Історія України-Руси. Том 7
Шрифт:
13) „И по тому писму и по твоимъ рЂчамъ та мысль и в самЂхъ васъ еще не утвержена и о том укрепленія меж вас ещо нЂтъ. А про казаков еси сказал, что казаков столко не будетъ, чтоб им стоять против Поляковъ собою без помочи, а в вЂстях сказываеш, что нынЂ Запорожское войско идет на весну на Турского морем. И ныне царскому величеству того дЂла. всчати нельзЂ потому, что еще у вас о томъ укрЂпленія нЂт и казаки идут всЂ на море на Турского войною”.
14) „А нЂчто вам вперед от Поляковъ в вЂрЂ будет утЂсненье, а у вас против их будет соединенье и укрЂпленье, и вы о томъ вперед царскому величеству и святЂйшему патріарху вЂдомо учините и царское величество и святЂйшій патріархь будутъ о томъ мыслить, какъ бы православную вЂру и церкви Божіи и вас всЂхъ от еретиковъ во избавленье видЂти”.
15) „И епископъ на государево и святЂйшаго патріарха на жалованье билъ челомъ а говорилъ что онъ государскую милость Иеву митрополиту Кіевскому скажетъ, и образ и соболи довезет,
16) Так на поч. 1625 р. поновив посольство Копинський, „дякуючи о вже і просячи о ще”; в осени того року еміґрував до Москви владика Курцевич і зістав ся тут, діставши епархію; прийшов монах від владики львівського Тисаровського за милостинею; в 1626 р. знов приходили монахи з лубенських монастирів Копинського і з Почаєва; в 1627 з монастиря чигиринського, канївського і терехтемирівського; в 1628 з манявського Скиту і з виленського монастиря, і т. д. Матеріал зібраний у Макарія op. c. с. 319-20.
17) Кулїша Матеріали с. 162, пор. 161.
18) Кулїша Матеріали с. 169-172.
19) Ibid. c. 173.
ПЕРЕД КАМПАНЇЄЮ 1625 Р.: ЗМІНИ ГЕТЬМАНІВ, ПЛЯНИ ПОХОДУ НА ТУРЕЧЧИНУ, КОРОЛЇВСЬКИЙ ДВОРЯНИН НА ЗАПОРОЖУ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ, ДОДАТКИ МИТРОПОЛИТА, КИЇВСЬКІ РОЗРУХИ, СОЙМ 1625 Р., КОРОЛЇВСЬКИЙ УЛЬТІМАТУМ І КОЗАЦЬКА ВІДПРАВА, ПОХОДИ НА МОРЕ, МОРСЬКА БАТАЛЇЯ ПІД КАРА-КЕРМАНОМ, БИТВИ ПІД ОЧАКОВИМ.
Широкі полїтичні перспективи, які почали були відкривати ся перед козачиною в 1624 р., підіймаючи дух і відвагу козацьких мас, мусїли заразом викликати великий рух серед них і боротьбу з напрямами більш уміркованими, статочнїйшими, більш склонними оглядати ся на заднї. Сильно мусїло кипіти між козачиною того року, зимою 1624/5, і дуже б інтересно було нам приглянути ся внутрішнїм козацьким відносинам — далеко інтереснїйше ніж напр. відносинам польського правительства до козацтва. Та на превеликий жаль і з сього часу не маємо документів, які б глубше вводили нас в козацьке житє і відносини, і тільки часті зміни старшини свідчать нам про сильну броротьбу внутрішнїх течій між козачиною поруч того розмаху екстензивної козацької енерґії, який виявляєть ся в тодїшніх походах. Морські походи козацькі 1624 р., як запевняє Йов Борецький Кр. Радивила, стали ся против волї старшини — ходили то новики (tyrones) 1). Се можливо; митрополит може се писав не для полїтики тільки. І в звязку з сим може стояти й зміна гетьмана: в осени гетьманом на Запорожу був Каленик Андрієвич („Каленикъ Андреевъ” в московських записках, які своїм обовязком вважають переробляти українські ймення на щиро московське копито); правдоподібно се звісний уже нам „гетьман Каленик” з Смоленської війни 1610 р. 2). А в серпневім морськім походї ватажком був ще Грицько Чорний, пізнїйший гетьман з королївської руки (постаточнїв видно потім) 3). Каленика Андрієвича бачимо на гетьманстві від жовтня до сїчня 1625 р. 4), потім не маємо звісток про гетьмана, аж з місяця червня маємо лист гетьманський, даний на Запорожу — був гетьманом знов Дорошенко 5). Потім на перший плян виступає Пирський, „що був у них гетьманом на Запорожу”, і Марко Жмайло, що виступає на чолї козацького війська в момент осїнньої війни, щоб по капітуляції дати знова місце Дорошенку. Сї зміни і цїла ся боротьба не мали одначе особливо напруженого характеру, судячи з того, що всї сї особи — бувші й будучі гетьмани, від Олифера Голуба почавши, а Жмайлом і Дорошенком скінчивши — всї виступають на чолї козацького війська в війнї його з Конєцпольским, як видатнїйші старшини 6). Отже партії так би сказати опортунїстична і радикальна — не стояли в якімсь різкім противенстві протав себе, і зміни осіб мабуть були проявом скорше трудних, складних обставин, нїж різкої непримиреної боротьби двох полїтичних течій.
Зима 1624/5 р. пройшла у козачини в укладанню широких воєнних плянів на будучий рік. Похід Шагін-ґерая на Кантеміра, на Дунай, роспочатий з поч. 1625 р., мав служити прелюдією. Шагін вів з собою претендента на молдавське воєводство, нїби Єреміїного сина, щоб посадити його з своєї руки 7). Потім мав наступити похід Яхії на Туреччину. Яхія заохочував іти зараз зимою, для того щоб ріки перейти по леду до моря, а на весну іти морем і Дунаєм через Волоську і Мунтянську землю до своїх людей, що піддали ся йому. Взяв він собі
Нові полїтичні комбинації попробувала козацька старшина використати для того також, щоб ослабити напруженнє, яке вже від довшого часу грозило привести до гострого конфлїкту з польським правительством. Союз з Шагін-ґераєм козачини і його заходи коло союзу з правительством польським, не відкинені польською стороною, і поновлені Шагіном знову під час зимового побуту на Запорожу 9), подавали козацькій старшинї деяку надїю на полагодженнє своїх відносин до правительства. Les аіmіs de nos amis sont nos amis; нераз цитований нами; київський лист з огляду на пропозиції Шагіна висловляв надїю, що й до комісії на козаків тепер не прийде 10). Козачина могла сподївати ся, що кримська комбинація, даючи певний созвучний зміст полїтицї козацькій і правительственній, ослабить напруженнє, і се дало козакам привід звернути ся з меморіалом до скликаного тодї сойму.
Вже потім як вислано було се козацьке посольство, прибув якийсь королївський дворянин, з бувшим писарем військовим Вовком з якимись інструкціями. Без сумнїву, стояли вони в звязку з тими кримсько-турецьким авантюрами, але змісту їх не знаємо. Правда, козацькі посли до Москви, що стріли ся в дорозї з сим посольством, казали з слів Вовка, що сї посли везли на Запороже „королївський наказ всїм козакам — на весну йти на Турецького (султана) землю воювати”, „морем і сухопутю” 11). Але такої інструкції не могли вони мати; хиба може польське правительство, з приводу пропозицій Шагіна, давало якийсь натяк козакам, що їх поміч Шагіну не була б противна намірам правительства, а козаки з того зробили далеко дальший вивід — що можна й на Турка йти в таким разї.
Інструкція козацька на сойм нам звісна. Послами їхали Яцко Острянин 12), Іляш Федорович і Дацко Гордїєнко. Їм поручало ся просити, „аби є. корол. милость з милостивоє ласки своєє, маючы на памяти заслуги войска своєго Запорозкого, за тыє шкоди, што тепер за смиреньємъ ордъ поносимо и поносити мусимо, чымъ знаменитымъ войско з скарбу своєго королевского контентовати што рокъ ухвалити рачылъ; чымъ бы уконтентовани охотни до далшихъ поволностей и рыцерскихъ дЂльностей серца не тратили, и овшем завше ставити ся охотне могли”. По друге — „просити о причину, абы вЂру нашу рускую, ведлугъ старыхъ прав и волностей нашыхъ, и нашыхъ духовныхъ старшыхъ — митрополита Йова Борецкого и владыковъ пры послушенст†и благословенстве церкви всходнеє въ покою заховати и листом своимъ ствердити и добрами церковными осмотрети велети рачилъ; а унитомъ, которыє братю нашу мучатъ, больше мучыти и церквей преслЂдовати з милостивоє ласки заказати и з церквей уступати розказати рачылъ”. Нарештї третє — аби король зволив потвердити недавно перед тим вибраного на спорожнену архимандрію печерську Захарію Копистенського, „человЂка в животе чернеческомъ и в писме божомъ добре учоного” 13). До послів соймових (а так само мабуть і до сенаторів прихильних) висланий був з послами лист, де військо, повідомляючи про своє посольство, від себе ще просило їх підтримати військові домагання в обох справах — збільшенню козацької плати і заспокоєнню релїґійної справи 14).
Як я вже згадував, правдоподібно отсе власне „змиренє” з Кримською ордою, згадане во главі угла петицій, було й притокою до сього посольства — до нового зондовання відносини з польським правительством. До сього долучено церковні справи вже потім. М. Йов в листї своїм з Корсуня, 12/I. 1625 с. с., оповідає, що він розминув ся з сим посольством, і не знаючи, чи козаки згадали що про церковні справи, посилав за кільканадцять миль завертати послів, і завернувши „штомъ на прудце розумЂлъ, оным написавши” та додавши кілька блянків з своїм іменем, про потребу, вислав їх далї 15). Інструкція в вище наведеній формі вийшла вже мабуть з рук митрополита. На сойм, скликаний на початок 1625 р., перед тим в православних кругах не покладано нїяких надїй, не роблено нїяких важнїйших приготовань для заходів на нім (м. Йов зве його в згаданім листї „отчаянним от христолюбивих”, а з одного листу з жовтня 1624 р., з духовних київських кругів, довідуємо ся, що всякі заходи на сїй сесії рішено занехати „так приватне, як и сеймовне”, „бо тож и скучило ся великоє презорство ихъ” 16). Тому висилка козацької депутації була фактом досить несподїваним (що виник мабуть під моментальним вражіннєм подїй на Запорожу в останнїх днях 1624 р.). А ми завдяки сїй обставинї дістаємо характеристичний для тих відносин образок, — як сміло і свобідно роспоряджаєть ся митр. Йов між козачиною — завертає післанцїв, на власну руку без військового рішення дає їм інструкції на сойм. Дуже інтересні сї близькі відносини й великі впливи митрополита між тою козачиною, яку в зносинах своїх з більш офіціальними кругами він за лїпше вважав описувати як щось дуже далеке від себе.