Історія України-Руси. Том 1

Грушевський Михайло Сергійович

В другій половинї X вв. редакційні верстви відріжнити ще тяжше. Присутність постороннїх книжних утворів відчуваєть ся місцями дуже сильно, але виріжнити їх докладно незвичайно трудно, майже неможливо. Шахматов, перевівши свою останню аналїзу лїтописи, припускає такі книжні джерела, використані в лїтописи:

болгарська лїтопись, що оповідала про війни Святослава ²),

сказаніє про кн. Ольгу — її подорож до Царгорода, державні труди і смерть,

сказаніє про Варягів мучеників,

сказаніє про Володимира,

фундаційна грамота Володимира церкві Богородицї Десятинній,

сказаніє про Бориса і Глїба.

¹) Див. особливо резюме в гл. XVIII.

²) Її вплив він добачає також в згадцї лїтописця, що Греки прийняли Олега за св. Димитрія в його походї під Царгород.

З

сих гіпотетичних джерел болгарська лїтопись зовсїм сумнївна — всї наведені покази на неї мало значать, а головно, що трудно в болгарськім джерелї припускати таке змальованнє Святослава, як бачимо в лїтописи (а вона на думку Шахматова зачерпнула се оповіданнє з тої болгарської лїтописи). Фундаційна грамота Володимира могла входити в повість про нього. Що лїтописець використав якісь книжні повісти чи слова про Ольгу, мучеників-Варягів, Володимира, Бориса і Глїба, се вповнї можливо, і навіть в розмірах ширших, ніж припускає Шахматів. Дїло в тім, що Шахматов при своїй реконструкції першої редакції лїтописи припускає значні утрати з неї — пропуски пороблені при перерібцї — і тому ріжні екстраваґанції супротив лїтописи, які ми знаходимо в писаннях про Ольгу, Володимира і т. д. по за лїтописю, занадто зводить до першої, утраченої редакції лїтописи, а тим самим до мїнїмума приводить самостійність тих писань від лїтописи: так напр. вплив сказанія про Володимира він зводить до самої похвали крещенію, еказаніє про Бориса і Глїба до „короткої записи вишгородської церкви про убієніє, похорон, віднайденнє мощей, прославленнє і чуда від них“ — власне через те \594\ що забагато кладе на рахунок гіпотетичної першої редакції лїтописи, хоч сам a priori приймає, що не можна на рахунок лїтописцїв писати всеї тої аґіольоґічної роботи, з котрою ми стрічаємо ся в лїтописи (часто з очевидними фраґментами тільки).

Деякі книжні запозичення, які маємо в сїй части лїтописи, могли дістати ся сею посередньою дорогою — через використані лїтописцем книжні „сказанія“, напр. в промові фільософа уривки з Палєї, або джерела спільного з нею, а в уста самого Володимира вложене ісповіданнє віри, не зовсїм православне („піваріанське“), викрите недавно Нїкольским в осібнім видї в рукоп. XII — XIII в. під назвою „Написанія о вЂрЂ“ (Сухомлїнов вказував ранїйше на ісповіданнє Михаїла Сінкела, включене в Святославів збірник 1073 р., але лїтописне ісповіданнє ріжнить ся від нього).

Старих лїтописних записок не видно і в сїй части. До такого виводу прийшов і Шахматов. Пок. Кунік вказав на ряд записок, що можуть походити з княжого помянника ¹), але вони починають ся від р. 1100 (роки уродження і смерти осіб з княжої родини), перед тим їх не видко.

Як я казав уже, Повість і її продовженнє з початку мали форму праґматичного оповідання, і аж пізнїйше роздїлено його на роки, а при тім пододавано і коротких записок, зачерпнених з ріжних джерел чужих і свійських або викомбінованих, з роками. Се була робота анальоґічна з пізнїйшою Галицько-волинською лїтописею, котру автор теж писав без років і аж пізнїише заміряв їх визначити (Іпат. с. 544), тільки не зробив сього. Такий праґматичний характер мало оповіданнє, правдоподібно, аж до часів Ярослава — нпр. до 1026 р. Слїди пізнїйшого вставлювання річних чисел для першої частини я вказував вже вище; для дальшої вкажу нпр. на р. 988.

Для хронольоґізації редактор мав перед усїм дві головні опорні точки. Перша — звістка про Русь, себто про похід її на Царгород, з датою викомбінованою з грецьких джерел — викомбінованою хибно, але як саме, сього й досї ми не знаємо напевно, не вважаючи на недавнї виводи Шахматова ²).

¹) ИзвЂстны ли намъ годъ и день смерти в. кн. Ярослава Владиміровича, 1896.

²) Найновійші — Разысканія с. 98.

На сїй датї оперте все датованнє перших подїй, аж до приходу Олега до Київа. Друга крайня опорна точка для вираховання дат — се дата смерти Володимира, відома з письменних джерел (1015 р.). Деякі посереднї дати редактор міг вивести теж з візантийських джерел (як нпр. для походу Ігоря 941 р.). Для другої половини X в. міг він знайти деякі хронольоґічні вказів \595\ки в тих „сказаніях“ про Ольгу, Володимира й ин., використаних в лїтописи — може рік смерти Ольги, хоч в деяких випадках міг мати самі днї без року (напр. при смерти Ярополка). Натомість датами русько-византийських умов міг він покористувати ся хіба для поправок, тому що — як ми вище вивели з огляду на новгородську редакцію, сї умови були введені в лїтопись уже по довершенню хронольоґічного подїлу.

Чи мав редактор якісь свійські

хронольоґічні таблички, що помогли-б йому означити границї князювань і розложити події? Се питаннє дуже інтересне для нашої історії, але порішити його поки що не можна. Срезнєвский висловив здогад, що редактор міг мати такі записки, де по рокам князювань означені були визначнїйші подїї. Ми дійсно маємо одну таку табличку, для часів Володимира, в старім житиї його: „по святем же крещеніи поживе бл. кн, Володимеръ 28 лЂтъ; на другоє лЂто по крещеніи къ порогомъ ходи, на третіє лЂто Корсунь городъ взя, на 4-оє лЂто церковь камену св. Богородица заложи“ і т. д. Але вона не має прикмет глубокої давнини і могла зявити ся, так як і літописні дати, з пізнїйших пригадок ¹). В ширшій версії лїтописи під 852 р. маємо табличку кназївств — я навів її вище; вона згоджуєть ся роками лїтописи що до князївств Олега й Ігоря ²), можна погодити її й для Святослава та Ярополка, тільки для князювання Володимира рішучо бракує одного року.

¹) Шахматов думає, що ся табличка була в старшій редакції лїтописи і відти взята старим житиєм.

²) Срезнєвский думав противно, але він не звернув уваги, що звичайно тодї зараховували і перший і останній рік князївства, отже рахували роком більше нїж ми; відповідно до того маємо: Олег сїв в Київі 882 р., умер 912 — отже 31, як в таблицї, Ігор сїв 913, умер 945, отже 33, як в таблицї; рахуючи початок Святославового князївства 945 р., будем мати до його смерти під 972 р, теж 28 р., як в табличцї; одначе в усїх версіях титул про початок Святославового князївства стоїть під 946 р, — може се недогляд самого редактора. Для Ярополка від 973 до 980 р. теж здобудемо 8 років, але для Володимира тодї забракне оден рік рішучо.

Коли зважити, що початки деяких князївств в лїтописи віддїлені під осібні роки від попереднїх як би навмисно, аби натягнути рік, то се наводить гадку, що ся табличка була взірцем для редактора при останній хронольоґізації і до неї він притягав факти, а не табличка обрахована на підставі дат лїтописи. Далї, я вище, в історичнім оглядї підносив факти, що вказують на спізненнє лїтописних дат; так східнї походи Святослава в дїйсности стали ся років на два пізнїйше, подорож Ольги до Царго\596\роду теж о два роки; я піднїс деякі факти, що промовляють і за пізнїйшими роками смерти Олега й Ігоря. Як би признати, що редактор, роскладаючи роки за табличкою, де рахувались неповні роки, відчисляв цїлі роки, то се нам обяснило-б сю справу: і так вже на часах Святослава й Ольга ми мали-б ріжницї два роки, на часах Ігоря три, на часах Олега чотири: в дїйсности, коли табличка була добра, він мав би вмерти в 915 — 6 р. Однакове спізненнє подорожи Ольги й походів Святослава вказувало-б і ще иньше: що сї факти в якійсь табличцї датовані були роками князївств, і спізнили ся через хибний рахунок при хронольоґізації лїтописи. Але наскільки сї всї рахунки самостійні взагалї від лїтописи — не тільки від останньої хронольоґії, а і від старших редакцій її, се зістаєть ся неясним.

Як на народнї перекази в сих дальших частях лїтописи можна на певно вказати, окрім вказаного вище, ще другий похід Ігоря на Візантию, деревську війну по смерти Ігоря (цікаво, що останнього епізоду Ольгиної пімсти в новгородській версії бракує, вона додана при пізнїйшій редакції), більшу частину з оповідання про подоріж Ольги до Царгорода (сватаннє імператора, посольство його до Київа), історію Святослава. Історія Володимира теж має богато елементів народніїх переказів: війни синів Святослава, Володимирові пири; дечого і тут бракує в коротшій (новгородській) версії: напр. під 993 р. тут тільки коротка звістка: „иде Володимиръ на Хорваты“, в ширшій додано зі словами: „Пришедшю же ему съ войны Хороватьской...“ чисто народнїй переказ про боротьбу отрока з Печенїгом і заснованнє Переяслава; так само до порожнього 997 р. (як у новгородській) дописано такий же народнїй переказ про білгородський кисїль. Трудно уставити напевно — чи тут маємо пізнїйші додатки ширшої редакції — чи скорочення в новгородській версії.

Що до устних оповідань свідків, то з них користано, розумієть ся, широко, але вказівки на них дуже рідкі: під 1106 р., записуючи смерть девядесятлїтнього боярина Яня, лїтописець згадує: „у негоже азъ слышахъ многа словеса, яже вписах в лЂтописиць“, — але що власне, не поясняє. Маємо оповіданнє Гюряти Роговича під 1096 р., та не можна бути певним, чи се оповіданнє було записано безпосередно редактором, чи перейшло до нього через якесь сказаниє або що.

Осібну катеґорію становлять піснї; подекуди ясно бачимо слїди їх — напр. в описи Лиственської битви (під 1024 р.):