї.
Днів за 97.
Майже три місяці вони жили в помешканні Луки. Десь під Новий рік Марта зникла.
Але до того часу вони жили разом, як брат і сестра, син і мама, як друзі, коханці, як жінка і чоловік, як кіт і пес, як дві краплі води, як Папуа і Нова Ґвінея, як кров з молоком, чай з цитриною, salt`n`pepper, rock`n`roll, head&shoulders, як альфа і омега, старість і молодість, правда і кривда, як він і вона. Разом вони пережили ціле бабине літо: вистромивши голови з вікна, ловили губами мокрі павутинки, на яких летіли невидимі павучки, нюхали листя, шаруділи ним, кидали каштани в калюжі і в небо, примружувалися від сонця. Разом вони пережили Мартину застуду, хворобу осені, початок справжнього холоду і опалювального сезону, дощі вдень і вночі, вітер вночі і вдень, відсутність холодної води з дев'ятої до шостої і з шостої до дев'ятої, цілковиту відсутність гарячої — Лука грів для них воду в мільйонах баняків на електричній плитці. Вони пережили разом дуже багато, майже три місяці, майже цілу осінь, майже пів молодості і пів старості. Разом вони були ціле життя.
Час від часу Лука помічав у них під вікнами самотню похнюплену постать в недоладному помаранчевому штруксовому костюмі. Але коли вибігав надвір, там не було вже нікого, хіба Тарзан, що втік з хати невідомо яким чином, махав хвостом і скавулів, благаючи пустити його в під'їзд.
Перший тиждень чи два Марта мала анґіну. Вся кухня і кімната були завалені використаними носовими хустинками, звичайними серветками, зіжмаканими клаптями туалетного паперу, в які вона без кінця сякалася. Лука щогодини міряв їй температуру, журячись навіть, коли бачив лише 37, приносив їй до ліжка чаї і сиропи, мід, джеми і цитрини, піґулки, порошки, краплі і стоси нових серветок. Мартині очі незвично блищали, від ослаблення вона не могла навіть підняти голови, але перебувала постійно в стані якогось нездорового збудження. Вона страшно захрипла, і це її дуже тішило, казала, що завжди мріяла мати такий хрипкий голос, як в Дженіс Джоплін, але не досягла цього навіть багаторічним курінням. Намагалась співати (oh Lord what about me and mersedes-benz?), але попервах це їй не вдавалося: була надто слабкою. Це вже потім, коли почала видужувати, співала майже цілодобово, насолоджуючись власним голосом, насолоджуючи тим голосом Луку і всіх сусідів. Вона взяла собі за звичку вмикати перший-ліпший компакт і співати так голосно, як тільки могла, пісню за піснею.
Одного дня разом із мікстурами і цитрусовими Лука приніс їй декілька барвистих подушечок, набитих сушеними травами. Марта прилаштувала їх біля себе, і невдовзі вже не лише її волосся, шкіра, постіль, сорочки Луки, в яких спала, але й ціле помешкання пропахли ними. Запах ромашки і м'яти чувся від м'яса, від картоплі і сиру, від масла і молока, травами пахли книжки і парасоля, трикотажна шапочка гірчичного кольору, підлога, вода в крані, навіть в туалеті можна було зачути той аромат.
Якось уночі, вимучена катаром і постійним духом трав, Марта крізь сон розповіла Луці чергову історію.
— В добротній кам'яниці з піччю і комином жила сім'я: чоловік, жінка і десятеро дітей. Жили вони гарно: чоловік робив найкращу вудженину в околиці і продавав її на базарі. Жінка дбала про будинок, варила каші і зупи, мила підлогу, витирала пилюку, купала найменших дітей, підливала вазони, гаптувала й вишивала, церувала чоловікові шкарпетки, прасувала на свята сорочки. Діти — хто бавився в садку, хто вчився, хто вже працював — коротше, як я й сказала, то була звична благополучна сім'я. Якби не дрібничка: жінка мала одну нездорову пристрасть. Нездорові пристрасті є у всіх жінок і в деяких чоловіків. Пам'ятаєш, я розповідала тобі про свою подругу, яка була готова на все заради яблук? Мала я й іншу — та не могла заснути, якщо не почистила зуби п'ять або й шість разів перед сном. Одна
— Неодноразово, — відповів Лука.
— Це, напевно, досить неприємно. Так от, — продовжила Марта, — у нашої добропорядної, зразкової господині був бзік на вудженому м'ясі, яке так смачно вмів робити її чоловік. Варто зауважити, що й заміж за нього вона вийшла тільки через те м'ясо, відмовивши власникові склодувного заводу, заможному й пузатому типові. Хоч і розуміла, що втрачає, не могла опиратися пристрастям, які навісніли в нутрі: при одній згадці про коптильника, про його очі, волосся, постать, про міцний запах вудженини, яким він пропах наскрізь, у неї починала несамовито виділятися слина, очі навіжено виблискували, руки трусилися, а сама вона не могла контролювати власних дій. Навіть біля вівтаря, дивлячись на нареченого і відповідаючи «так» на звичне запитання священика, вона майже насправді бачила перед собою великий соковитий шмат підчеревини, і не в силі дати раду своїм почуттям, втратила свідомість. Потому почався рай для молодої: люблячий чоловік дозволяв їй геть усе і, помітивши особливу любов до вудженини, обдаровував її щонайвідбірнішими шматками. Але жінці було все мало і мало, її пристрасть зростала, і якби так тривало й далі, чоловікові не було би що виносити на базар. Тож він, як справжній мужчина, який встановлює закони, наклав вето на соковиті шматки пахучого м'яса. Відтепер воно було суворо дозоване, а бідолаха, страждаючи від своєї згубної звички, істерикувала, билася в нападах розпачу, впадала в депресію, кричала, мовчала, стогнала, гарчала, скавчала. Та чоловік був незворушний. Одного нещасливого дня, залишившись удома сама, вона не стрималась і полізла вузькою драбинкою в комин. Вище, вище, ще вище, запах копченої підчеревинки все нестерпніший, все солодший, все м'ясніший, все рожевіший, масніший, солоніший, рідний запах, слина котиться і котиться, ноги й руки тремтять, язик вже відчуває доторк ніжної, п'янкої спокуси. І ось жінка вгризається в найбільший червоний шмат, не тямлячи себе, ковтає м'ясо, не пережовує його, сміється й плаче, яке полегшення, яке щастя, мрія всіх мрій, радосте моя, моє життя, моє м'ясце… Вона їла і їла, ковтала, жувала, шматувала, тож невдовзі залишилася сама в комині — і жодного шматочка підчеревинки поряд. Жінка зітхнула і, перелякано думаючи, що ж скаже їй чоловік, зробила спробу спуститися додолу. Але дзузьки — в пориві шалу, прагнучи м'яса, вона заперлася якимось дивом в цей вузенький проміжок комина — чоловік навіть рукою не досягав сюди ніколи, користувався спеціальною палицею, а от вилізти звідси, ще й після того, як зжерла декілька кілограмів вудженини, було неможливо. Її шукали дуже довго. Чоловік перевірив горище, пивницю спіжарки, оббігав всі вулиці, всіх сусідів, знайомих. Де лише не шукав її — не спав, не пив, не їв. Навіть думати не міг про м'ясо — яке м'ясо, якщо його кохана дружина невідь-куди зникла. Одна з доньок принесла з вулиці чутку, ніби мама втекла з тим самим багатим директором склодувного заводу, якому колись відмовила. Вони чекали на неї ще впродовж якогось часу. Чоловік змарнів, схуд, став схожий на побитого кістлявого пса. Але діти зуміли повернути його до життя. «Справді, — подумав він. — Їм же ж треба щось їсти». І поліз у комин. Не знайшов там жодного шматка підчеревини, лише свою закопчену дружину.
— Леле, яка печальна історія! — засмутилася Марта. — Час ставати вегетаріанкою.
Якось уночі, від особливого поштовху божественого натхнення, Лука вигадав вельми дієвий і приємний спосіб лікування. Наступного ж дня він вирушив у тривалий похід аптеками, фармакологіями і звичайними міськими базарами, скуповуючи усі можливі лікарські трави, пагони, листки, бруньки. З цією гербоколекцією повернувся додому.
Марта спостерігала, як він порозкладав свою здобич на підлозі, пильно стежачи, аби нічого не переплутати. А тоді — навмання чи за певною системою, — Марті не вдалося цього визначити, — заходився все сортувати і змішувати. Деякі трави кришив, інші залишав неторканими, робив мікси по п'ять-шість різновидів. В кімнаті стояв густий аромат, від якого паморочилося в голові. Судячи з усього, Лука мав пунктика на рослинах.
Згодом дістав звідкілясь маленьку керамічну люльку, протер її м'якою хустинкою і добряче набив однією з трав'яних сумішей. Розкуривши, простягнув Марті.
— Валеріана блискуча (вона ж — валеріана волзька), валеріана бузинолиста, валеріана лікарська (або ж висока), валеріана пагорбова (чи, інакше, — вузьколиста або пагоносна), валеріана Ґроссґейма і валеріана російська, — пильно дивлячись на Марту, яка випускала дим, пояснив Лука. — Добре на серце і душу. Допомагає здобути рівновагу, спокій і внутрішню гармонію.
Меняя маски
1. Унесенный ветром
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рейтинг книги
