Історія України-Руси. Том 1
Шрифт:
1) Давнїйша біблїографія питання — Архангельскій Св. Кириллъ и Меодій, Казань, 1885, дод. с. 26.
Обидва обяснення дуже непевні, як зовсїм справедливо виказав Ламанский — Житіе св. Кирилла какъ религіозно-эпическое сказаніе, Ж. . . . 1903 IV с. 374 і далї (сам Ламанский, як перед тим Срезнєвский і Будилович, бачить тут Русина-Словянина). Але сама звістка лєґенди дуже непевна і може бути значно пізнїйшою. Цїлий ряд учених уважали її інтерполяцією — Горскій, Бодянский, м. Макарій, Гільфердінґ, Кунік, Ватенбах. Против сього вказувано (Будилович, Васїлєвский), що сї слова читають ся в усїх кодексах лєґенди; але ж бо й цїла вона повна баламуцтв, мотивів чисто лєґендарних, очевидно — пізнїйшого походження, так що й зачисляючи наведену звістку про руські книги до основного тексту, нїяк не можна її трактувати як поважне джерело для відносин 2-ої пол. IX в., не вважаючи на деякі архаїчні подробицї оповідання про Кирилову місію. Див. критику її в цитованій працї Ламанского і у Франка Святий Климент у Корсунї (1906) ст. 219 і д.
Про Марквартову Русь VI в. низше в екскурсі II.
10. Похід Руси на Царгород в 860 роцї.
Джерела: Cumont — Anecdota Bruxellensia, I — Chroniques Byzantines du manuscrit 11376 (Recueil de travaux publi'es par le facult'e de philosphie et lettres de l’universite de Gand, IX);
Давнїйша лїтература сього походу, що оберталась головно коло дати походу, по нахідцї Кюмона перестаріла ся (найважнїйше з неї: Куніка Berufung der Rodsen гл. X і ИзвЂстія ал-Бекри екскурс II, Ґолубінского Исторія рус. церкви I гл. І). Новійша: Васїлєвский в Визант. Временнику 1894, с. 258 і далї. De Boor Der Angriff der Rhos auf Byzanz (Byz. Zeitschrift 1895). Лопаревъ Старое свидЂтельство о положеніи ризы Богородицы примЂнительно къ нашествію Русскихъ на Византію въ 860 г. (Виз. Врем., 1895, IV) і відповідь Васїлєвского Авары, а не Русскіе, еодоръ, а не Георгій (ib. 1896, I — вказує, що наведена Лопарьовим звістка зовсім не належить до походу 860 р., а до аварського походу VII в.). Васильевъ Византія и Арабы, т. I (820 — 867) с. 189 і далї. Ламанскій Славянское житіе св. Кирилла какъ религіозно-эпическое произведеніе (Ж. . . . 1903, VI і XII) — спеціально застановляєть ся над питаннєм про побіду над Русю (збиває згаданий \567\ погляд de Boor-a) і над довгістю облоги — збиває гадку про те, що облога потягнула ся довше як рік — така гадка опираєть ся на датї увільнення Царгорода в Прольоґу, під 7 липня. З иньших гадок, які підносить ак. Ламанский, згадаю ще здогад, що Русинів наслали на Царгород Араби (VI с. 359 і XII. с. 383). Вона одначе не має підпертя в джерелах і мало правдоподібна.
Вкінцї згадаю, що русько-візантийськими відносинами 860-х рр розпочинаєть ся серія візантийських мінятюр на русько-візантийські теми: в мадрідськім кодексї Скілїци, з XIV вв.. маємо мінятюри, де представлений візантийеький епископ-місіонер перед руським князем (чудо з евангелїєм), потім наступають: руська фльота (похід Ігоря), авдіенція Ольги, ряд образків з війни Святослава з Візантиєю і друга серія — з походу Володимира Ярославовича (коротка характеристика їх у Кондакова — Русскіе клады І, 212). Другу таку серію візантийських мінятюр маємо в ватиканськім кодексї хронїки Манасії, теж з XIV в. (болгарська війна Святослава). Мінятюри сї не вистудіовані досї і навіть не видані в цїлости (найбільше їх зібрано в публїкаціях Шлюмберже (див. низше), тому трудно сказати рішуче слово про історичну вартість сих образків, але реальність представлення Руси на них дуже сумнївна. Теж треба сказати й про словянські мінятюри пізнїйших рукописей. Найбогатшу колєкцію їх дає виданий недавно з усїми ілюстраціями Радивилівський кодекс лїтописи — Памятники древней письменности CXVIII, Радзивиловская или Кенигсбергская лЂтопись, Спб., 1902, про сї мінятюри розвідка Сизова в ИзвЂстіях отд. рус. языка 1905.
11. Грецько-болгарські війни Святослава і хронольоґія 960 і 970-х рр.
Лїтература русько-болгарсько-візантийської війни досить значна. Крім загальних курсів, стара моноґрафія (чи збірка виписок з джерел) А. Черткова Описаніе войны в. кн. Святослава Игоревича противъ Болгаръ и Грековъ, 1843 (з початку в Рус. ист. сб. т. VI). Срезневскій СлЂди глаголицы въ памятн. X в. (ИзвЂстія П отд. пет. ак., VII с. 341 — 5 — про рік смерти Святослава, 973, на основі Льва Д.). Сюди ж належать спеціальні розвідки про рік смерти Святослава Ламбіна, Куніка і Васїлєвского в т. XXVIII Записок петерб. академії (й осібно, 1876); з них Ламбін і Васїлєвский переходять критично хронольоґію війни Святослава з Цимісхієм, Ламбін боронить 972, Кунік і Васїлєвский 973 р. Е. БЂловъ — Борьба в. кн. кіев. Святослава Игоревича съ имп. І. Цимісхіемъ, Ж. М. Н. П. 1873, XII. М. Дриновъ — Южные Славяне и Византія въ X в., Чтенія московські 1875, III, с. 91 і далї. Jireeek Geschichte der Bulgaren гл. X. Васильевскій Русско-византійскіе отрывки, IV, Ж. . . . 1876, VI (передруковано в томі його Тру\568\дів), Couret La Bussie `a Constantinople (Revue de quest. historiques, 1876, I). G. Schlumberger — Un empereur byzantin au dixi`eme si`ecle Nic'ephore Phocas, 1890 і його-ж L’'epop'ee byzautine `a la fin du dixi`eme si`ecle, 1896. Srkulj Die Entstehung der "altesten russischen sogenannten Nestorchronik mit besonderer R"ucksicht auf Svjatoslav’s Zug nach der Balkanhalbinsel, 1896. Westberg — Die Swjatoslaw-Chronologie von 967 — 973 (в його Ibr^ahim’s-ibn-Jak^ubs Reisebericht в M'emoires de l’acad. s'erie VIII, III — боронить лїтописну хронольоґію, а дату смерти 973 р.). Знойко: О посольст†Калокіра въ Кіевъ (Ж. М. Н. П. 1907, IV) і О походахъ Святослава на Востокъ ib. 1908, XII). Шахматовъ Разысканія гл. IV. Тутже згадаю ще питаннє про болгарську монету Святослава. Сї монети стали відомі від 1830-х рр.; вони мають з одного боку фіґуру князя, з другого — образ Спасителя і напись: Святославъ цр Блгарм (цар Болгаром). Було дві гадки: одні бачила в сїм Святославі болгарського царя (1296 — 1322), иньші — нашого Святослава. Останній погляд висловив вперше
Джерелами для історії Святославового походу служать: Лев Диякон, Скілїца, наша лїтопись і деякі другорядні. Лев з Калої (в Малій Азії) родив ся коло 950 р., в чинї диякона брав участь в болгарськім походї імп. Василя Македонянина (986) і кілька років шзнїйше описав сучасні події, від смерти Константина Порфирородного до смерти Цимісхія (959 — 975), в десяти книгах своєї Історії, що становить дуже важне, бо одиноке сучасне джерело для сього часу. Він визначаєть ся взагалї докладністю і значною обєктивністю (трохи є сторонничости для Візантиї — див. Krumbacher Geschichte der byzantinischen Literatur 2 с. с. 267). Його історія видана в XI томі бонського корпуса і в CXVII т. Патрольоґїї Міня; для історії русько-візантийської війни — се перше джерело. Скілїца писав свою хронїку світа в XI в., користав між иньшими і з Льва Диякона, але поруч нього і з иньших джерел. Його оповіданнє про русько-візантийську війну взагалї дуже близьке до Льва, але є деякі подробицї, яких не має Лев, і виглядає скорше так, як би Лев і Скілїца користали місцями з одного джерела, ріжним способом скорочуючи його. Ся частина Скілїци увійшла майже без усяких перемін в хронїку Кедрена (писав при кінці XI або на початку XII в.), і з нього приходить ся користати в сїй Кедреновій хронїцї, бо грецький \569\ текст Скілїци не виданий досї (є тільки латинський переклад, виданий 1570 р.). Кедрена маємо в бонськім корпусї т. XXXIII і в Патрольоґії Міня т. CXXII. Про відносини Скілїци й ин. хронїстів до Льва спеціальна розвідка: Warterberg Leon Diakonos und die Chronisten, Byz. Zeitschr. 1897. Про серію мінятюр з болгарської війни Святослава в мадрідськім кодексі Скілїци див. в прим. 10.
Отже на брак джерел для болгарської війни Святослава скаржити ся не можна, але деякі моменти в нїй лишають ся неясними, а головно великі трудности задає хронольоґія. Головні з сих трудностей я зазначу тут і умотивую свій погляд на них. Початок кампанїї лїтопись датує 967 р., але, як бачили ми, по Хаукалю 968 р. Святослав воював приволзькі краї. З візантийцїв Лев кладе місію Колокіра на 965|6 р. (індикт 9), Скілїца Кедрен на 966|7 (інд. 10), а прихід Святослава — на серпень 968 р. (інд. 11) (Лев близше не означає часу приходу). Я не буду входити в те, яким способом вийшла тут ріжниця в рахунку між Львом і Скілїцою-Кедреном, тільки піднесу, що з огляду на зазначені в текстї обставини походу Святослава ми повинні б прийняти дату Скілїци-Кедрена; але вона має трудність, бо Скілїца-Кедрен рахує по індиктам і рокам царства, і тут у нього виходить суперечність, як порівняти отсї дати: індикт 7 липень — другий рік Никифора (с. 361), індикт 10 червень — четвертий рік Никифора (с. 372); отже мусить бути помилка або в роцї царства (967), або в індиктї (968). Алє що його рахунок по індиктам сходить ся з його рахунком по рокам світа, а в рахунку на роки царства він не згоджуєть ся з Львом, то безпечнійше здаєть ся прийняти дату індикта. Отже Святослав прийшов до Болгарії 968 р.
Друга трудність — означити перерву, коли Святослав вернув ся до Київа. Лїтопись датує її 968 — 970 рр., так що на болгарську і грецьку кампанію у неї лишаєть ся не повних два роки. Можливо, що хронольоґія лїтописи оперта тут на датї смерти Ольги; в похвалї Ользї Якова мнїха рахуєть ся, що Ольга умерла 15 років по охрещенню, 11|VI 969 р.; се відповідає датам охрещення і смерти Ольги і в лїтописи (тільки що то було б на пятнадцятім, не по пятнадцятьох роках). Але зістаєть ся питаннєм на скільки рахунок похвали тут самостійний від хронольоґїї лїтописи (пор. вище с. 461). Коли дїйсно охрестила ся Ольга, невідомо, а як брати дату подорожи її до Царгороду, то вона в лїтописи зовсїм хибна (тож рахувати, як Васїлєвский, від дати дїйсної подорожи Ольги до Царгорода до її смерти 14 років, се значить громадити непевности). Отже дати лїтописи і похвали самі по собі не дають нїчого певного. З Візантийцїв згадує про перерву в Святославовій війнї Скілїца-Кедрен. Згадавши про похід Святослава і починені ним спустошення пятого року царства, він \570\ каже, що Русь слїдом вернула ся до дому, „а на шестий рік царства прийшла знову походом на Болгарію і починила подібно як попереду, або ще й гірше“ (с. 372) 1).
1) Шахматов одмітив до сього ще приписку на марґінезї болгарського перекладу Манасїї: „При семъ НикифорЂ цари плЂнишя Русь Блъгарскую земю по дващи въ двЂю лЂту“ (Разыск. с. 121).
Отже перерва не трівала двох років. Коли зважити що Никифор перед смертю енерґічно заберав ся до боротьби з огляду на успіхи Святослава (а загинув він в груднї 969 р.), то, очевидно, Святослав ще в першій половинї 969 р, мусїв вернути ся до Болгарії. Се б на стільки згожувало ся з лїтописю, що і в нїй Святослав вертає на Русь вже на другий рік болгарської війни. Тоді побут Святослава в Київі прийшло ся б обмежити кількома місяцями.
Тепер приходимо до найбільшої трудности — року Цимісхієвого походу на Святослава. Лев Диякон зовсїм виразно каже, що він став ся на третїй рік Цимісхієвого царства — 972 р., бо як раз перед походом, при кінцї другого року царства, Цимісхій урядив своє весїлє (VII. 9); тодї б Святослав мав загинути весною 973 р., як се й приймають декотрі. Тим часом в лїтописи умова Святослава з Греками, що закінчила війну, датована липнем 971 р., індикта 14, і смерть Святослава положена під 972 р. I се має собі повне подтвердженнє в хронольоґії Яхї (писав у 1-ій пол. XI в. і для візантийських подїй мабуть користав з ранїйших грецьких записок, близше про нього див. на с. 574). У Яхї Цимісхій воює в Болгарії в 971 р., а в осени 972 р. бачимо його вже на сходї (перейшов Евфрат в вереснї-жовтнї 972 р.) — Яхя с. 181 — 4. Вказівки Скілїци-Кедрена (с. 392) не мають особливого значіння: у нього Цимісхій забераєть ся до походу на Русь на другім роцї царства (отже 971 р.), але неясно, чи се дата приготовань, чи походу, а що другий рік царства кінчить ся як раз в груднї 971 р., то се зовсїм міняє рахунок. Зонара, як чистий компілятор, не має тут зовсїм нїякого значіння (він виразно кладе похід на другий рік царства). I так виходить виразна суперечність; по однім боцї сучасник Лев (правда — дуже неохочий до докладних дат), по другим Яхя (власне дуже богатий на дати). Справу може рішити зовсїм просто дата документа — умови Цимісхія з Святославом; одначе тут насуваєть ся питаннє — чи дата не вставлена на підставі лїтописної хронольоґії, або чи не перемінена ? Я уважаю се неправдоподібним : адже умова Ігоря не має дати, й лїтописець не уважав потрібним її доповняти, а в умові Святослава маємо і рік, і індикт — значить треба припустити свідоме підроблюваннє. При тім же хронольоґії версій київської й суздальської, де князюваннє Ярополка починаєть ся від 973 р. (в новгородській — від 972), дата умови скорше пере\571\шкоджала, анїж надавала ся, бо незнати куди дїваєть ся цїлий рік (між поворотом Святослава і князївством Ярополка).