Історія України-Руси. Том 1

Грушевський Михайло Сергійович

Третя серія фільольоґічних доказів се нїби норманські слова в українській і росийській мові, особливо технічні терміни. У давнїйших норманїстів сих слів значила ся спора купа. Такі напр. слова як боярин, паломник, огнищанин, люд, гости, ряд, шляг, лодя уважались норманськими. Великі спустошення зробив в сїм катальоґу ще Срезнєвский в своїх Мыслях объ исторіи русскаго языка, 1849 (передр. 1887), дод. І. Після того сей арґумент зійшов на далекий плян серед иньших доводів норманїстів, Томсен, спеціалїст у фільольоґії, признав, що заходять великі трудности при означенню того, що треба уважати норманїзмом, а що спільним словянсько- ґерманським словом, або словом перейнятим в иньших словянсько-ґерманських стичностях; „з більшою або меньшою правдоподібністю“ він уважав скандинавізмами 17 слів (ящик, гридь, кербь, кнутъ, лава, ларь, луда, рюжа, скиба, скотъ, стулъ, стягъ, Судъ, тивунъ, шнека, ябетникъ, \622\ якорь). Але й се невелико число прийшло ся зменшити, виріжняючи тільки те. що не могло зявитись инакше

як через Варягів: коли викинути північні провінціалїзми, що могли в сусїдстві Шведів перейти незалежно від Варягів (рюша — верша, шнека — човен і т. и.), слова спільні або такі, що могли бути перейняті від иньших Ґерманцїв, не конче від Варягів (про се пізнїшій праці: Tamm — Slaviska Lanord fran nordiska sprak, 1882, Bugge Oldsvenske Navne i Rusland (Arkiv for Nordisk Filologi, II й ин.). Зістаєть ся кілька справдї цїкавих паралєлей: гридь — сканд. grid господа, Суд (Боспор тракійський і Золотий Ріг) — сканд. sund протока, тивун (тіун) сканд. thjonn слуга, невільник. Але пригадавши численні ватаги Варягів на Руси, можемо хиба подивуватись, що так мало вони по собі лишили слїду в мові.

Осібну серію доказів колись становили правні звичаї, релїґія, побут східнїх Словян, що виводили ся з скандинавських. Шлєцер, Круґ, Поґодїн бачили скандинавське скрізь — в праві, релїґії, культурі, побутї. Поґодїн напр. бачив норманські прикмети в руськім звичаю сватати дївчину у її батька, в полїґамії старшини, в вихованню князївських дітей „кормильцями“, в тім що Русь любила жіночу красу, що вона волочила човни по землї переходячи з ріки в ріку, спиняла ся на островах, — не кажучи вже про релїґійні погляди, кріваву пімсту, систему грошевих кар (композицій), інститут 12 присяжників, постанов Р. Правди про холопів, коней і т. и. (ИзслЂдованія III. с. 237, 379, 418). „Оглядаючи сї закони, звичаї, уряди і їх назви, бачимо ясно, що всї належали до народа прихожого, норманського — нїмецького“, каже він. Згодом коли всї ті подібности стали поясняти ся анальоґіями, що стрічають ся у найріжнїйших народів на однакових степенях розвою, коли напр. для постанови Р. Правди про всїданнє на чужого коня (се найвизначнїйша подібність з скандинавським) знайшли ся паралєлї з одного боку в праві Франків, а з другого — в законодавстві Візантиї (в екльозї Льва і Константина, VIII в.) — сї виводи з скандинавського побуту, права і т. и. стратили всяке значіннє. Томсен (відч. III), твердячи за певне, „що в звичаях, суспільнім житю й державних інституциях Руси довго зіставались познаки скандинавського впливу“, вирік ся вишукування слїдів сього впливу, признавши се за „питаннє в високій мірі трудне“. Кунік в своїм Открыт-ім письмі уже висловив погляд, що ті слїди норманства в руськім державнім праві й житю треба виводити від Ґотів, і сею дорогою, як я згадував, хотять іти деякі новійші дослїдники. Пережитком колишнього лишили ся Кунікові „етнольоґічні“ доводи, що Словяне був нарід сухопутний, а Варяги — мореходний, отже всї морські походи \623\ належать до Варягів. (Цїкаво одначе, що корабельні терміни на Руси не скандинавські, а грецькі). Одначе можливо, що і в сїй сфері ми ще побачимо поворот до паралєльнаго студіовання руських і скандинавських стариностей, більш обережне і методичне, нїж ті старі проби. Так знову підіймаєть ся питаннє про анальоґії й запозичення в Рус. Правдї з нагоди згоданної праці“ Ґеца Das russische Recht.

На закінченню сього екскурсу про норманську теорію треба ще сказати про її Ахілєву пяту — вивід руського імени. Автор Повісти не міг його вивести, і для того вислав цїлу варязьку Русь до Новгорода, без останку. Норманїсти не задовольнились сим і почали шукати останків скандинавської Руси. Ще в XVIII віцї Тунман (Untersuchungen u. d. Gesch. d. "ostl. V. с. 369) вказав на те, що фінські племена звуть Швецію Ruotsi (Rutsi, Ruotsi, Ruotti Фіни властиві, R^otsi — Водь, R^ots — Ести): він виставив здогад, що під сим перейнятим від Фінів іменем стали звістні Шведи у східнїх Словян і звідти зявилось збірне имя — Русь. Сю гадку прийняв потім Шлєцер, боронив Кунік і Томсен, і її тримають ся новійші норманїсти. Против Тунманівсько-Шлєцерової теорії арґументовав уже Еверс, доводячи, що імя Руси істнувало вже перед Варягами в полуднево-руських краях. Не без впливу його арґументів деякі норманїсти (як Поґодїн, Соловйов) залишили проби вивести імя Руси з Швеції; але иньші стовпи норманїзму тримали ся й тримають ся Ruotsi й досї. Що до значіння й початку сїєї назви нема одначе повної згоди. Шлєцер виводив сю назву від шведської країни Roslagen, Roslag (побереже Уплянда, властиво — громади гребцїв веслярів), але се обясненнє було захитане, і хоч Томсен пр[о]бував (досить здержливо) його боронити (відч. III), невдоволений давнїйшими обясненнями Кунік (в Каспію) пустив ся вже шукати иньших обяснень, і вкінцї спинив ся на звістнім уже нам ґотськім *hrodh. Браун, розбивши вивід Руси від *hrodh, як ми бачили, уважає можливим з *hrodh виводити Ruotsi (хоч саме уживаннє такої народньої назви зложеної з пня *hrodh уважає сумнївним) ¹).

¹) Виводи Ruotsi з фінської мови досї не вдавали ся. Вивід з *hrodh ще збільшає комплїкацію сього виводу: треба припускати, що Ґоти так себе звали (а сього не знаємо), що се імя було приняте Фінами,

що сї останнї перенесли сю назву на Ґотів Ґотлянда і полудневої Швеції (а що як тодїшнї Фіни не приймали теорії етноґрафічної одности шведських Ґаутів з Ґотами вислянськими?), що вкінцї воно стало означати людність Швеції взагалї, і що ся людність, прийшовши в словянсько-фінські землї, сама прийняла се імя — їй самій незвістне.

Так чи инакше з сих теорій виходить, що Шведи самі себе не \624\ звали Русю, а звали так їх в східнїй Европі Фіни і Словяне. Одначе прийшовши на Русь, Шведи залишають своє питоменнє імя і вже в першій половинї IX в. приймають се чуже, фінське імя — звуть себе Русю в посольстві 839 р., як потім в умові з Греками: „мы отъ рода Рускаго“ (911). Се вже одно не дуже правдоподібне. Ще дивнїйше, що Словяне прийняли для Шведів імя Руси, коли було для них власне імя — Свеї, а для тих прихожих нїби Шведів, властиво — взагалї Скандинавів, ще й иньше імя — Варяги, що уживало ся в етноґрафічнім значінню, і одначе прийняло ся для тих приходнїв чуже і Словянам і тим приходням фінське імя Руси. При тім в X в. не тільки в Київі, а очевидно — і в Новгородї (бо сама лїтопись свідчить про тїсні культурні взаємини між сими двома стаціями на пути з Варяг в Греки) не підозрівали, що Русь — то Шведи, і прийнявши два столїтя перед тим від Фінів се імя, яке Фіни й досї уживають для Шведів, нїчого не знали про шведську Русь на противнім боцї Варязького моря, звідки ще й тодї лазили по Руси Варяги: через те автор Повісти і вивів усю Русь з Скандинавії без останку, аби там її не шукати. Новгородцї, що перед усїм з поміж словянських племен мусїли перейняти від Фінів руську назву Скандинавів, теж уживали її тільки в приложенню до варязьких дружинників і династів осїлих на Українї, а в своїх традиціях знали тільки Варягів ¹).

Такі незвичайні трудности виплавають з сеї теорії. I головне, що розбиває її зовсїм — се льокалїзація руського імени на київській околицї й істнованнє Руси в полудневих краях тодї ще, коли першого скандинавсько-руського князя, Ігоревого батька з його братами не могло бути й на світї.

¹) Такі здогади ставить ак. Шахматов в названій вище працї (Сказ. о призв. Варяговъ), пробуючи погодити лїтописні теорії з історичними фактами: в IX або ще і в VIII в. Скандинави набігали для здобичи і мандрували для торговлї в східно-европейські землі; на півночи їх знали як даньщиків і грабителїв; на Українї з її вищою культурою і суспільним устроєм вони виступають в ролї дружинників і купцїв, що забирають власть в свої руки — через те тут руське імя перейшло на підвластні їм землї, тим часом як в північних воно зіставало ся етноґрафічним іменем для варязьких напастників. Але дивним дивом не льокалїзувало ся воно на півночи довго й потім, коли против полудневих руських князїв Новгородцї спровадили собі варязьких конунґів і „роль Варягів на півночи стала анальоґічною з ролею Варяго-Русів на полуднї (с. 63). Ті трудности, з якими прийшло ся стрінути ся такому глубокому знавцеви лїтописної традиції, мирячи її з історичними даними, найкраще показують малу історичну стійність лїтописної теорії.

Пояснення скороченних цитат.

Іпат. — Іпатська лїтопись, вид. 1871 р.

Лавр. — Лаврентиївська лїтопись, вид. 1872 р.

Новг. або 1 Новг. — Новгородская лЂтопись по синодальному хоратейному списку, 1888.

Софійська, Воскресенська, Никонівська, Тверська лїтопись — Полное собраніе рус. лЂтописей.

Параграфи умов Руси з Греками — по подїлу хрестоматії Владимірского-Буданова.

Р. Правда Кар. і Ак. — Руська Правда, кодекси Карамзїнський і Академічний, подїл на параґрафи Калачова.

Правила м. Іоана — Русская ист. библіотека т., VI і прийнятий там подїл на параґрафи.

Житиє еодосія — вид. Бодянського, числа значать листи сього видання.

Наука Мономаха — текст і сторони в вид. Лаврентиївської лїтописї 1872 р.

Слово о полку Ігоревім — римські цифри означають подїл на глави, прийнятий в вид. Огоновського, Львів., 1876.

Патерик — у вид. Яковлева (Памятники рус. литературы XII и XIII в.).

Inscr. — Inscriptiones orae septentrionalis Ponti Euxtni.

Plin. — Рlini"i Naturalis Historia, ed. Detlefsen.

Птолємей — подїл на параґрафи Ноббе.

Iord. — Iordanis Getica, вид. Момзена (M. Germ. hist.).

Corpus scriptorum hist. Byz — бонське вид., з нього цитують ся тексти візантийських письменників, які не мають новійших видань — як Historici graeci minores ed. Dindort, Excerpta historica iussu imp. Constantini Porphyrogeniti confecta ed. Boissevain, de Boor, B"uttner-Wobst, Прокопій вид. Haury, Теофан i Никифор вид. de Boor.

Mon. Germ. h. — Monumenta Germaniae historica, серія Scriptores.

Mon. Pol. h. — Mouumenta Poloniae historica, Львів 1864 i д.

Гаркави — Сказанія мусульманскихъ писателей о Славянахъ и Русскихъ.

Ібн-Росте, або ібн-Русте — давнїйше званий ібн-Дастом: ИзвЂстія ибнъ-Даста, вид. Хвольсон, 1869.

Рюйсброк, Pubrucus — Recueil des vojages publi'e par la soci'et'e de g'eographie, IV, 1839.

Карамзін — Исторія Российская, вид. Ейнерлїнґа, 1842.

Соловйов — Исторія Россіи, стереотипове вид. тов. „Общественная Польза“.