Історія України-Руси. Том 1
Шрифт:
Нарештї — маємо й кілька образків староруських князїв. Так на звістній мінятюрі Святославового збірника 1073 p. (правда, дуже знищеній від часу) маємо малюнки князя, княгинї й їх чотирох синів — трох дорослих і одного малого хлопця. Чоловіки мають тут кольорові жупани, кафтани (синїй на старім, вишневі — на синах) 24 ), довгі (низше колїн), на ковнїрі й рукавах обшиті золотим, а знизу кольоровими краями. Сини підперезані золотими поясами, з золотими-ж кінцями. Старий князь має накинений зверху синїй плащ, обшитий золотом, застїбнений на правім плечі застїжкою; на головах шапки з тканим верхом і обшивкою, (з футра?), у синів вона має високий верх, синїй, у батька низький, округлий, ясний. На ногах чоботи — у батька синї, у синів червоні. Княгиня має ясно-червоний кафтан, обшитий якоюсь ясною обшивкою на грудях і подолї (прошва); рукави широкі, стяті навскоси, як у західнїх костюмах, а з них виходять вузькі рукави тої ж барви, обшиті золотом коло руки; на голові шапка висока, як у молодих князїв, і під нею біла намітка (серпанок, рантух); на ногах якісь (жовті?) сапянцї; підперезана вона золотим поясом. Малий має таку-ж одїж як і його старші брати, тільки на кафтанї золоті петлицї. Иньші малюнки княжої одежі-сїмї Ярослава на фресцї софійській
Супроти наведеного матеріялу IX — Х вв. мусимо так само обережно як звістку про слаборозвинене хлїборобство приймати звістки Прокопія про бідну одїж сусїднїх Словян VI в. Деякі з них, каже він, не мають анї сорочки, анї плаща, тільки в коротких споднїх ідуть на битву. Але се могла бути яка небудь погранична голота, а може й певний воєнний шик, щось подібне до голого Запорозця, змальованого Ріпиним.
Уряджуваннє якогось укритя для мешкання належить до пра-індоевропейських часів. Словянське дім, д о м ъ належить до індоевропейського запасу слів: санскр. dam'a, грец. . Який би не був нещасливий сей праіндоевропейський дім, але все таки був справжнїй дім, не купа ріща, з д в е р и м а (зенд. dvareni, грец. , сл. двьрь), хоч і без вікон. В загальнословянській словницї маємо вже досить богатий запас слів для дому і його урядження, що вказують на його значний розвій 26 ). Поруч з тою індоевропейською назвою маємо загальнословянські: х р а м, х и ж а 27 ), може й к у ч а (з кут). Хата була зверху вкрита (загальні назви — с т р і х а, *стрЂха, і к р о в — від крити); сю стріху держав брус, що має загальнословянську назву (старосл. слЂмя, лит., selmu, грец. ). Ся словянська хата мала й вікна (окно від око, маленький отворець для ока, очко) 28 ). Будувалась тільки з дерева або плелась з ріща (пор. нїм. wand від „вити“ „звивати“);вся мулярська технїка — річ пізнїйша й оперта на чужих, перейнятих у Греків та Німцїв терминах. Як показує загальнословянська назва в а п н а (вап — кольор, фарба), вапно або кольорова глина здавна уживали ся для обмащення і декорації.
З хатнього урядження маємо такі загальнословянські слова як п і ч, л а в и, с т і л; слова сї інтересні особливо з огляду на новійші помічення, що словянське і взагалї індоевропейське житє з початку йшло просто на підлозї хати і тільки поволї підіймало ся над її поверхнею на „культурний горизонт“. Тому напр. означення стола мішають ся з назвою доски, що служила підставкою для їжи (слов. дъска, доска, лат.-discus, миска, і нїм. disc або tisc — стіл і миска), або те саме слово означає то стіл то миску, що грала ролю стола (слов. миса значить в однїх діалєктах миску, в иньших стіл, так само блюдо, гот. biup). Сучасний високий стіл, майже нерухомо уміщений на призначенім місцї, являєть ся досить пізним явищем; в ріжних словянських діалєктах ся назва означає то стіл, то стілець до сїдання (пор. нїм. stuhl)-у нас напр. се ваганнє замітно в терміні настоловання, княжого с т о л а (та і в слові с т і л е ц ь для крісла). Не тільки вигляд обох родів меблїв був однаковий, а й один предмет служив очевидно для обох потреб.
Для подвіря (загальнослов. д в о р ъ, в звязку з д в е р и) крім мешкальної хати маємо старі означення для комори, к л ї т и (клЂть, ір. cl'ethe, може hleipra — дах), х л ї в и і к о ш а р и (від кіш) для худоби, г у м н о і ж и т н и ц ї для збіжа; для переховування збіжа часто служили також викопані в землї ями. Все се було обгорожено т и н о м ( ст.півннїм. t^un) або п л о т о м (загальносл., від плести).
В історичних памятках теж можемо одмітити кілька цїкавих подробиць. Розріжнялась кімната з пічю, тепла „истъба“, „истобка“, „изба“ від поміщень зимних, що мали ріжні назви — сЂни, одрина, клЂть, вЂжа. Уживаннє в наших памятом форми и с т о п к а показує, що сю назву толковано, правдоподібно, як хату топлену, опалювану (як кімната з caminata); але се слово походження чужого, виводять його звичайно з нїмецького stuba (слово початку неясного), що означало кімнату з пічю, відгорожену від первісного хатнього простору з огнищем 29 ). Ся стара хата, чи покій без печи носить у нас назву с ї н е й. Одрина, очевидно, була хата для спання, вЂжа-хата горішня 30 ). КлЂть бувала коморою, але служила і для мешкання 31 ). Хата ставилась висока — „сЂни“ були на поверсї й мали під сподом тільки піддаше, на стовпах; в долїшній части хати могли бути комори-„клЂти“, й різні сховки 32 ). Такі були одначе доми міські, богаті, а не звичайні, і на них могли відбивати ся і чужоземні моди (варязькі напр.). Піч в істбі, як я вже казав, була більш менш подібною до теперішньої, з накритим верхом. З иньшої хатньої обстанови фіґурує часто одpъ, постїль, досить уже висока, так що на нїй можна було сїсти-тим часом як первісна постїль була просто „підстїлкою“ на землї, або в ямі-логові 33 ). Широко уживались килими-„коври“ 34 ).
На подвірю згадують ся „клЂти“, пивницї-„погреби“, спижарнї- „бретяници“, хлїви й загороди для худоби, гумна для хлїба 35 ). На княжім дворі згадують ся осібні „мовницї“ — банї, „медуші“ — пивницї для меду; се бувало, певно, і взагалї у заможнїйших людей. На вершках хати бували голубники для голубів 36 ).
Їздили возомъ („возъ“, „кола“, або „телЂга“), запряженим кіньми або волами; погонич — „повозьникъ“ сидїв сам верхи на конї 37 ). Їздили часто верхи, навіть духовні особи 38 ); з приналежностей згадують ся сїдло і „подклад“ 39 ); в могилах стрічають ся металїчні части узди і стремена 40 ). Зимою їздили на санях; але сей екіпаж уживав ся взагалї тодї далеко ширше, а мав і рітуальний ужиток- напр. при похоронах, як то подекуди й досї у нас задержало ся: се треба толкувати архаізмом сього екіпажа 41 ).
На закінченнє нам треба переглянути ще дві категорії предметів з круга матеріальної культури.
Одна — се зброя, ор
Дуже бідно на слова для другої катеґорії зброї-оборонної. Маємо загальнословянське, чи властиво европейське — щ и т (лат. scutum, кельт, sc'iath) 44 ); загальнословянськими треба уважати б р о н ю, старосл. бръни (виводять з стар. г. нїм. brunja, спорідненого з кельтським bruinne — груди) та ш о л о м ъ (шлЂмъ, виводять з нїм., ґот. hilms). Але на тім і кінчить ся.
Сьому відповідають до певної міри й найстарші історичні звістки про словянську зброю. По словам Прокопія, Словяне ідуть на битву переважно піші, з невеликими щитами и списами, без бронї; Іоан з Ефесу оповідає про них, що вони доперва в балканських сторонах набрали зброї і навчили ся війну вести, а перед тим се були простаки, що не сміли й показати ся з лїсів і не знали нїякої зброї крім двох-трьох „льонхадій“, списів до кидання 45 ). Маврикій (а за ним Лев) кажуть, що словянські вояки мають кождий по парі коротких списів (') — для битя й киданя, уживають деревяні луки з дрібними затроєними стрілами, деякі мають добрі, але занадто великі й невигідні до ношення щити (як грецькі — великі, четверокутні, „як двери“). Подібно каже про Словян арабське джерело IX в.: арматура їх складаєть ся з пик до кидання, щитів і списів, иньшого не мають; але головною зброєю руської дружини й у нїм виступає меч, а князї мають і кольчуги 46 ).
Чернигівські могили дають богатий запас варязько-руської — боярської або й князївської зброї Х в.: тут маємо вже великі мечі й шаблї, ножі довші й коротші, зелїзнї списи й коротші копія,сокіри, зелїзні стріли, зелїзні, часом обложені мідею чи иньшим металєм шоломи, кольчуги, мідяни бляхи від кованих щитів 47 ).
Меч став головною зброєю на Руси уже в IX — Х в.; в лїтописній лєгенді про хозарську дань у Полян полянський з обох боків гострий меч противставляєть ся кривій, з одного боку вигостреній шаблї хозарській — взагалї турецькій. Розмінюючись з печенїзьким ватажком зброєю, воєвода Претич (з Сїверщини) дає Печенїгу броню („брони“ — кольчугу), щит і меч, а той йому коня, шаблю й стріли : се тодїшня типова зброя обох сторін 48 ). З сим старим руським мечем (в розвою зброї властиво новим) знайомить нас добре одна з чернигівських могил: тут маємо широкий і довгий меч коло метра, з масивною ручкою, майстерно обробленою і мабуть посеребреною, і кілька мечів меньшої великости. Такі великі мечі, судячи по археольоґічних находках були тодї досить розповсюднені на всїм путї „з Варяг в Греки“ 49 ). Крім мечів одначе уживались і шаблї; пізнїйше, в XII в., судячи по слову о Полку Ігореві, вони навіть взяли перевагу над мечем, бо вигнута шабля вигіднїйша до рубання як рівний меч. Не стратили свого важного значіння списи-копія, так само ножі (пор. ножі „засапожники“ Слова о п. Ігоревім, як гайдамацький „товариш“ засунений в халяву), сокіри („топорци“) 50 ), луки. З оборонної зброї знаємо „червлениї“ щити і шоломи; натомісь кольчуги згадують ся рідко, й не знати, чи уживались рядовою дружиною. Прості люде ледви чи мали й ту повну зброю: звичайно могили містять в собі списи, ножи, стріли й сокіри 51 ): се мабуть і була зброя звичайного вояка недружинника.
Зброя мусїла бути переважно власного виробу, судячи по значно розвитій на Руси металїчній технїцї: але заможнїйші пишались чужоземною зброєю. Вже ібн-Фадлан каже, що Русь уживала мечі „франкської“, західньої роботи 52 ). Слово о полку Ігор. говорить про латинські шоломи і навіть лядські сулицї. Згадані великі староруські мечі дїйсно дуже близькі по формі до ґерманських (перейнятих Нїмцями від Кельтів, т. зв. spatha), хоч могли робити ся й на Руси 53 ).
Друга катеґорія характеристичних річей — музичні інструменти для забави і танцю (загальнославянське — плясати). Сюди належать такі загальнословянські слова: сопілка — старосл. сопЂль, труба, гуслї, бубен. Сї інструменти згадують ся і в історичних джерелах, свійських і чужих 54 ). Арабське джерело IX в. оповідало про восьмиструнні словянські лютнї, гуслї і довгі, на два ліктї дудки. З иньших річей до забави звістні нам ще кости до гри; баранячі астраґали знайшли ся в ріжних поганських могилах 55 ).
Примітки
1) Питаннє головно в тім, що словянське слово хлїб іде від ґотського, чи самостійне. Див. Козловский Archiv XI. 386, Педерсен с. 50, Шрадера Reallexicon с. 111, Яґіч Archiv ХXIII с. 537, Пайскер с. 84.
2) Шрадер Reallexicon с. 250, Крек2 с. 126.
3) Спеціальні розвідки: Гена Das Salz, 2 вид. 1901, Schleiden Das Salz, seine Geschichte, seine Symbolik und Bedeutung in Menschenleben, 1875, теж у Шрадера Reallexicon 700-1.