Історія польсько-українських конфліктів т.2
Шрифт:
НАКАЗУЮ:
1. Виселити до окремих частин СРСР всіх українців, які перебували під німецькою окупацією.
2. Виселенню підлягають: а) у першу чергу українці, які працювали і перебували на службі у німців; б) У другу чергу виселити всю решту українців, які проживали під німецькою окупацією;в) виселення розпочати після збору врожаю і здачі державі на потреби Червоної Армії;
3. Контроль за солдатами й офіцерами з окупованих областей організувати у такий спосіб: а) створити на кожного персональну справу в спеціальних відділах; б) усі списки перевіряти не через цензуру, а через спеціальний відділ; в) встановити нагляд у пропорції: один таємний працівник на 5 солдатів і офіцерів.
4. На боротьбу з антирадянськими бацдами перекинути 12 і 25 каральні дивізії НКВД.
Наказ довести до відома командирів полків включно.
Народний комісар внутрішніх справ СРСР
БЕРІЯ
Заступник народного комісара оборони СРСР Маршал Радянського Союзу ЖУКОВ
Згідно:
Начальник IV відділу полковник ФЕДОРОВ
(Центральний державний архів громадських організацій України — колишній архів Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПУ, том 1, опис 70, справа 997, аркуш 91.Публікується за: «Літературна Україна».
– 1992.
– 27 лютого. № 8 (4469). [25]
25
Наказ № 0078/42 наведено за публікацією в німецькій листівці воєнного часу з інформацією, що оригінал знаходиться у Верховному командуванні німецької армії. До цього часу оригіналу не знайдено, тому не виключено, що це може бути фальшивка.
Слово спонсора
Шановний читачу!
Перед тобою дещо незвичайна книжка, Тематично — тому що це перша спроба комплексного огляду взаємин двох сусідніх народів, яких доля примусила жити повністю або частинами в одній державі будь-що-будь понад шість віків, упродовж XIV–XX століть. Друга особливість її полягає в тому, що більшість документів тритомника, написана поляками, звичайно ж,
Відродження української державності 1991 року зрівняло статус українця із статусами всіх державних народів, але й примусило формувати нормальні відносини з оточенням, зокрема з поляками, де колотнеча тривала найдовше. Треба було їм виразно нагадати, їхньою таки мовою, хто кого поневолював, починаючи з середньовіччя, на чиїй землі йшла безнастанна боротьба за право до життя.
Перша спроба виходу з темою до сусідів вдалася мінімально: «Дзєє конфліктув польско-україньскіх» потрапили в основному до українців, польський читач книжку збойкотував, не наважившись навіть на рецензію. Автором натомість зайнялася прокуратура, і якби спроба розкриття історичної правди не збіглася в часі з відродженням Української держави, то напевно авторові довелося б посидіти в польській тюрмі.
Іще один бік проблеми. Польсько-українські конфлікти — це неабиякий період історії України, історії цікавої, насиченої фактами, подіями, але спотвореної чужими істориками і політиками. Страшно сказати: мільйони українців, гноблені століттями, не вчилися власної історії, а коли десь щось і чули, то лише паплюження власних святощів.
То чи не треба цю правду донести до читачів України українською мовою?
Тому я хотіла б, щоб цей тритомник опинився в кожній публічній бібліотеці України (у середніх школах — як обов'язкова лектура), у всіх вищих наукових і культурних установах — скрізь там, де він може спричинитися до піднесення національної гідності.
І нехай та праця буде вічним пам'ятником усім українцям, які загинули внаслідок польських акцій, що в цьому тритомнику удокументовані.
Ярослава БАРУСЕВИЧ,Нью-Йорк