Історія України-Руси. Том 7

Грушевський Михайло Сергійович

На лїто, коли турецька фльота під проводом капітан-баші (адмірала) Реджеб-баші рушила з Царгороду до Кафи, щоб скинути непослушних васалїв, козацька фльота, користаючи з сеї оказії, рушила під Царгород. Не вважаючи, що грізні поголоски про козацький похід, навіть в побільшених розмірах, завчасу ходили в Стамбулї, капітан-баша лишив столицю без всякої оборони, і козацькі чайки без всякої перешкоди зявили ся в Босфорі. Дня 9 липня н. ст. в досвіта вони приплили туди, в числї 70 до 80 чайок, на кождій по 50 чоловіка. Розкинувши ся по обох берегах протоки, почали собі преспокійно палити і грабувати тутешні оселї. Спалили Буюк-дере, Єнї-кіой на европейськім побережу, Стенїю на азійськім. Знищивши цїлий ряд роскішних віль і багатих осад, протягом шести годин, і забравши масу здобичи, коло 9-ої години відійшли собі на море. В Царгородї підняла ся страшенна трівога. Султан виїхав сам над море і заняв ся обороною. Вислано туди військо кінне і піше; за браком ґалєр позбирали які були човни, посадили на них всяку збиранину і вислали кілька сот таких човнів

на козаків. Думали, що ті тїкатимуть. Але козаки, побачивши сю імпровізовану армаду, стали посеред протоки, розложивши півкругом свої чайки й спокійно чекали атаки. Противний вітр не давав їм можности піти самим против Турків. Турки здалека дали огня. Козаки не відповіли нї одним стрілом і не рухали ся з місця. Побачивши таку відвагу їх, Халїль-баша, що проводив сею імпровізованою фльотою, не насмілив ся ударити на козаків. Міркував, що як би атака не удала ся і козаки його погромили, могли б ударити на сам Стамбул. І козаки спокійно перестоявши собі до вечера перед очима стрівоженої „столицї світу”, без перешкоди забрали ся з своєю здобичею до дому.

Два тижнї пізнїйше приїхала знову їх фльота під Царгород, ще в більших розмірах — було чайок що найменьше 150, і мали ззаду резерви, як оповідають царгородські свідки. М. Йов мабуть про сю другу експедицію оповідає, що козаки, маючи 102 чайки, на Днїпровім устю стріли турецьку фльоту з 25 великими ґалєрами і до 300 меньших човнів, т. зв. ушкалів, що мають 25 до 50 людей на собі; була то, очевидно, фльота капітана-баші; кілька днїв били ся Турки з козаками, силкуючи ся не пропустити, але козаки відгромили їх і пішли на Царгород. Дальше оповідають кореспонденти царгородські. Козаки простояли при берегах Босфору три днї, мов насміхаючи ся з безсилости падішаха. Спалили Фарос, кілька сїл. Грозили нападом на арсенал, і се наповнило страхом цїлий Стамбул. Місто стерегли неустанні чати. Нарештї нарядили дві ґалєри і коло 20 човнів та вислали їх на море, стерегти козацького нападу. Козаки постоявши там, відплили собі з великою здобичею.

Стрівожений диван післав спішних післанцїв до капітана-баші, щоб кинувши кримські оправи спішно вертав ся до Царгороду; тим більше, що кілька козаків, зловлених під час сього нападу, сказали, що вони роблять се в союзї і порозумінню з ханом: се наробило великої трівоги в Царгородї. Козацькі напади таким чином, крім власного добичництва, зробили також діверсію для своїх союзників-Ґераїв. Може бути, що й мали таку цїль ²³). Захоченї сими успіхами, 16/VIII н. с. козаки вибрали ся в третю експедицію на Царгород. Стільки великих експедицій в оден сезон, се була річ нечувана. Сим разом було теж коло 150 чайок. Але противні вітри затримали їх під Очаковим, більше як місяць; козаки спожили тут багато припасу і кількадесять чайок через те вернули ся назад, але сто з лишком пішло таки; тільки про сей похід нїчого не знаємо близше ²⁴).

Иньша частина козаків тим часом помагала Ґераям в Криму, де місія капітана-баші скінчила ся також, повним фіаско. Прибувши в Кафу, він вислав до Махмета і Шагіна листи, сповіщаючи про іменованнє нового хана, і жадав, щоб вони уступили з своїх урядів, але ті не послухали. По кількох тижнях дрібної війни Реджеб-баша, послухавши Джанїбек-ґерая, з військом і гарматою пустив ся в глубину края на непокірних братів. Але на третїй день походу вони побачили перед собою далеко більше військо Махмет-ґерая; був при нїм також козацький полк (800 козаків, як кажуть турецькі джерела). Турки щоб вийти цїло, рішили капітулювати і зрікти ся своєї місії. Джанїбек-ґерай, зачувши се, пустив ся тїкати, поки цїлий, до Кафи. Махметові Татари, побачивши се, напали на турецьке військо і погромили. Татари й козаки взяли слїдом Кафу. Реджеб-баша, утїкши на кораблї, не бачив иньшого виходу, щоб полагодити се все, як на свою руку потвердити на ханстві Махмета. Так і вчинив з ним. Махмет звернув гармату і бранцїв, і Реджеб вернув ся як не пишний ²⁵).

Але Махмет і Шагін розуміли, що така вимушена згода нїчого не значить, і Порта не подарує їм такого сміливого бунту. Тому відгромивши Турків, Шагін, що в сїй історії являєть ся головним актором, хотїв забезпечити собі й на будуще поміч з України. Крім безпосереднїх зносин з козаками він звернув ся також і до польського правительства, не стільки, очевидно, бажаючи від неї активної помочи, скільки того, щоб вона не ставила перешкод козакам в їх новім союзї з Кримом. Маємо цїкавий лист Шагіна до кор. Жиґимонта з серпня тогож року (19/VIII. 1624) ²⁶). Він в дуже іділїчнім тонї згадує давні добрі часи, коли Ґераї приятелювали з Ягайловичами: „Були ми собі братами і приятелями, ми вам, а ви нам також помагали завсїди, війська наші за предків наших ходили спільно і разом, люде наші до вас, а ваші до нас приїзжали, і нїхто не питав, куди або звідки йдемо; найменьшій дитинї або вдові убогій не було шкоди”. Аж Османи поріжнили тих приятелїв, напускаючи одних на других. Тепер Османи стали спільним ворогом Криму і Польщі, і Шагін заохочує короля до спільної боротьби з сим ворогом. Просить помочи на Турків, пороху, і олова (бо сї припаси звичайно купували ся від Турків, а тепер вони можуть перервати їх довіз), а найважнїйше — пустити до нього козаків. Кілька разів він се прошеннє про козаків повторяє. В останнїй війнї він, по його словам, мав тільки 300 козаків, а вони зробили йому велику прислугу. „Козаків днїпрових ваших...

в товариство прийшло триста козаків. — Дай Боже довге здоровє сим трьом стам козаків, що до помочи і в товариство прийшли, і справуючи ся там, як бажало собі серце наше нас заступали”. „Дайте нам днїпрових козаків, а ми з ними легко собі дамо справу з Турками”. „Кажіть днїпровим козакам, аби до нас прийшли — прагнемо їх мати не тому, щоб мало у нас було війська: маємо його, Богу дякувати, досить, але що у Османів немало яничарів з рушницями, то і нам треба на рушницї рушничного війська”. Шагін просить прислати тисячу козаків зимою, а друге військо — по Великоднї; тільки аби козаки не займали татарських стад, що Татари хочуть на зиму вигнати за Днїпро — бо козаки „до добичі жадні”. А Шагін обіцяє за те затримати кримських і ногайських Татарів, „що й курки не буде взято з земель ваших”. Хоче привернути старі границї з Литовсько-польською державою: по Днїпро, Овечу Воду, ріку „Бузук” і до Дону; що за Днїпром і за тими ріками — нехай буде королеве. Шагін обіцяє королеви віддати Білгород, Тегиню, Кілїю, вивести Білгородську орду на кримську сторону.

В сих пропозиціях по за східнїми гіперболами і похвалками була вповнї реальна основа: Шагін і Польща мали спільного ворога в мірзї Кантемірі, начальнику Білгородської орди. Він головно непокоїв своїми нападами коронні землї (того року одначе йому не щастило, і Конєцпольский двічи погромив його, з початком року коло Скали, і лїтом під Мартиновим, коло Галича) ²⁷). Він же був запеклим і небезпечним ворогом Шагіна, бо безпосередно підлягав Портї. Зимою 1624/5 р. Шагін необережно вибрав ся був на нього походом, але Кантемір сильно погромив його.

Польське правительство опинило ся в досить трудній позиції. Не відважало ся нарушити згоди з Туреччиною, даючи поміч Шагінови, і не рішало ся відкинути його пропозицій. Тому до часу старало ся затримати ся в прихильній нейтральности. Натомість з козаками Шагін, ідучи походом на Кантеміра, по дорозї на Запорожу уложив формальну згоду, в Карайтебенї, дня 24/XII:

„Я Шагін-ґерай, цар кримський, даємо сей наш присяжний лист козакам Запорозьким: пану гетьману, осаулам, атаманам і всьому війську, освідчаємо сим листом нашим і присягами, що від мене і від людей наших держави Кримської нїяка кривда і шкода дїяти ся не буде, а як би хто мав учинити якусь шкоду своєвільно, я їх з жонами, дїтьми й свояками, суд учинивши, маю десятьох за одного видати. І від них (козаків) тогож вимагаю, аби так робило ся. Поки від них не буде якоїсь шкоди, — я поки жив, від нас не має бути, на то присягаю Аллахови і пророкови нашому Магометови — аби я від його полку був відлучений, як би инакше поступив. Поки не буде від них, не буде від нас нїякої злости — на те даємо лист широкий присяжний п. гетьману, осаулом і всьому війську, аби ви всьому тому вірили, і на те даємо той лист наш широкий присяжний Богу і Пророкови. Якби неприятель якийсь зявив ся у пана гетьмана, осавулів, атаманів і всього війська запорозького, я Шагін-ґерай, як тільки мене оповістять, з усїми беями й мурзами маю їм помогати. А як би зявив ся неприятель у мене, мають вони, за оповіщеннєм від мене, помогати минї згідно з присяжними листами” ²⁸).

Так звучав сей перший нам звісний трактат козачини з Ордою, попередник пізнїйших трактатів, що таку важну ролю відограли в історії нашого народу.

Примітки

¹) Жерела VIII ч. 175.

²) Королївска інструкція на соймики (кінець 1623 р.). — Жерела VIII ч. 176.

³) В згаданій інструкції король так описує свої заходи против козацької своєволї: „не занехав король через своїх комісарів і післанцїв затримувати в послушности тих людей, стерегти через приставів своїх берегів Днїпрових, звідки ходять вони звичайно на море, палити і забирати човни, і платню, признану їм від річипосполитої, завчасу віддавати”. Але се образ загальний, не з сього року спеціально, бо зараз потім додано: „хоч сього року (платня) їм не віддана, за те що пішли на море”,

⁴) В царгородських кругах сього повстання сподївали ся весною 1623 р. зовсїм серіозно; 25/VI французький посол писав: dit-on ici que les Cosaquea sont mutinez contre les Polonais sur la fait de la religion. Сї поголоски потвердив і польський аґент, що приїхав тодї до Царгороду: Nous apprenons par lui que les Kosaques sont en armes sur le subiet de leur ecelesiastiques; замкненнєм православних церков, каже він, les Cosaques se sont tellement emeus qu'ils ont arm'e plus de m. 30 hommes; mais le roy de Pologne y a enuoi'e des commissaires pour empescher que се feu ne s'allume et ne cause quelque grand mal (l. c. c. 425).

⁵) Дневники с. 119.

⁶) Не бачу одначе в самім виборі Дорошенка симптому податности козачини для правительства — що мовляв вона умисно заступила Голуба приємнїйшим для правительства Дорошенком, як думав Жукович IV с. 108.

⁷) Натяк бачу в листї Збаразького Сборникъ лЂтоп. къ ист. Ю. и З. Р. с. 252.

⁸) Донесення анґлїйського посла — Zbi'or раm. V с. 434-5, лист Збаразького в Сборнику лЂтоп. 1. с. Збаразький мав звістки, що була се зовсїм невелика експедиція: з початку доносили йому про 22 чайки, потім тільки 13, „але хоч їх ходило тілько 13, але наробили такого, як би їх і більше було”, додає він.