Ставка більша за життя. Частина 3
Шрифт:
— 148-ма бронетанкова! — вигукнув Клосс.
Жандарм подивився на нього, але не встиг підняти руку. Клосс подумав, що номер він, мабуть, записав, але це не мало жодного значення. Клосс натис на газ і загальмував аж біля перших будинків містечка. Воно, здавалося, було безлюдне. Біля величезного будинку стояли машини, на які поліцейські та гестапівці вантажили скрині.
“Тікаєте, — подумав Клосс, — і ніколи вже сюди не повернетесь”. Він ще подумав, що, може, виконує зараз останнє своє завдання на цьому боці фронту.
За ринком було кілька вуличок. Клосс навмання виїхав на найширшу і зупинився
— Баутценштрассе?
— Так, — запопадливо відповів хлопець, показуючи ліворуч.
Тепер треба бути дуже обережним. Він, щоправда, припускав, що, коли Вайс і провалився, гестапівці не влаштовували засідку в його квартирі, їм-бо не до того зараз, але треба кожну дрібницю передбачити. Він їхав уздовж спалених будинків: здалеку помітив, що № 28 стоїть на розі якоїсь вузенької вулички. Клосс повернув на неї, поставивши мотоцикл проти муру. Мотора він не глушив. Коли зупинився перед входом до будинку — нічого підозрілого не помітив. Порожня спалена вулиця. Клосс піднявся на другий поверх — мідна табличка із написом “Ганс Вайс”. Дістав пістолет, зняв із запобіжника. Потім натис на дзвінок: двічі — коротко, раз — довго. Й одразу відскочив од дверей. Той, хто стоятиме на порозі, помітить його лише через кілька секунд.
Двері рвучко відчинилися. Клосс побачив молодого гестапівця з пістолетом у руці. Отже — засідка! Пастка!
— Що там, Франце? — почувся голос зсередини.
Клосс вистрелив. Натис на курок тієї миті, коли гестапівець його помітив. Франц і не зойкнув, а Клосс стрибнув униз. Другий гестапівець пальнув по ньому: куля його просвистіла над головою Клосса. Він на секунду повернувся, побачив його обличчя, узяв на мушку, але штурмбанфюрер — так, це був штурмбанфюрер — відскочив за двері.
“Він мене бачив”, — подумав Клосс. Скочив на мотоцикл і помчав безлюдною вулицею. “Тепер спокійно, — думав він, — треба вибратися з міста, обов’язково іншою дорогою”. Штурмбанфюрер уже здійняв галас. Скільки треба часу, щоб організувати погоню? Три, чотири хвилини… У квартирі Вайса, безперечно, встановлено телефон: машини вже вирушають, якщо, звичайно, є вільні… Припустімо, що є… Дали наказ постам: затримувати мотоциклістів. Може, кинути мотоцикл? Ні.
Зупинився, закурив, витяг з кишені карту. Тікаючи, не слід надто поспішати — такий був у нього принцип. Поспішають лише аматори. Даремно він сказав жандарму на шосе: 148-ма бронетанкова. Вони шукатимуть у дивізії. Зрештою, все одно шукали б: іншої частини тут нема. Звісно, згодом можна розраховувати на успішний наступ наших підрозділів, але зараз треба знайти дорогу, яку ще не перекрили. Де? Єдиний вихід: путівцем до лісу Вайперт. Клосс сховав карту, натис на газ; невдовзі він виїхав на широку алею, обабіч якої стояли вілли, мабуть уже покинуті, помітив ріденький ліс праворуч і луки, що тяглися до шосе.
“На шосе виїду вже в лісі”, — подумав Клосс.
Мотоцикл і жандарма він побачив несподівано, коли вискочив з-за повороту. Пересунув кобуру на живіт, розстебнув її. Чи є вже наказ у жандарма? Навряд, вони перш за все попередили пости на шосе. Жандарм ще нічого не знає, але якщо вимагатиме документи, треба стріляти. Німець курив цигарку, тримаючи автомат напоготові. Він помітив мотоцикл Клосса в останню мить і руки підняти не встиг. Клосс бачив його ще кілька секунд у дзеркалі, потім усе вкрила курява.
“А втім, слід було стріляти, — подумав Клосс, — хоч якби вистрелив, то вони напевно знали б, що я проїхав саме тут… Жандарм не міг роздивитися обличчя, хіба що номер зафіксував…” Клосс усміхнувся: нехай собі фіксує.
Він в’їхав у ліс і одразу повернув до шосе. За кілька хвилин побачив сіру від куряви дорогу, якою сунула нескінченна колона біженців.
У Томалі його уже чекали. Клосс поставив мотоцикл у дворі й не встиг ще постукати, як на порозі з’явився старий.
Вони зайшли до темного передпокою і стали поруч так близько, що Клосс відчував на обличчі його дихання.
— Там пастка, — сказав він сухо.
Томаля мовчав. Клосс поволі звикав до темряви: побачив очі Томалі — старий витер їх рукавом.
— Вони чекають, — сказав Томаля.
— Скільки? — запитав Клосс.
— Троє. Більше не вдалося знайти.
— Надійні?
— Я знаю їх кілька місяців. Вони виконують прості завдання, постачали інформацію. Один з Варшави, двоє з Кельців.
— Ти їм казав що-небудь.
— Ні. Лише те, що на них чекає серйозне завдання. Вони готові.
— Гаразд, ходімо.
— Отже, ти розкриєш себе?
— Доводиться. Слухай-но: якщо зв’яжешся з нашими, а я… а я залишусь на цьому боці фронту, цих трьох треба буде відіслати у глибокий тил і, хтозна, може, ізолювати до кінця війни… Це доконче потрібно.
— Я розумію, — сказав Томаля.
Він одчинив двері. Сонце, що хилилось на захід, осявало кімнату. Клосс, освітлений промінням, зупинився на порозі й побачив тих трьох з літерами “П” на сорочках — вони посхоплювалися зі стільців, онімілі, глибоко вражені Один з них кинувся до вікна, але його затримав владний голос Томалі:
— Стій! — І потім: — Зачини вікно. Обговоримо подробиці операції.
Клосс сів посеред кімнати, почастував їх цигарками.
Всі троє були дуже молоді, старшому ледве перейшло за двадцять років.
— Едвард Сасік, — відрекомендувався він. — З Варшави.
— Де ти працював?
Він знизав плечима.
— Трохи в слюсарному цеху.
— Підпільник?
— Десять місяців, — гордо відповів Едвард. — Я працював на заводі.
— На якому заводі?
— Як — на якому? Ми зброю робили.
Двоє молодших були односельцями: Томек Пакула і Болєк Скалка. Поза своєю кельцівщиною вони не показували носа, сюди їх пригнали нещодавно.
— Операція небезпечна, — сказав він. — Можна загинути чи попасти до рук ворога. Якщо хтось не хоче брати участь, то кажіть про це зараз.
Усі мовчали.
— О четвертій ранку трохи на захід від лісу Вайперт приземляться наші парашутисти. Вісімнадцять чоловік, на яких покладено завдання, що має надзвичайну вагу для успіху наступу: не дати німцям змогу висадити в повітря міст на Резі і втримати плацдарм біля мосту до появи наших танків. О шостій ранку їм треба бути біля річки. — Клосс зробив паузу. — Ви їх проведете через ліс Вайперт, де розташувався німецький бронетанковий полк…