Історія України-Руси. Том 1
Шрифт:
5) Текст, т. зв. Симеона Льоґотета в Corpus hist. byzantinae t.. XXXVIII, там же оперті на нїм компіляції — продовженнє Теофана і Ґеорґія Монаха чи Амартола. Лев Граматик в Corpus hist. Byz. т. XL і в вид. Муральта при виданню хронїки Амартола. Про відносини сих компіляцій до себе див. лїтературу в прим. 10. Уривки з джерел про похід 941 р. з коментарем в моїх Виїмках розд. 20 і далї.
6) Епізод жития Василя Н. про руський похід, проминений в Acta Sanctorum, видав з рукоп. XIV в. Олекс. Весєловский в Журн. Мин. Нар. Просв. 1889, І (повторено в Разысканіяхъ в области русскаго духовнаго стиха V, додатки, особл. с. 90 і далї — Сборн. II отд. т. 46); тут вказано й на подробицї сього епізоду спільні з Повістю. Оповіданнє нашої Повісти виглядає на контамінацію продовж. Амартола і епізода Жития, але з деякими відмінами, які ледви чи можна вважати роботою автора Повісти (напр. на місце р. Риви Жития приходить Бітинїя, де вона тече); правдоподібнїйше, що тут було якесь подібне, але иньше джерело. Лїудпрандова Antapodosis в Monumenta Germ. hisiorica Scriptores III; його
7) Звертають ни себе увагу згадки про Печенїгів і Болгар в оповіданню Масуді, але вони так неясні, що їх можна різно собі толкувати: або, що Русь ходила на Візантию вкупі з Болгарами й Печенїгами, або — і на Болгар і на Печенїгів. Далї маємо: Русь підбила візантийські міста й Бурджан (дун. Болгарів): дуже привабно зіставити з сим звістку Повісти про похід 944 р., що тодї Ігор наняв собі до походу Печенїгів і наслав їх, помиривши ся з Візантиєю, на Болгарів.
8) Се видно з рецепти його в тактицї Льва — Krum bacher с. 636.
9) Шахматов (Разысканія с. 99) влучно вказав на записки хроноґрафа при Палєї, де читаєть ся записка про похід Ігоря в такій стилїзації, що з неї нїби виходить дата 920 р., як датована ся запись в новгородській версії.
10) Можливо, що тут маємо відгомін якоїсь помочи, котру Ігор дїйсно післав Візантиї на Болгар.
11) Про лєґендарність другого походу Ігоря див. старі замітки Костомарова Преданія первоначальной лЂтописи, Монографіи т. XIII. Декотрі одначе і потім рахували ся з звісткою Повісти, як би з автентичною, напр. Кунїк в Каспію Дорна с. 520. Задалеко йде Шахматов (1. с. с. 395) називаючи сей похід „явно сочиненнымъ“.
12) Се імя правдоподібно толкуєть ся як покалїчене „Кандавль“ Александрії.
13) Дорн описує се місце, звідавши його 1861 р., в Каспію ст. 473-6, пор. ib. с. XXXV і 67.
14) Лїтература: Григорьевъ — Европа и Азія (О древнихъ походахъ Руси на востокъ), Bulletin hist.-phil. IV c. 182 і далї (статі Шармуа і Броссе), Дорнъ — Каспій с. 495 і далї: тут подані тексти з коментарем. „Історию Агван“ Каганкатаваці видав в рос. перекладї Патканов (Спб. 1861), Нізамі — Charmoy Expedition d' Alexandre le Grand contre les Russes, Stbg., 1827.
15) Каспій с. 521-2.
16) Каспій с. 521-2.
17) Характеристично, що в старшій версії Повісти з часів Олега й Ігоря маємо тільки один похід на Візантию, а в ширшій, що користала з візантийських джерел і мала умови Руси з Візанитиєю-вже три!
18) Новг. с. 5.
19) Степенная книга І с. 6 sq., иньші варіанти — у Гилярова ст. 155-6, також Халанскій op. c. гл. III.
20) Див. екскурс І.
21) Bury The treatise De administrando imperio — Byz. Zeitschr. 1906. Rambaud L'empire Grec au Х si`ecle с. 171-2.
РЕҐЕНТСТВО ОЛЬГИ: ОЛЕГ І ОЛЬГА В ТРАДИЦІЇ, ДЕРЕВСЬКА ВІЙНА, ЛЕҐЕНДИ ПОВІСТИ І СУЧАСНІ ВІДГОМОНИ, ПОДОРОЖ ДО ЦАРГОРОДА — ЛЇТОПИСНЕ ОПОВІДАННЄ, ЇЇ ОХРЕЩЕННЄ, ПОБУТ В ЦАРГОРОДЇ ПО ВІЗАНТИЙСЬКИМ ЗВІСТКАМ, ЛІТОПИСНІ СПОМИНИ, ПОСОЛЬСТВО ДО ОТОНА, ХРОНОЛЬОҐІЧНІ ДАНІ, ВНУТРІШНЯ ДЇЯЛЬНІСТЬ
Управу земель, що стояли в безпосереднїй власти київського стола обняла по Ігорі його жинка Ольга. З її реґентства в традиції переховало ся два факта: оден-її війна з Деревлянами, другий-її охрещеннє. Обидва факти густо приодягли ся лєґендарним покровом і прикрасили ся ріжними анекдотичними подробицями, що нагадують перекази про Олега і Володимира, особливо про Олега. Олег і Ольга се лєґендарна пара премудрих і хитрих князїв, котрі вміли постояти за себе і діпняти свого тою примітивною хитрістю, яку так цїнить примітивна суспільність. Нема сумнїву, що подібність імени помагала такому уподобленню сих двох фіґур в народнїй традиції і давала притоку переносити ріжні перекази з Олега на Ольгу і навпаки, як ми то бачимо в пізнїйших книжних перерібках лїтописних переказів в особливо різкій формі 1). Поза тим одначе лежала глубша созвучність в обох типах київської традиції і в розвою й обробленню їх вела її анальоґічними дорогами. З-поза церковної закраски, яка налягла на образ Ольги в лїтописи завдяки сполученню церковної традиції з лєґендарною народною, виступає виразно стать хитрої княгині змальована сею останньою — такою виступає Ольга в своїх переговорах і з темними лїсовими недоріками Деревлянами і з всесвітнїми хитрунами й крутїями царгородськими Греками, і так її прославляє потім київська суспільна опінїя в Володимировій лєґендї: „Ольга яже бЂ мудрЂйши всЂхъ человЂкъ“. Але вона жінка — не просто голова держави, і се порушує повну симетрію з Олегом. Як жінка Ольга завзято боронить своєї жіночої чести — з початку дївочої (в пізнїйшій лєґенді про залицяння Ігоря), потім вдовиної чести (сватання Мала й грецького саря) — привабна і пожадана всїма, а заразом неприступна, що кождому вмїє дати відповідну відправу: найвища похвала для неї як жінки.
Війна, що вела Ольга з Деревлянами по їх повстанню на Ігоря, була правдоподібно першим визначним актом її реґентства. Вона була здатна і закінчила ся значним обмеженнєм старої деревлянської автономії. Зникли старі „добрі“ князї,
В народнїй традиції ся війна Ольга з Деревлянами прикрашена була ріжними лєґендарними подробицями. Такою прикрасою передо всїм треба уважати сватаннє до Ольги деревського князя Мала: убивши Ігоря, Деревляне постановляють одружити свого князя з Ольгою, щоб узяти в свої руки нового князя Святослава, — „и сотворимъ ему якоже хощємъ“ 3). Сама по собі ся подробиця дуже неймовірна, введена більше для комізму. Ольга не вирікаючи ся віддавати ся, побиває деревських послів одних по других; штучні способи підступного побивання сих послів знову виразно зраджують лєґенду. За першим разом Ольга намовляє деревлянських послів жадати від Киян, щоб несли їх до Ольги на авдієнцію в човнах, в яких вони приїхали, і їх несуть в тих човнах і вкидають в глубоку яму та засипають живими 4). За другим разом Ольга каже їм іти до лазнї перед авдієнціею, і там їх палять разом з лазнею. Потім урядивши нїби перед весїлєм тризну на могилї свого чоловіка під Іскоростнем, Ольга побиває деревлянську старшину, коли та упила ся на тризнї. На останку вона йде походом на Деревлянську землю, воює її, а не мігши здобути силою Іскоростень, знову уживає підступу 5) каже, що обмежить ся данею по три голуби і по три горобцї від хати, аби лише покорили ся, а коли урадовані Іскоростяне сповняють се, вона запалює Іскорость, пустивши на місто тих голубів та горобцїв з привязаним до них запаленим трутом-мотив дуже старий і розширений, почавши від Самсона, що попалив подібним способом поля Филистимлян, і до переказу, що Татари здобули Київ „голубами“ (у Далїміля) 6). Деякі епізоди сеї деревлянської війни могли бути перенесенї на Ольгу з циклю полянсько-деревлянських війн, що мусїли зіставити богаті слїди в народнїй традиції з віків пограничних суперечок, а представляли Деревлян дурними людьми, обдурюваними Полянами 7). За всїм тим цїкава та загальна характеристика, яку надає ся традиція Ользї — фіґура суворої героїнї, нелюдської, підступної местницї за свого чоловіка, притемнена потім в книжній традиції образом „начальницї руських синів“ в християнстві, релїґії любови й пробачення, що так мало відповідає тому лєґендарному характерови.
Иньша серія фактів з житя Ольги оброблена лєґендою — се її подорож до Царгороду і охрещеннє. Про розширеннє християнства на Руси буду говорити на иньшім місцї, а тут обмежу ся на самім фактї охрещення Ольги і звязаних з ним лєґендах. В лїтописи він також густо приодягнений лєґендою: коли Ольга приїхала до Царгороду, „цар“ покликав її до себе і тут „видЂвъ ю добру сущю лицемъ и смысленну велми“, залицяв ся до неї й хотїв оженитись; але Ольга обдурила його: сказала, що вона „погана“ — значить цар не може з нею звінчати ся, а коли хоче, щоб вона вихрестила ся, то нехай сам буде її хрещеним батьком, инакше вона не вихрестить ся. Цар послухав і „охрестив її“, але тепер, бувши кумом, не міг уже з нею женитись. „И рече цар: переклюкала (перехитрила) мя Олга!“, і мусив її пустити до дому. Попробував за те поживити ся від неї принаймнї чимсь иншим: взаміну дарів, які дав їй, як своїй хрещенницї, взяв з неї обіцянку, що пришле йому багато челяди, воску і шкір і військо в поміч. Прислав до неї послів до Київа, як вона вернула ся, і нагадав їй сю обіцянку — „много одарихъ тя, ты бо рекла ми єси тако: яко аще возвращуся в Русь, многи дары пришлю ти — челядь и воскъ, и скору, и вои в помощь.“ Але й тут викрутилась Ольга — сказала послови: „скажи ти цареви: прийди та постій у мене на Почайнї (пристани київській), скільки стояла я у тебе в Судї (пристани царгородській) — тодї тобі дам“ 8).
В сїм лїтописнім оповіданнї про побут Ольги в Царгородї й охрещеннє там пробували знайти ріжні спомини про реальні факти, але се дїло пусте: пред нами очевидно чиста лєґенда, якій не поможуть нїякі коментарі ніякі поправки: мудра княгиня зручно дурить хитрих Греків, як. обдурила темних Деревлян. Сватаннє грецького царя — просто леґендарна паралєля до сватання деревського князя; нема чого й говорити, що в дійсности се не могло мати місця: тодішній імператор Константин Порфирородний 9), звістний лїтерат і книголюбець, мав тодї живу жінку і був у таких шановних лїтах, що певно не думав з нею розводити ся за для варварської „архонтісси“. Тріумф мудрої княгинї над Греками се паралєля до тріумфу Олегового; з другого боку подробиця лєґенди, як Ольга хитрощами намовляє царя, щоб її охрестив, впадає в тон Володимирової лєґенди — як той здобуває собі у Греків охрещеннє оружною рукою. В тім дусї в пізнїйших перерібках лїтописних оповідань стрічаємо дальшу комбінацію сих мотивів — оружний похід Ольги на Царград (з подробицями Олегового), котрим вона приводить до перестраху Греків (палить Царгород за помічю горобців) і вкінці хрестить ся. 10).