Ставка більша за життя. Частина 2
Шрифт:
Полковник Рінг кинувся на підлогу і схопив пістолет. Але не встиг. Вільгельм Шенк вистрелив не цілячись.
— Так кінчають зрадники, — сказав він наостанок. Клосс знав, що тепер він застрелить Анну-Марію.
І Анна-Марія це також знала. В її очах
Клосс бачив Шенкову руку і палець, готовий натиснути на курок. Зволікати не можна було ані секунди. Не було часу думати, треба було просто влучно стріляти.
І він не схибив.
Шенк осунувся на підлогу, і Клосс побачив величезне здивування в очах американки. Здивування, а потім невимовну радість: ця жінка встигла вже попрощатися з життям.
Почулися кроки. Люди Шенка, яких штурмбанфюрер залишив у машині на вулиці, заходили в будинок. їх було двоє.
Клосс виглянув у вікно. Перед будинком стояв порожній всюдихід. Пан штурмбанфюрер не взяв із собою великої охорони.
Він подав Анні-Марії пістолет Рінга.
— Не схиб, а потім мерщій в автомобіль.
— Розумію, — прошепотіла вона.
Клосс знав це відчуття, коли секунди тягнуться, наче хвилини… Вони повинні були вже бути тут, повинні вже були ввійти до кімнати, він чув їхні голоси в коридорі. Глянув на Анну-Марію. Ця дівчина чудово панувала над собою. Пістолет не тремтів у неї в руці.
Зайшли! Анна-Марія і Клосс вистрілили водночас. Есесівці впали додолу. У кімнаті, наповненій димом, вони не бачили вже своїх облич.
Вони побачили їх знову, коли вже були на шосе, що вело до замку Едельсберг. Клосс сильніше натиснув на акселератор, на шосе — ні машини. Воно виблискувало в промінні призахідного сонця.
Виїхавши на обсаджену старими деревами дорогу, що вела до замку, Клосс зупинив автомобіль. Тепер можна було спокійно закурити. Він почастував цигаркою Анну-Марію. Вони курили мовчки, дивлячись на замок Едельсберг, що чітко вимальовувався на тлі блакитного неба.
— Що ти думаєш тепер робити? — спитала Анна-Марія. — Як ми перевеземо архів до американської зони?
— Жартуєш, — промовив Клосс.
Американка здивовано глянула на нього.
— Ти не знаєш, де схований архів? — здогадалася вона.
Клосс вибухнув сміхом.
— Архів, дорога союзнице, потрапить у належні руки. Ти ще не зрозуміла?
Він побачив широко відкриті очі Анни-Марії.
— Цей раунд я програла, — прошепотіла вона. — Але знаєш, Гансе, чи як там тебе звуть, я про це зовсім не шкодую. Зовсім не шкодую, — повторила вона. — Зате у нашому розпорядженні замок. Ходімо?
ЗМІСТ
Передостанній сеанс
Кур’єрка з Лондона
Цілком таємно
Пароль
Іменем Речі Посполитої
Зустріч у замку