Історія України-Руси. Том 7
Шрифт:
На королївську відповідь по релїґійному питанню посольська палата заявила, що посли „ждуть і просять покірно основного і дїйсного заспокоєння грецької віри з обох сторін, — для сього ми вже визначили з нашого кола депутатів до панів сенаторів” 12). Не хотячи відкладати компромісу до обіцяного королем духовного собору, палата зараз хотїла власними засобами попробувати привести до нього. Король не спротивив ся сьому, і так при кінцї сойму зложена була комісія з девяти депутатів посольської палати і пяти визначених королем сенаторів, під проводом прімаса Ґембіцкого; вона запросила владиків унїатських і православних. Але православні, розумієть ся, холодно прийняли сю пробу компромісу, і дїйсно з сеї соймової комісії не вийшло нїчого. Православні виложили свої арґументи, пояснили права, унїати на се предложили своє, і на тім стало. Комісія кінець кінцем нїчого
Сойм кінець кінцем в справі релїґійній обмежив ся постановою тимчасовою: всї засуди і процеси в релїґійній справі скасував, проголосив у сїй справі спокій, а рішеннє її відложив до будучого сойму, „через иньші державні справи” (таких властиво як раз не було) 15). Так позбула ся польська суспільність національної української справи. Ще більше відпорно поставила ся вона супроти постулятів спеціально козацьких. Зріст козацьких сил і претенсій грозив стану володїння народу шляхетського. Вмішаннє козаків в церковну справу і їх погрози робили кепський смак не тільки у короля, але і в соймі. Сеніор сенату кн. Збаразький в своїй промові вказував потребу полагодити справу козацьку „не тільки супроти небезпеки турецької війни — котрої нїчого нема тяжшого на світї, але і з огляду на наш власний домашній страх і неволю, яку терпимо від своїх власних хлопів, і грозить нам звідси скора буря, через справу релїґійну і велику надутість тих людей”. І заохочував сойм забрати ся до радикальних заходів. „Не гамувати, але визволити ся нам треба від сеї біди” 16).
Без сумнїву сей голос знаходив прихильний послух. Навіть православні депутати, що в справах національних (церковних) радо шукали підпори у козаків, на пунктї боротьби з розростом козацьких сил і претенсій були солїдарні з польським шляхетським громадянством 17). Проєкт Збаразького, щоб вислати від цїлого сойму: від короля сенату і посольської палати спеціальних делєґатів і поставити козачинї ультиматум, — був прийнятий соймом. Козаки мали або капітулювати — розпустити військо до вказаного числа, і се вказане число вивести на Запороже, та присягти, що не будуть ходити на море і зачіпати Турків, і зараз з королївським дворянином на Запорожу зробити суд і управу над своєвільниками. В такім разї правительство вишле до козаків своїх комісарів і уставить дальший порядок що до реєстра і платнї. Як нї, буде вислане на них військо, щоб їх знищити до останку 18). Се була тільки одна з трох рад, які старий князь мав на приборканнє козачини: про иньші не хотїв розводити ся публично. Король також не схотїв висловляти, в відповідь на запитаннє посольської палати, своїх плянів на приборканнє козачини 19). Правительство і суспільність, очевидно, завзяли ся на козаків і в відповідь на козацькі погрози бунтом носили ся з гадками про кріваву розправу, на взір Солоницької 20).
Число козаків хотїли попробувати звести до двох тисяч 21); але в секретній інструкції для комісарів maximum козацького війска означав ся на 5 тис., і платню їм годили ся підвисшити до 60 тис. 22). Дивна то була тактика — maximum уступок ховати в секретї і випробовувати податність противної сторони таким значно низшим minimum-ом!
До комісії визначено найперших маґнатів, в надїї на їх авторитет, і на їх полки. Збаразький клав натиск на те, щоб комісія зявила ся на Українї завчасу, „перше нїж лїд почне падати”, инакше буде запізно. І треба розложити на Українї військо; його число в севкретній записцї означене було на півчетверта тисячі, окрім козацьких хоругов.
Се була відповідь на козацькі жадання. Не попускати!
Як в справах загально національних, так і спеціальних козацьких інтересовані стали перед гладкою стїною католицько-шляхетського „non possumus”.
Кампанїя була програна. Тої ж ночи, як скінчив ся сойм, православні владики „ратували себе як найспішнїйшою утечею”, як пише Рутский 22).
Він, каже, знав вперед такий кінець, на підставі зносин, які мав з королем і ріжними впливовими
Натиск православних розбивав ся, якими бачили, на пунктї інтересів соціальних, клясових: солїдарні між собою в реліїґійно-національних справах союзники — шляхта і козачина — стрічали ся на сїм соціальнім ґрунтї як ворожі сторони.
І все таки всечеснїйші отцї сміяли ся завчасно, забуваючи французьке прислівє „найлїпше смієть ся той хто смієть ся останнїй”.
Примітки
1) В оборот пущений був Туманським, в росийськім перекладї, в 1793 (Россійскій Магазинъ ч. II кн. 6), а спопуляризував його Бантиш-Каменський, додавши виїмки в своїй працї про унїю; звідси вони були переложені назад на польську мову. Польський текст ориґінальний видав Шиманьский в 1862 (Przeglad Pozna'nski), відти у Лїковского Historya Unii 1875, дод. 3. Иньший, доправнїйший текст в рукоп. петербурської академії наук в колєкції П. Доброхотова.
2) Relacye nunciusz'ow II c. 167, пор. характеристику обставин 164-5. Пор. пізнїйшу (по соймі писану) реляцію Рутского у Гарасевича с. 258 і далї.
3) Theiner Monumenta Poloniae III ч. 298, 301.
4) Про нього в листї Рутского (Gu'epin l. c.) і в пізнїйшій реляції, 1628 р. (друкована в Bocznik towarz. hist-liter. w Paryzu, 1868 c. 54). Supplementum Synopsis — Архивъ I. VII c. 588.
5) Zbi'or pamietnik'ow VI c. 351-3 (Жерела VIII ч. 172).
6) Друкована тамже с. 383 і далї; див. с. 388.
7) Рутский (Gu'epin II с. 533).
8) Коротший текст екзорбітанцій видано у Нємцевіча VI, див. с. 424; ширший в згаданих дневниках Публ. бібл. (№ 29 л. 16, № 76 л. 24, № 96 л. 15).
9) Ludzie lekcy, хибно в копії № 174 lekkiey (plebeiae соndіtionis).
10) У Ґецена II с. 552.
11)Ркп. № 29 л. 18-9, й ин.
12) Ркп. №. 29 л. 22 об., й ин.
13) Proponowal іm іmсі x. arcybiskup, aby nа sobor pozwolili, toiest nа concilium, y tam sie fraterne z soba o dyfferenciach znosili, ale Borecki ten y z Smotryckim superbe et contumaciter tam staneli, na zadna rzecz pozwolic nie chcac, ktora by sie do zgody miala, a w wielu rzeczach kalumniami brzydkiemi narabiaiac, aniz prawda — Дневник.
14) Ркп. № 29 л. 23 об., № 76 л. 60 об.. № 96 с. 35-6. Реляція Рутского у Гарасевича с. 262-3 і лист 1. c.
15) Volumina legum III c. 217.
16) Listy Zbaraskiego c. 77-8.
17) Пор. інструкцію волинської шляхти, де вона поручає своїм послам за порозуміннєм з иньшими доходити gruntownych y wczesnych sposob'ow dla zatrzymania w poslusze'nstwie y w rzadzie козачини (Архивъ II. I c. 136).
18) Listy c. 552, пор. Volum. legum III с. 216 і лист Рутского 1. с. с. 552.
19) Отже не можу згодити ся з Жуковичом (1. с. IV с. 65), що сойм не хотїв доводити до розриву з козачиною. Навпаки, власне тепер особливо він брав справу гостро.
20) Лист Рутского, як вище.
21) Жерела VIIІ ч. 175.
22) l. c. c. 553.
ПОЛЇТИЧНІ ГОРІЗОНТИ КОЗАЧИНИ 1624/5. ШАГІН, ЯХІЯ І ПЕРЕГОВОРИ З МОСКВОЮ: ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ НАПРУЖЕННЄ, ЗМІНИ НА ГЕТЬМАНСТВІ, МОРСЬКИЙ ПОХІД, УБИЙСТВО КУНЦЕВИЧА, СОЙМ 1624 Р. КОЗАКИ В КРИМСЬКИХ УСОБИЦЯХ, ТУРЕЦЬКИЙ ПОХІД НА КРИМ І КОЗАЦЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ ПІД ЦАРГОРОД, ВІЙНА В КРИМІ, КОЗАКИ В ВІЙСЬКУ ҐЕРАЇВ, ЗАХОДИ ШАГІН-ҐЕРАЯ КОЛО СОЮЗУ З ПОЛЬЩЕЮ, СОЮЗНИЙ ТРАКТАТ ЙОГО З КОЗАКАМИ.