Історія України-Руси. Том 4
Шрифт:
Взагалї стилїзація сих грамот не так докладна, аби усунути непевність, чи розуміли ті князї докладно, що їм казали писати чи підписувати, і ті відносини до Польської корони, в які сї грамоти їх ставили. Польська корона в сих грамотах усе виступає придатком тільки до Ягайла і його жінки. І хоч в польських правительственних кругах старанно пильнували того, аби в котрійсь грамотї не поминено Польської корони 22), все таки зістаєть ся дуже можливим, що литовські князї, підписуючи предложені їм польським двором обовязання, не здавали собі ясно справи з своїх відносин до Корони і з того скасовання вел. князївства Литовського, котре в сих грамотах implicite містило ся. За те для полїтики польських кругів сї
Той же погляд на землї в. кн. Литовського як інкорпоровані Польщі прозирає і в деяких иньших фактах — на пр. що Ядвіґа, хоч була тільки польською королевою, робить надання в землях в. кн. Литовського. Так маємо її наданнє, а властиво потвердженнє за Федором кн. острозьким його Острозького князївства з обовязком служби „нам, нашим наступникам і коронї Польській”, в р. 1390 23). Або той факт, що своїми намісниками в Вильнї Ягайло іменував Поляків — з початку віцеканцлєра коронного Миколая Москожовского, а потім Яшка Олєснїцкого 24). Сї іменовання свого часу, видко, зробили сензацію. Русько-литовський лїтописець мотивує навіть повстаннє Витовта на Ягайла тим, що Ягайло „у Вилни прислав старосту своєго лядскаго” і що Витовту було прикро бачити, що в Литовській землї правлять чужі люде — „иж преж чего не бывало въ Литовъской земли” 25).
Сей порядок, коли землї в. кн. Литовського могли, по букві Кревського акту, уважати ся провінціями Корони, одначе не постояв довго. Не минуло й десяти лїт від часу Кревського акту, як у постанові його про інкорпорацію Польщі земель в. кн. Литовського виразно зарисував ся вже великий вилом.
Примітки
1) Лїтературу до історії в. кн. Литовського при кінцї XIV в і унїю див. в прим. 23.
2) Ученыя зап. II отд. І c. 34, Latopisiec Litwy i Kronika Ruska c. 40.
3) Про посольство Ягайла оповіданнє у Длуґоша III c. 450-1; він оповідає тут опираючи ся на актї унїї й підмальовуючи подекуди своє оповіданнє з голови. Не безінтересний пізнїйший погляд на сї подїї — краківського біскупа Паднєвского в дневнику сойму 1564р. (Dzialy'nski Zr'odlopisma do dziej'ow unii II c. 272). Час вислання й побуту посольства в Польщі й на Угорщинї можна приблизно вивести з дати Кревського акту, але Конечний вказав іще на одну грамоту — папського нунція в Cod. Malop. III ч. 1440, з 7/Ш 1385, і висловляє досить правдоподібний здогад, що грамота ся стояла в звязку з побутом литовсько-польського посольства на Угорщинї — ор. c. c. 32.
4) Навожу сю важну точку з ориґіналу: Demum etiam Jagalo, sepedictus dux, promittit terras suas Lithvanie et Russiae coronae regni Poloniae perpetuo applicare.
5) Найлїпше виданнє текста — Codex epistolaris saec. XV, т. І ч. З; ориґінал в архиві краківської капітули.
6) Се обовязаннє: d. Jagalo, m. dux, cum omnibus fratribus suis nondum baptisatis, proximis, nobilibus, terrigenis, maioribus et minimis in suis terris existentibus fidem catholicam s. ecclesiae romanae nititur, cupit et desideratur amplexari, не завсїди відповідно коментуєть ся. На пр. Конечний, що останнїй порушив сю справу, толкує се так, що Ягайло обовязав ся вихрестити братів нехрещених, а Литву в етноґрафічнім значінню всю, так що по букві акту Литвин від тепер не міг бути православним (ор. c. c. 35-7). Але се рішуче натяганнє, що опираєть ся на двох хибних припущеннях. По перше слова nondum baptisatis нема причини обмежати тільки на Ягайлових братів. По друге, Ягайло не говорить зовсїм про етноґрафічну Литву, а про всїх підданих in suis terris. Без nondum baptisatis себ значило, що Ягайло й усю православну Русь обіцяв вихрестити на
7) Для порівняння досить пригадати, що викупна сума за Галичину, яка мала винагородити Польщу за всї вложені в то наклади й жертви, виносила тільки 100 тисяч фльоренів!
8) Тому то й Длуґош (1. c.) сю точку Кревського акта доповняє в дусї пізнїйших унїонних актів: offert singulas terras suas naturales Lithuaniae et Samagittiae, sed et nonnullas Russiae armis quaesitas regno Poloniae perpetua et irrevocabili unione et invisceratione incorporaturum; пор. c. 460: inscripsit, univit, invisceravit, adiunxit et incorporavit.
9) Яким „королем” він властиво мав бути, про се буде мова зараз низше.
10) Польські історики — Шайноха, Шуйский, Смолька — старали ся довести, що шлюбу не довершено в дїйсности, і що він був справдї неважний. Їх виводи одначе роблять вражіннє натягань супроти катеґоричної сучасної записки краківських актів: in vigilia s. Bartholomei, post nuptiarum domine regine consummationem, commissum et rogatum fuit per eandem dominam reginam... А навіть і прийнявши їх здогади, всеж таки поступованнє малопольських панів було топтаннєм всїх прав „божих і людських”. Бо коли канонїчне право уважало вінчаннє нелїтнїх неважним, аж до сьвідомости обвінчаних, то тут шлюб був, очевидно, вповнї важним супроти бажання обох обвінчаних увести його в житє.
11) 3 тими датами є непевности. Калєндар краківський (Mon. Pol. II c. 913), за ним Длуґош (III c. 460-1) дають днї 14 і 17 марта, але має бути 15 і 18 — див. Smolka R. 1386 с. 121-2. Далї Калєндар містить коронацію Ягайла осібно під днем 4 марта (с. 965), а Длуґош і охрещеннє і коронацію кладе на той самий день 17 марта. Звичайно приймано дату 4/III, аж Пекосїньский (Czy k'orl Wladyslaw c. 286) виступив против неї, приймаючи Длуґошеву дату з поправкою на 18/III. Питаннє се має той інтерес, що з сим вяжеть ся иньше: чи Ягайло видав своє потвердженнє польських прав 18/II перед коронацією чи по нїй. Минї арґументи проф. Пєкосїньского на сїй точцї здають ся важними — що Ягайло видав свою грамоту вже по коронації, і значить вже по нїй титулував ся тільки dominus et tutor regni Poloniae.
12) Codex epist. Vitoldi ч. 24 і 25, Codex epist. saec. XV т. І ч. 4 i 5, Supplementum ad hist. Russiae monum. ч. 210.
13) Див. згадану в прим. 23 спеціальну замітку проф. Пекосїньского.
14) Codex epist. saec. XV т. II ч. 7. Сей привилей був потверджений Ягайлом на ново в осени того року з тої причини, що до нього з початку прибив він печать литовську (очевидно не мав ще королївської).
15) Титул tutor et dominus маємо ще в грамотї Михайла Євнутевича з 1/III 1386 — Cod. ер. Vitoldi ч. 24.
16) Длуґош III c. 530.
17) Ними поясняєть ся, що грамоти видані Ягайлом, предкладали ся потім, для певности, для потвердження кор. Ядвізї — маємо таких грамот кілька, хоч маємо й противне — потвердження королевиних грамот Ягайлом. Ягайлові грамоти, потверджені Ядвіґою, вичисляє Пєкосїньский ор. c. c. 284.
18) Реєстр сих грамот див. в прим. 24.
19) Так на пр. Скиргайло згадує в своїй грамотї 1388 р., що видав присяжну грамоту королю, королевій й Польській коронї в 1386 р., а нову грамоту видає з нагоди надання йому Полоцької землї. Таку ж згадку маємо в пізнїйшій грамотї Жиґимонта Кейстутєвича. Дмитро-Корибут видав першу грамоту в 1386 р., але наслїдком якихось підозрінь на нього в 1388 р. видали за нього поруку його князї й бояре і він сам дав нову грамоту. Семен-Лугвен дав одну грамоту на початку 1388 р., а при кінцї року видав дві нових здаєть ся з тої нагоди, що став князем в В.-Новгородї: одну за Новгород спеціально, а другу загальну. Від Федора Любартовича першої присяжної грамоти не маємо, але в 1393 р. видає він нову грамоту з нагоди переходу на Сїверську землю.