Сто років тому вперед
Шрифт:
Колин ровесник, якого можна було б назвати Пашкою, якби він не був таким старим, заглибився в читання газети і про все забув. Тому Коля тихенько підвівся з лавки й пішов далі. У нього виникла ідея: потрапити на космодром і, якщо вдасться, зганяти на Місяць. Туди ж ходять туристські кораблі, отже, це недовго. Звичайно, Коля розумів, що, коли він проживе стільки, скільки дідусь Павло, або трішки менше, він ще раз злітає на Місяць чи на Марс. Та це колись. А людині ж усе кортить одержати зараз. Коля не
Коля розгледівся довкола і побачив знайомий будинок. Він стояв на високому схилі пагорба, його колони біліли за деревами. Сто років тому будинок знаходився на Гоголівському бульварі, в ньому була Спілка художників і навіть висіла пам’ятна дошка, що тут жив Тургенєв.
— Здрастуй, давній знайомий, — привітався Коля. — Приємно зустрітися із знайомим будинком.
— Здрастуйте, — відповів хтось поряд. — Хіба ми з вами раніше зустрічалися?
Коля оглянувся, але нікого поряд не було.
— Яз вами й зараз іще не зустрівся, — сказав Коля. — Ви де?
— Якщо ви зробите ще крок, то неодмінно на мене наступите. І це буде сумно.
Коля подивився під ноги й побачив світло-зелене кошеня з одним бузковим оком посеред лоба.
— Ні, — промовив Коля, пригледівшись до дивної тварини. — Ми з вами ще не зустрічалися. У нас такі не водяться.
— Тоді дозвольте відрекомендуватися: я відомий космічний археолог, фахівець із вимерлих мов професор Рррр.
— Коля.
— Дуже приємно. Чому ж ви лишилися в місті цього недільного дня? Всі мої друзі роз’їхалися хто куди.
— Ми до маскараду готуємося. Із життя двадцятого століття, — сказав Коля. — А ви з іншої планети?
— Авжеж. Я тут на семінарі із структуральної лінгвістики. Ви не цікавитеся структуральною лінгвістикою? Це вельми захопливо. В нас у семінарі двоє семикласників і один третьокласник. Не рахуючи професорів та академіків.
— Ні, — признався Коля, — лінгвістикою я не цікавлюсь. Я цікавлюся футболом.
— І я теж, — зрадів Рррр. — І навіть іду на футбол. Який збіг!
— А хто грає? — спитав Коля.
— І ви не знаєте! — Від здивування Рррр розвів зеленими пухнастими рученятами. — Це ж матч віку! Збірна Марса зі збірною зовнішніх баз. На кубок Системи.
— А коли початок?
— Через півгодини. Ми встигнемо. У вас є квиток?
— Нема у мене квитка, — відповів Коля.
І засмутився. На матчі теж варто було побувати. Хоч на космодромі потрібніше.
— Постривайте трохи, мій юний друже, — сказав археолог Рррр. — Зараз підійде доцент Спусі-ва-пус-ва-пас-ва-пос. Можливо, в нього є зайвий квиток.
— Добре, — згодився Коля. — Зачекаємо доцента. А скажіть мені, будь ласка, як проїхати на космодром?
— Не може бути, щоб ви не знали! — вигукнув Рррр. — Ви жартуєте!
— Аж ніяк! — відповів Коля. — Я забув.
— То сідайте в третій автобус, — сказав Рррр. — Вийдете на проспекті Миру. А звідти фліпнете до космодрому.
— Спасибі, — подякував Коля. — А де третій зупиняється?
Рррр засміявся тонким голоском і не міг зупинитися. Мабуть, Колині слова здалися йому дуже смішним жартом. Він збирався сміятись до безконечності, але тут порад пролунав суворий бас:
— Що смішного? Юнак грає свою маскарадну роль.
— Ох, — сказав археолог Рррр. — Дозвольте відрекомендувати: мій друг доцент Спусі-ва-пус-ва-пас-ва-пос. А це мій новий друг Коля.
— Дуже приємно, — мовив двометровий акваріум на трьох ногах. Усередині акваріума сидів невеликий синій кінь. Перед його мордою висів у воді мікрофон, а назовні акваріума висовувався невеликий рупор. — І не дивіться на мене квадратними очима, юначе. Я ж не винуватий у тому, що на Землі така негодяща атмосфера й доводиться ходити у скафандрі.
— Звичайно, я не дивуюся, — сказав Коля. — Адже ви теж із іншої планети?
— З іншої галактики, — пробасив синій кінь.
— Послухай, доценте, — спитав Рррр, — у тебе немає часом зайвого квиточка для нашого друга Колі?
— У мене було чотири квитки, бо я не вміщаюся на одному місці. Але одного квитка я віддав моєму колезі докторові Команьяну з планети Кроманьян. А ось і він іде.
Коля трохи з острахом подивився в той бік, бо чекав уже кого завгодно. Але доктор Команьян Із Кроманьяна виявився звичайною садовою лійкою з ногами й руками.
— То що ж нам робити з Колею? — нервував археолог Рррр.
— Він може сісти на мене зверху, — запропонував доцент Спусі-і-так-далі, — і спустити ніжки в акваріум-скафандр.
— Ні, — заперечив Команьян із Кроманьяна, схожий на садову лійку. — Глядачі позаду сердитимуться. Вони й без того будуть на тебе сердитися за те, що ти затуляєш їм видовище.
— Нехай дивляться крізь мене. Я частково прозорий, — сказав синій кінь.
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв учених-лінгвістів Коля. — В мене інші справи. Я на космодром з’їжджу.
— Ні, — мовив археолог Рррр, — я цього не допущу. Я віддам тобі свого квитка. Моя подруга Аліса зробила б те саме.
— Нічого не вийде, — втрутився Команьян із Кроманьяна. — Ти забув, що в тебе не повний квиток, а четвертинка. Ти сам сидітимеш у мене на колінах.
І щоб ні в кого не було сумнівів, що він має коліна, доктор Команьян із Кроманьяна клацнув кістяним пальцем по кістяному гострому коліну.
“Бідолашний Рррр, — подумав Коля. — Ці коліна продірявлять його наскрізь”.
— Ну, до побачення, — сказав він. — А то ви запізнитесь. При зустрічі все мені розкажете.