Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
Чуд то знаменитый, же євангеліє в огонь под час крещенія земли Руской вкиненоє не згорЂло. Не меншій заисте и ово чуд єст православный, же як вкиненый посеред огня на он час папер, так тепер з волЂ Божей посеред огня гнЂвом палаючих сердец отступников наших внесеный, огневи такому подлеглый, святый святой святыни в Роской нашей церкви возстановитель не згорЂл. Которіи вишшіи на него не смолою и сЂркою, але гнЂвом и ненавистію роспаленных сердец своих поломены з себе выпускали, нЂж оная седмь седмицею роспаленая печ вавилонская.
Чуд то знаменитий и оно, иж до голодных лвов и до ядовитого смока вкиненый пророк божій Даніил не згинул! Не меншій, во истину, ест и сей чуд, же до того огня гнЂва ярости отступников и праве в пащеки окрутных тых лвов и ядовитых смоков божіим мановенієм
Чуд, православний христіане, єст ово, же гды Роскую землю Господь Бог до познаня себе одного правдивого бога, до вЂры, мовлю, христіанской привести зезволил, через сукцессора то первозванного апостола своєго Андрея справити рачил, абы до христіанской вЂры наше возванє через того апостола в сукцессорЂ єго стало ся, кторый напервЂй межи апостолами до познаня Христа Мессіи и до принятя вЂры христіанской и до наслЂдованя Христа Господа возван был. Не меншій, заправды, чуд ест и ово, же гды той же Господь Бог обаленую през отступника в церкви земли Роской святыню поднести зезволил, через сукцессора то первозванного христіанского архієрея, то єст Іакова брата господня справити рачил, абы архиерейского церкве Роской достоенства поднесенє через того апостола в сукцессорЂ его стало ся, который напервЂй межи апостолами от самого Христа архиєрея архиєрейства саном был почтен и напервЂй всему христіанству столицы церковной ієрусалимской посажен.
Перенесл Господь Бог во мгновеніи ока з земли Жидовской до земли Ассирійской пророка своєго Аввакума, абы зголоднЂлого Даніила в р†межи лвами накормил. Принесл тойже Господь Бог недовЂдомыми своими судбами з землЂ Палестинской до землЂ Роской архиєрея своєго Феофана, абы зголоднЂлой церкви Роской в ро†преслЂдованя межи отступниками будучой, кормителей спорядил.
Чуд то, заправды, великій и дивный, з которого мы, православныи христіане, Христа Бога нашего днем и ночю благодарити повинни єстесмо.
Гды теды, якосмо рекли, отступникове нашЂ превратными своими радами нЂ одного православного єпископа в церкви нашой Руской не зоставити пред ся взяли, и гды того своєго шкодливого нам замыслу скутку юж при надій были, Господь Бог под тот самый час недовЂдомыми своими судбами прислати до земл Руской рачил патріарху ієрусалимского превелебного в Богу господина отца Феофана. Который в року 1620 до Києва прибывши, и от короля єго милости обмещканья 1 и переЂзду спокойного позволенє одержавши, за прозбою побожных обоєго стану духовного и свЂтского мужей святыню поднесл: митрополита и єпископа рукоположил, и так за волею и промислом всесильного Бога церковь нашу Рускую до первого в преложеных духовных постановеня привел и отновил. З чого Господу Богу, як вшеляких добр подателеви, нехай будет от нас честь, слава и поклон во віки безконечнія. Амин.
То теды ест, православный читалнику, велебная тая унія, або рачей обридлая апостасія и турбація, тыи суть причины єи и той поступок! А што бы были єи за скутки — всім суть на відоку, же юж з той єдности и згоды такая немаль народом тым Полскому Литовскому и Рускому єдность и згода сталася, якая єст волком з овцами. Здарь Христе Цару конец потЂшный, нЂж на якій заносит ся вицимо. Амин".
1 В друк.: змЂшканья.
Як бачимо, дуже інтересна і дуже спочатку суцільна повість. Здається, тими паралелями чуд і відкликами до слухачів, що трохи її деформували і перенесли увагу з властивої теми про патр. Єремію й початки унії, автор доповнив її пізніш, під враженнями полеміки і всяких виводів на тему відновлення ієрархії патр. Феофаном; коли взяти ці доповнення в дужки, його повість визначається дуже старанною архітектонікою, нагадуючи з цього погляду проповіді і деякі передмови, до котрих пізніш перейдемо. Дуже приємно вражає темперамент, сила вислову, логічність думки — при деяких неясностях і темноті стилю. Оповідання про штуку, котрою Терлецький викрав патріаршу грамоту в Богуринського — це чи не найбільш жвава і мальовнича сторінка в усій тодішній літературі. Я вище згадував 1 про близьку подібність цієї повісті до оповідання "Перестороги", зазначив там, що Копистинський оповідає цю фантастичну історію апостазії
1 В т. V, с. 254.
В останнім разі, коли Копистинський це переказав за усними оповіданнями, перший начерк міг бути зроблений приблизно в часах писання "Перестороги" і значно раніш від писання "Палінодії" — де-небудь коло р. 1610 або й ще раніш. В кождім разі автор виявив таку жвавість уяви і вислову, якої ані сподіватись після інших його писань — очевидно, навмисно очищених і стерилізованих від усяких таких несерйозних прикмет. Жаль стає письменника, засушеного і замаринованого в пісній аскетичній манері, коли читаємо уважно цю невелику повість, щасливо заховану в його "Палінодії". Якось не завважена і не оцінена істориками літератури, вона без сумніву належить до найкращих літературних творів доби.
Пару їй становить повість про кн. Острозьких, уміщена на кінці "Палінодії". Описавши моральний упадок і мізерію православних апостатів, що положили початок унії, він немов хоче дати читачеві спочити душею на величавих образах тих ідеальних, як йому уявляється, представниках руської нації, віри й церкви. Все це не без полемічних мотивів: ці панегірики кн. Острозьким служать вступом до критики звісного листа Конст. Острозького до Потія: Кревза приточив його на кінці книги, на доказ того, що владики-уніати не без порозуміння з визначнішими представниками православного громадянства взялись до переведення унії. Копистинський своїми похвалами правовірності Острозького приготовляє настрій для того, щоб доказати, що, мовляв, у листі тім немає нічого сприятливого до унії; але заразом він під кінець книги дає, так би сказати, реванш за всі сумні образи упадку і розкладу православної ієрархії, малюючи можливо яскравими фарбами велич і висоту того, що міцно стояло при національних традиціях і національній церкві. Я наведу цю головнішу частину:
"Тут гды ми о пресвітлом и православном Василіи Константиновичу княжати Острозком, воєводЂ кієвском приходит писати, з ласки божей познаваю в собЂ, же не короткословным, але з достопохвалным пристоит ми показати словом. Солодкая бо вЂм завжды того зацного княжати маєт быти у нас память. И то, што о Іоссіи цари израильском написано, беспечне и мы о том пресловутом княжати мовити можемо: "Память Василія православного княжати Острозкого, як приправа вонности сотворенноє миро от аптыкара в устЂх кождого, яко мед осолодЂет памятка єго, и як музыка при бесЂдЂ вина". Солодкая, правдиве, память и вдячная вонность зо всЂх сторон! И вшеляко рожай той высловляти прислушает, як Давид мовит: "род праведных благословится".
Княжа Острозкое Василіи Константинович рожай свой з благословенного Яфето-Роского поколЂня провадит: пресловутого Володимера, в святом крещеніи Василія, монархи великого, и Даніила, княжат Росских власный потомок. Сын пресвітлого Константина, княжати Острозкого, великого гетмана великого княжества Литовского, воеводы троцкого, в обоєм высоце преславный: в дЂлности и правовЂріи — первый межи княжати Роскими. Великій заступ и потЂха всего народу Роского. Мур желЂзный на Украинах, страх и трепет татаром. Слава и свЂча ясносвЂтлая кролевства Полского, оздоба и окраса сеймовая, всЂх публичных зъЂздов око и сила потужная. Притомость двору и люду его наполняла дороги и мЂста: многополчный бовЂм свЂтлый и стройный поЂзд отправовати был звыкл. Урода Гекторова; красота лица и особы Іосифа Прекрасного; постава вспанялая. Муж обычаев царских, ласковости и Цнот побожных полный.
Двор свЂтлый и дородный. Гелфеом и гигантом подобныи мужеве, силныи такій около него, як нЂкогда у дЂда Херова и Фелефофіи 1, то єсть отражаючіи и утЂшаючій. Авраамскіи и Іаковы и Іссаковы почесныи особы пред обличностью єго преходячіи и послЂцуючіи, як бы хто от старых оных вЂков хотЂл видЂт на востоку пресловутого монарху. Подобен в дЂлности, в мужествЂ, як Авенир и Самарія, Аннибалеви и Помпеушом. Ровен радою и разсудком Іафорови, Фемистоклесови, Артабанови и Велисарію з Нарсесом, и иным тым подобным. Згола — муж словом, силою, и дЂлом, цнотами и добродЂйствы преславный!