Історія України-Руси. Том 7
Шрифт:
Козак — взагалї чоловік бездомний, неоселий, неприкаянний, без певного зайнятя. „Окромъ осилихъ бояръ и мещанъ бываютъ у них прихожиє козаки” — читаємо в ревізії черкаського замку 1552 р., по вичисленню оселої людности міста. Подібно при Канїві, на закінченнє реєстра, де вичислені бояре, міщане, слуги, вояки, люде панські й монастирські: „А окромъ того бываєть там людей прихожихъ, козаковъ неоселыхъ — а бываєтъ ихъ не ровъно завжды, але яко которыхъ часовъ” 17). „Козаків, людей неоселих, прихожих нїколи не держати по селах довше трох днїв, і коли козак прийде до кого і коли буде відходити, все село повинно про се знати, бо від таких дїєть ся по селах богато шкод і злодїйства”, постановляє пізнїйша ревізія кремінецька, і уставляє, що як би хто пустив до свого дому „такого козака, неоселого чоловіка”, не повідомивши громади, або так само випустив, або перетримав над три днї, і за той час стала ся б кому шкода, — то він має за те відповідати 18).
Зайнятя
Претвич, виправдуючи в своїх записках партизанську війну з Татарами, пише: „що до лягання на полю між шляхами, яке зветь ся козацтвом 20), — то вийшовши на степи за дуброви там такі болота, що як би й чотири чоловіки йшло, то не може закрасти ся, бо на болотах всюди їх можна вислїдити — і такою службою на степах між шляхами трапляло ся минї часом не допустити Татар в землю королївську, а часом підстеріг, як вони йшли в землю королївську, підстерігав і побивав” 21). Так отже ще в серединї XVI в. ,,козацтво” було технїчною назвою для степової партизанської війни, підстерігання ворога в степах, щоб при нагодї його ,,улузати”, як казали. (Се розуміннє „козацтва”, як бачимо, сходить ся дуже близько з тим, в якім се слово вперше приходить в наших памятках — в значінню варти, сторожі). „Козацтво” люстрації 1552 р., очевидно, ширше понятє: „іти у козацтво” в нїй, очевидно, означає не спеціально тільки степове розбиваннє чи пограничну війну, а степовий промисел взагалї — рибні й звірині лови і нерозлучну з тим партизанську війну. В такім більше спокійнім характері степових промисловцїв виступають перед нами козаки в однім з найранїйших звісток, в уставній грамотї м. Київа 1499 р.: „Которыи козаки зъ верху ДнЂпра и съ нашихъ сторонъ ходять водою на низъ до Черкасъ и далЂй, и што тамъ здобудуть, съ того со всего воєводЂ десятоє мають давати; а коли рыбы привозять зъ верху або зъ низу просолныи и вялыи до мЂста кіевского, тогды маєтъ осмъникъ воєводинъ то осмотрЂти и обмытити и маєтъ на городъ взяти онъ бочки рыбъ по шести грошей, а отъ вялыхъ рыбъ и свЂжихъ десятоє” 22). Тут козаками звуть ся степові промисловцї, навіть прихожі люде з Полїся, що ходили на уходи й вертали ся потім з рибою й иньшими продуктами уходницького господарства.
Отже козак на українськім Поднїпровю другої половини XV і першої половини XVI в. — се з одного боку неоселий, нїкуди не приналежний чоловік, в тім родї як ludzie l'ozni, гультяї польського права. З другого боку се чоловік такий, що незалежно від свого становища суспільного, — чи буде то чоловік неоселий, чи оселий міщанин, боярин, пан, — промишляє в українських степах і спеціально займаєть ся тут пограничним спортом, степовим добичництвом, а ще спеціальнїйше — практикує партизанську війну з Татарами. В анальоґічних значіннях се козацьке імя уживало ся в тім же часї також і серед Татар, де сим іменем називали ся вільні, неприкаянні вояки, степові добичники 23), і в світі великоросийськім, де крім свого пограничного воєнного козацтва — донського, стрічаємо козаків в ріжних місцях в значінню наємних робітників, промисловцїв і певних воєнно-служебних контінґентів 24); а навіть і на Білоруси і Литві, так далекій від татарського світу, були безземельні воєнно-служебні козаки з татарських осадників 25).
Нї в першім значінню — неприкаянного пролєтаріату, тим меньше в другім, добичницькїм, українське козацтво кінця XV і першої половини XVI в. не представляє з себе нїякої замітної, скільки небудь орґанїзованої суспільної верстви. З одного боку воно розпливаєть ся в тій рухливій хвилї уходників, що набігає з весною в поднїпрянські міста й уходи й відливає відси з кінцем степового сезону, розпливаючись по ріжних кінцях України; з другого боку воно всякає й непомітно переходить в місцеві суспільні верстви східно-полудневої України — особливо в міщанство. „В козацтво” ходять тутешнї міщане, селяне і навіть дрібне боярство; з „козаків” рекрутують ся „почти” служебників місцевих старост і державцїв. Козацтво і в сїм часї і довго ще пізнїйше — більше зайнятє нїж суспільна позиція, і тодї як
Поки що ми переконаємо ся про се, коротко переглянувши найстарші звістки про українську козачину, з кінця XV і початків XVI в.
Примітки
1) Пор. т. II 2 с. 520.
2) Пор. т. II 2 с. 331.
3) Codex Gumanicus bibliothecae ad templum Marci Venetiarum ed. G'eza Kuun, c. 118. В сїм словнику на слово латинське даєть ся слово перське, потім слово або два або цїла ґльоса половецька. В данім разї маємо такий ряд: guayta — naobat — ghasal cosac. Ceредновічно-латинське guayta, у Дюканжа gaita — eхсubіае, vigil; перське naobat — як толкує видавець, значить сторожу (ехсubiае, custodia); ghasal, по його поясненню, зіпсована транскрипція karaul. Отже cosac відповідає словам варта, „караул”.
4) В турецькім словнику Радлова (Опытъ словаря тюркскихъ нарЂчій) читаємо: козак в мові джаґатайській, в діалєктах кримськім і казанськім — „чоловік вільний, незалежний, авантурник, волоцюга”, ein freier, unabh"angiger Mensch, Abenteurer, Vagabund; в джаґатайсько-турецькім словарі Велямінова-Зєрнова — розбійник, der Rauber, Wegelagerer; козак дієслів в джаґат. — розбійничати, raubend umherziehen.
5) „ЗамЂтки XIII-XIV вЂка, относящіяся къ крымскому городу СугдаЂ (Судаку), приписанныя на греческомъ синаксарЂ” (Записки одеського істор. тов.V с. 613: o o o o , o o . o . — „того дня (17 мая) умер раб божий Альмальчу син Самака, ой! — молодик, убитий мечем козаків, р. 6816 (1308)
6) Див. статути, видані в V т. одеських Записок с. 757: si соntinget fieri aliquam predam terrestrem per casachos orgusios seu homines Caphe tam de rebus bestiaminibus et bovis Tartarorum quam aliorum quorumcunque, — устава забороняє кафинській адмінїстрації відбирати від них здобичу, а навпаки консул повинен tales casachos orgusios et interceptores sustinere et eis dare omne аuхіlіum et favorem, a за відібраннє здобичи ab interceptoribus (добичннків) predictis уставляєть ся кара. Стороженко в своїй моноґрафії про Баториєву реформу перекладає сей текст так, що тут іде мова про козаків та орґузіїв та иньших Кафинцїв (с. 17), але я вважаю правильним переклад і толкованнє видавця, проф. Юрґевича (див. прим. 108 на с. 830), що тут мова про козакованнє орґузіїв та иньших кафинських людей — отже слово „козаки” толкуєть ся дальшими словами — се або орґузії (що як люде воєнні особливо сим добичницьким спортом займали ся), або иньші Кафинцї. Що таке орґузії, поясняє устава на с. 699-700, се воєнна ескорта консуля, анальоґічна з старостинськими „почтами”, що так само козакували на Українї (про походженнє сього слова у Смірнова Крым. ханство с. 43). Устави Судака і Чембало (Балаклави) (тамже в Записках V с. 783 і 789) додають іще постанови про подїл козацької здобичи. Інтересні своїми анальоґіями з українською практикою: четверту частину дістає консуль, решта дїлить ся по половинї між громадою і козаками (de quacunque preda fienda de quibuscumque rebus inimicorum seu aliorum, qui quovismodo contrafecissenfc decretis Caphe, perveniat in consulem dicti loci quarta pars (et) relique tres quarte partes dividantur inter comune et dictos cazachos seu alios interceptores, videlicet quemlibet eorum per dimidia — ibid. c. 189 і теж саме с. 783).
7) Никон. III с. 62: „козаки рязаньскіа на ртахъ съ сулицамя и съ рогатинами и съ саблями”. В коротшім оповіданню Воскрес. л. (т. II с. 111) нема про них згадки.
8) Звістки зібрані у Иловайского Исторія рязанского княжества (Сочин. І с. 202).
9) ex fugitivis, praedonibus et exulibus, quos sua lingua kozakos appellant — V c. 530.
10) per publicos latrones et cosachos illius domini de Mosco.
11) tantum crevit libido et audacia horum latronum et aliorum convicinorum nostrorum — Codice diplomatico delle colonie tauro-liguri II т. II ч. 1102, передрукований сей текст з коментарем в моїй статї: Козаки в 1470-х роках (Записки Наук. тов. ім. Шевченка LIV).
12) Порівняннє сеї кафинської скарги з дипльоматичною кореспонденцією московською показує, що пограбили кафинський караван татарські „козаки” московського васаля „царевича” Касима.
13) Pulaski докум. ч. 24.
14) a perditis illis latronibus, qui nunquam certo loco consistunt, sed per campos vagantur. В польськім концептї сього листу: сі ludzie, ktorzi w Oczakowie skodi pocynieli, beli kozacy polni, a nie osiedli na iednem mieisczu. Збірка документів до епізоду 1545 р., видана Е. Барвінським (Набіг козаків на Очаків 1545 р.) в Записках Науков. тов. ім. Шевченка т. XVIII с. 15.