Ставка більша за життя. Частина 2
Шрифт:
— Я чула, — прошепотіла Інга, через силу переводячи віддих, — чула, як ви сказали: “Працюєш на янкі”.
— Дякую, Інго, — пробурмотів Клосс і підняв пістолет. Він глянув на Анну-Марію. Йому так і кортіло сказати: “Бачиш, що ти наробила, ідіотко?”
— Я врятувала вам життя, — мовила Інга, явно важачи на подяку. — Яка я рада, що вас відпустили поляки.
— Я втік, — промимрив Клосс. Він бавився пістолетом Анни-Марії і не зводив з неї очей. Але що сказати Інзі. Що вони жартували… Звичайно, вона не повірить. До того ж Анна-Марія грала відкритими картами.
— Гітлерівська гадюка, — прошепотіла вона, дивлячись на Інгу. Та не звертала на неї уваги.
— Ви поводитесь так… ніби… — Інга замовкла. — Адже вона хотіла вас убити!
Це була свята правда, ця дівчина врятувала йому життя.
“Ну й ідіотське ж становище”, — подумав Клосс і поцілував Інгу в щоку. Вона зашарілася.
Цієї миті почувся гул мотора — перед будинком зупинився автомобіль. Інга кинулась до вікна.
— Дядя! — вигукнула вона.
Ні, це вже було занадто, навіть для Клосса. Американська агентка, дівчина з гітлерюгенду, що врятувала йому життя, і, нарешті, цей досвідчений лис з абверу, якого непросто обдурити. В голові промайнули тисячі думок, але жодна з них нічого не була варта.
Інга вибігла з кімнати, залишивши двері відчиненими. Анна-Марія сіла на тахту і попросила цигарку. їй уже принаймні було все одно. Це її остання гра.
Клосс стояв на дверях. Він чув розмову Інги з Рінгом. Тон цієї розмови був не дуже сердечний, хоч напочатку пан полковник намагався навіть бути чемним.
— Як поживаєш, Інго? Я повернувся раніше, ніж гадав. — Він нагнувся до неї, щоб поцілувати. Дівчина сахнулася.
— Не підходь до мене!
Рінг щиро здивувався.
— Ти збожеволіла? Що сталося?
— Ти стріляв у стару Марту!
Через прочинені двері Клосс побачив обличчя Рінга. Полковник був справді здивований. Він мовчав.
— Скажи, — повторила Інга, — ти стріляв у Марту?
— Вона жива?
— А ти не знаєш? Адже ти наказав добити її цієї ночі.
— Он як. — Рінг знову хотів покласти руку на плече дівчини, але Інга раптово відсахнулась. — Усе гаразд, — додав він. — Я тобі потім поясню. Будь розважливою дівчиною…
Клосс подумав, що насправді було б розумніше, якби Інга мовчала, але дівчина не хотіла мовчати.
— Як ти можеш так казати! Вона мені все розповіла, дядечку!
Ще й це. Клосс розумів, що життю Інги загрожує тепер небезпека — досить було глянути на обличчя Рінга. Полковник абверу вже щось вирішував. Клосс навстіж розчинив двері й став на порозі. Він наважився припинити цю сцену. Рінг відразу ж його помітив.
— Хто це? — запитав він.
— Це капітан Клосс, — відповіла Інга. — Він якраз розмовляє з американською шпигункою, фройляйн Елькен. Я йому щойно врятувала життя, але він не виявив особливої вдячності. Добрі ви всі, годі й казати, — додала вона.
— Іди до своєї кімнати і не виходь, — різко промовив Рінг. Потім, не вітаючись з Клоссом, зайшов у кімнату Анни-Марії.
— Добридень вам, штурмфюрер Елькен, — почав він. — Ми з вами познайомилися в штабі напередодні від’їзду з Бішофсфельде. Пам’ятаєте?
Анна-Марія спокійно розглядала Рінга. В її очах заблищали якісь іскорки. Клосса страшенно цікавило, як поведе себе ця дівчина, чи зіграє вона ва-банк, чи спробує вивернутись?
— Капітане Клосс, — вперше звернувся до нього Рінг, — ви почали допит?
— Ще ні. Я хотів доповісти… — він не закінчив. Рінг знову ніби забув про його присутність.
— Ми з ворогами не панькаємось, фройляйн Елькен. Ти німкеня?
— Ні, — відповіла Анна-Марія, підводячись. — Я офіцер американської розвідки.
Клосс мимоволі усміхнувся. “Союзниця”. Треба визнати, що в цій дівчині відваги не позичати. Значить, все-таки вирішила зіграти ва-банк. А Рінг? Як учинить Рінг?
Рінг був захоплений зненацька. Він, напевно, сподівався, що та почне заперечувати й прохати. Такі, як він, часто розгублюються, опинившись у непередбаченому становищі.
— Он як, — пробурмотів він, — офіцер американської розвідки! Відколи в нашій армії? — І, не чекаючи відповіді, знову звернувся до Клосса: — Їх засилали в СС, бо туди нам було найважче дістатися. І як ми могли виграти війну?
Незважаючи на серйозність становища, Клосс через силу стримав посмішку. Подумав, що не хотів би зараз опинитися в шкурі Рінга.
— Я не думаю відповідати ні на які запитання, — заявила Анна-Марія.
— Я вже з тебе видушу… Навіщо приїхала в Бішофсфельд?
— На побачення з тобою, — відповіла та.
Ця дівчина все-таки грала свою роль до кінця. Клосс глянув на Рінга — його обличчя налилося кров’ю. Проте полковник опанував себе. Клосс прекрасно розумів, що коли б це не був сорок п’ятий рік, доля Анни-Марії була б вирішена. Та й вона, зрештою, поводилася б інакше.
— Що за фамільярність, — прошепотів Рінг. — Ми відучимо тебе від цієї зухвалості, красухо.
— Не встигнеш. Моє начальство, — Анна-Марія говорила тепер спокійним, діловим тоном, — доручило мені познайомитися з полковником Рінгом. Тоді в штабі у нас було мало часу, щоб добре познайомитися.
— Цікаво.
— Моє начальство сподівається на розсудливість полковника Рінга, — вела далі Анна-Марія. — А втім, воно багато знає про вас і цінує досвід, якого ви набралися на Сході. — Оскільки Рінг мовчав, вона додала: — Дай цигарку.
Коли Рінг мовчки витяг з кишені коробку цигарок і простяг Анні-Марії, Клосс збагнув, що настав непередбачений перелом, якого він почав побоюватись. Фройляйн Елькен була спритним гравцем, уміла використовувати будь-яку ситуацію.
— У замку Едельсберг, — відразу перейшла вона до справи, — ти сховав архів “Абверштелле Бреслау”.