Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
не можетъ избавити васъ,
и да не глаголетъ вамъ Езекіа,
яко избавитъ вы Богъ и не предастся
градъ сей въ руцЂ царя ассирійска (Ісаї гл. 36).
12) Іпат. 507-8, про згадки в угорських грамотах див. прим. 7.
13) Іпат. c. 508 і 509.
14) Іпат. c. 509.
15) Сей здогад, що Данила не було в Галичинї, висловив Андріяшів (ор. c. c. 164), і я його уважаю зовсїм правдоподібним: в оповіданню Галицької лїтописи ударяє в очі, що під час цілої сеї компанії Данила нїде не видко. Де вія був під час похода, лїтопись не дає на се нїяких вказівок, Андріяшів думає, що в Київщинї, аде його
16) Іпат. 509-510. До сеї кампанїї — спеціально до облоги Ярослава належить оповіданнє грамоти Белї Діонисию (мб. Діяниш Галицької лїтописи, c. 313): Adhinc etiam dum contra Danylam ducem Lodomeriae a debito fidelitatis se abstrahentem et Galliciam nobis iam subiectam capere attemptantem, pariter cum inclito patre nostro exercitum duceremus et iam in expugnatione castri Yarislow essemus constituti, sepe dictus Dionysius dum ante alios, sicut moris erat, se prelis ardenter immiscere, ad capiendum castrum memoratum condescendere se aptaret, duo letalia vulnera per partem recepit aduersam et rnortem vix euasit, torrentibus lapidum e Castro iaculatorum in ipsum graviter lapidatus — Fej'er IV. l, c. 23-4.
17) Іпат. c. 512-4.
18) Про нього маємо за те виразну звістку в угорських документах: з кінця серпня 1233 р. (die duodecimo(?) exeunte augusto) ми маємо грамоту, дану Андрієм in silva quae nominatur Bereg, де він заповідає полагодити соляну справу в церковних маєтностях infra viginti quinque dies, postquam redierimus de Ruscia (Fej'er III. 2, c. 324 і 326). Напрям походу на Берег вказує, шо король ішов коротшою дорогою на Галич, і як бачимо, надїяв ся за три тижнї упорати ся. Що йому перешкодило, не знати.
19) Іпат. c. 514.
20) Іпат. c. 515-6.
21) Chronicon Marci (инакше Chr. Pictum): Colomano duce fratre eiusdem ensem regalem ad latus ipsius honorifice tenente, Daniele uero duce Ruthenorum equum suum ante ipsum summa cum reuerencia ducente (Ser. hist. Hung. II c. 223); хронїка ся опираєть ся на старих пештських аналах, зладжених при кінцї XIII в. і пізнїйше доповнених (див. Kaindl Studien XI). Звістка ся потім буквально повторена у Туроца гл. 74.
22) Наші історики — Зубрицький III c. 124-5, Дашкевич с. 48, Шараневич Die Hypatios-Chr. c. 123 підозріло приймають сю звістку, признаючи її випливом угорського патріотизма та уважаючи неможливим, аби Данило признав себе васалем Белї. Але не можна так легко збути сеї відірваної звістки, що Данило брав участь в коронації Белї; меньше з тим, чи він робив се summa чи mediocri reverentia, але факт такий відай був, а він знов безперечно мусїв мати своє полїтичне значіннє (Зубрицький і Шараневич при тім вяжуть сю звістку не з першою, а з другою подорожею Данила в Угорщину, що стоїть в Іпатськім кодексї під р. 1235, але се неможливо). Зрештою для Данила не було нїякою особливою нечестию признати угорського короля старшим від себе (чи формально признав він себе васалем — річ иньша, про яку не маємо підстави судити): що старшим від Данила .уважав короля й галицький лїтописець, перебиваєть ся з дальшого його оповідання.
23) Іпат. c. 517. З сим, мабуть, треба звязати звістку, що австрийський герцоґ перехопив у Віднї посла якогось regulus Russiae до цїсаря й відібрав у нього дарунки — B"ohmer Regesta imperii neu herausgegeben von Ficker V. І. ч. 2175, в цїлости документ друкований потім у Zahn'a Urkundenbuch von Steiermark II. 442.
Проф. Шараневич не признав вправдї можливим прикласти сеї звістки до Данила, тому що він не був іще королем, а до того був союзником герцоґа, але regulus власне добрий титул на князя, а що до другого, то хто зна, які то стадії переходила ся акція
24) Іпат. c. 521 і 523.
25) Іпат. c. 517.
26) Іпат. c. 516-7. Замість Литви Зубрицький (III c. 126), а за ним Барсов (Географія Нач. лЂтописи c. 282) в оповіданню про сей похід Ростислава хочуть читати „на Половцы”, тому бо перед тим сказано, що Ростислав пішов „в поле”. За слаба причина для такої рішучої зміни.
27) Іпат. c. 517-9 (1238).
28) Іпат. с. 527 і 528.
29) Пор. т.II с. 250-2.
30) Див. V c. 398-9.
31) Іпат. c. 521-2, 523-l, 526-8, Лавр. c. 446 (звістка про Ярослава попала сюди помилкою).
32) Іпат. c. 521.
33) вокняжилъ ся бЂ.
34) Іпат. c. 526.
35) Іпат. c. 528 (десь в р. 1243-4).
36) Іпат. c. 529-30.
37) 17 серпня 1245 р.
38) Русь тщиви суть на брань, да стерпимь устремления ихъ, не стерпими бо суть на долго время на сЂчю”.
39) Іпат. c. 492.
40) Про се оповідає грамота кор. Белї маґістру Ляврентию, участнику сеї битви (Fej'er Codex dipl. IV. 3, c. 197-8), що містить в собі й иньші подробицї про Ярославську битву. Тут сказано, що коли під час битви під Ростиславом забито коня і він був у крайнїй небезпечности, сей Ляврентий віддав йому свого коня: Cum ipsum cum charissimo genero nostro Ratislao duce Galliciae in partibus Russiae cum ceteris regni nostri magnatibus duximus transmittendum, qui sub Castro Iroszlo Ruthenis quam plurimis in perniciem ipsius generi nostri exeuntibus de eodem et armatam in expeditionem nostram dirigentibus aciem, zelo deuotae fidelitatis armatus, volens potius post mortem viuere per famae gloriam, quam tergum hostilitati huiusmodi vertere, se obiecit; ubi transfosso hostili lancea crure suo exstitit laetaliter vulneratus; deinde cicatrice sui vulneris nondum obducta cum Daniel Ruthenorum rex ad campestre praelium contra ipsum nostrum generum prodiisset, strenuitas eiusdem magistri Laurentii, desidiae obscuritatem abhorens, in lucem prodiit probitatis, et singulariter hostili se immiscens aciei quemdam de Rusciae baronibus impulsu deiecit lanceali, quem supradictus gener noster fecit capite detruncari. In quo conflictu cum equus saepedicti ducis, generi nostri praedicti, fuisset interfectus, idem magister Laurentius solitae fidelitatis insistens feruori, vitamque iam dicti ducis praeferens vitae suae, equum, quo vehebatur, eidem duci tradidit et se inter hostes confertissimos posuit, variis periculorum fluctibus inuolutum, sicut praemissa supradicti ducis et multorum fidelium ac fide dignorum nobis relatio patefecit.
41) Іпат. c. 531-5. Окрім нашої лїтописи про Ярославську битву оповідає грамота Белї, з котрої уривки я що йно подав. Про смерть Філї каже грамота його сину, що він in quodam exercitu nostro in Ruscia ab hostibus captus et diuersis cruciatibus interemtus — Fej'er IV. 2. 66. Окрім того Венцель (Die Regierung B'ela's des IV. c. 363) висловив здогад що до Ярославської битви можна прикласти згадку грамоти кор. Марії з р. 1266 про довголїтню неволю на Руси графа Михайла Huntpaznan: idem pluribus plagis exceptis pluribus annis in terra Ruthenorum captus extitit et detentus cum graui iactura rerum et periculis personarum in expedicione regni, que tunc temporis emergebat — Codex dipl. patrius Hungaricus VI c. 139. Але з лїтописи виходить, що угорські невільники були видані за рік по Ярославській битві, при уложенню угоди 1247 р.