Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
То их бронь была и єст(ь) крестом звитяжати
И прикладным житєм свым як слонце сіати.
Нехай прето слава их дотоль не вступуєт,
Поколь мЂсяць з звЂздам бЂг свой отправуєт.
Потім у розділі "На уроженє" (8 строф) прославляється рід Плетеницького "Же с(ь) вышол з фамиліи продков знаменитых, Котрым о! не дармо тот клейнот даровано, Кгды ж их вЂры и цноты завше дознавано". Потім "Статечность в вЂрЂ" (8 строф), похвала персональним чеснотам Плетеницького:
От кореня доброго /
Был родитель побожный / — сын єсть святобливый 1,
Кгды ж ся жадным не хочет / вЂтром уносити
И вЂры правдивой / никгды отступити.
НЂ зач 2 маєш намовы, / не дбаєш подарков,
Легце важиш безбожных / глупых их 3 посварков и т. д.
Потім в чотирьох розділах конкретніш описуються діла і заслуги Плетеницького для київського осередку. З огляду на визначний (рідкий у віршах) їх інтерес наведу їх в цілості:
Праца и старанє о релЂи старожитной.
Подчас праве 4 утисков, / подчас бЂд церковных
Подчас єй турбацій / и невчасу полных
Тебе, отче, бог прейзрЂл 5 / опекуном быти,
ТебЂ церков поручил от злых боронити.
1 Епітет-титул монашого стану.
2 Заніщо.
3 Чи не натяк на монастирську опозицію. Див.вище с. 44.
4 Саме, якраз.
5 Пол.: przeyrzal.
Якож видим на око хентноє отаранє,
Видим кошту, здоровя, / збыт нешанованє;
Невчас 1 собЂ за роскош покладаєш быти,
Жебы 2 православіа моглесь боронити.
Не глядиш ся на вЂк свой, шедивости 3 полный,
Не борониш ся працы нЂкгды быти волный.
Яко вЂрный служебник у пана своєго,
В день и в ночи вставичне чуючій до него.
Который тя пастырем до своєго стада
Обрал быти: жадная абовЂм завада
В паст†ся не находить сторожи твоєи,
За що даст ти корону Бог хвалы своєи.
Фундованє монастирей и церквей
Що теж о побожности треба прекладати:
Слухи слушна укрывши, очом волю дати 4
Абы явне оныи тоє оглядали
И збожности 5 дЂл твоих / свЂдоцство выдали
СвЂдчить панян монастыр / праз тебе зряженый
В монастыру Печерском / пенкне споряженый 6.
СвЂдчить не мнЂй и город Кієвского мЂста,
Сличне з коштом в будынку церковного мЂстца.
Не мнЂй свЂдчит Радомышль, з ним Городок 7 сполне,
Як домы в них божій збудовалесь гойне.
И всюды где но 8 колвЂк єстес(ь) преложоным,
Церков, шпитал(ь), убогій не єст(ь) обнажоным.
То бовЂм твоя роскош, то твоє старанє,
Абы церкви, убогим было выхованє.
За що бысь з Христом для нас убогим спочивал,
Котрый любячим єго небо наготовал.
1 Невигоду.
2 Аби тільки.
3 Сивини.
4 Говорити не з поголосок, а про очевидні діла.
5 Сили, багатства.
6 Жіночий Вознесенський
7 Маєтності Печерського монастиря.
8 Но, іно-тільки.
Преложенство
Здало ся ми теж єще / о том припомнЂти,
Не яком Бог зезволил / преложоным мЂти
МЂсцу тебе, о отче, / цнот высоколетных,
Которого облоки / преч минают лестных.
А на яком же — свЂдчить он Патерик славный
За оных святых мужев / в христіанст†давных 1,
Котрых тЂла святыи / за скарб повЂрено,
Не змЂроный, о отче, / и в опеку ть 2 дано.
За которых цным житєм єст теж збудованый
Цный монастыр Печарскій, дивне фундованый,
А за твоим усилным старанєм зряженый
И в охендозст†3 церкве сличне оздобленый.
Котрая єст през волю бозскую зряжена —
Гисторія певная о том освЂдчена.
Онои сь умиловал сличную оздобу,
За що возмеш от Бога в небЂ нагороду.
Фундованє друкарнЂ
И тоєи теж цноты молчать не годится:
Хто бы против того был, глупым подобится,
Которыє бы намнЂй о тоє не дбають,
Же мудрыє под лаву славу их вкидають.
Ты, як велце потенжный в учинку горливом,
Ведеш (яко мовят) рій / в дЂлЂ святобливом.
Бось повскресил друкарню / припалую пылом
Балабана, цнот велких, речю и теж дЂлом 4.
Он за благословенством / отца нам святого
Удался до ремесла / (могу речи) цного.
Та зась яко милостник / церкви збыт ревнивый,
ХотЂл и допялесь то, / яко не лЂнивый:
По зестю єго з свЂта друкарню вскресити
И през выдаваньє книги церков украсити
Кгды ж ся церков божая през ню 5 помножаєт,
И в догматєх отцевских сличне проквітаєт.
Нехай же ти стокротне Бог то нагородит,
А щастьє противноє нех нЂ в чом не шкодит.
1 В друк. очевидна помилка — давный.
2 Замість: ти — тобі.
3 Урядженню (полонізм).
4 Самим ділом (річ і діло тут тавтологія).
5 Друкарню.
Як бачимо, стиль простий, прозорий, без вишуканих порівнянь, символіки й натягання прикладів. Фактура вірша значно краща, ніж у різдвяних віршах; наголоси краще сходяться з метричним акцентом, цезура не ріже слів посередині. Строфічна будова, як і в львівських віршах, переважно відповідає логічним періодам, рідко трапляються переноси слова з одної до другої або з стиха до стиха, як, напр., у вірші "Преложенство". Коли б спуститися на здогад, що цей Митура був учеником Беринди на київському грунті (а може й привезеним зі Львова), то треба було б зробити висновок, що Беринда значно поступив у розумінні віршової техніки, — і Митура був учеником дотепним. На жаль, більше його творів не бачимо.