Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
1 Про це в Харламповича. "Западнорус. правосл. школы", с. 292 і далі.
2 Як учителя Дамаскіна й інших грецьких богословів сучасні грецькі відомості вказують царгородського ритора Хому, що мав велику славу в 1550 роках. Ак. Харлампович, розслідуючи цю генеалогію львівської педагогії, підносить, що ні про кого з цих грецьких педагогів, від яких вона пішла, нема звісток, що вони вчилися в західних школах, так що педагогія ця була грецькою. Одначе він сам признає, що сучасні програми шкіл грецьких і латинських настільки були подібні, що кінець кінцем питання про східне походження тої чи іншої деталі братського шкільного плану ледве чи може бути твердо констатовано. Висловлює кінець кінцем такий здогад, що справжніми авторами плану, навіть
Отже, той детальніший порядок школи львівської, що виник у результаті її практики 1580 — 1587 рр., мусить уважатись скомбінованим продуктом усіх цих трьох елементів: традиції місцевої школи, взірців грецьких і взірців місцевих латинських шкіл, з якими треба було витримати конкуренцію, щоб задоволити актуальні потреби громадянства і завернути до своєї школи православну молодь, що сунула за шкільною наукою до "студниц наук иноязыческих" з небезпекою "всенародного згиненія".
Маємо тепер грецький начерк цього шкільного порядку, його українську львівську переробку з рр.1586 — 7, дещо пізнішу редакцію, затверджену патр. Єремією в 1592 р., пізнішу переробку луцьку 1620-х рр. і, нарешті, луцькі ж "артикули прав шкільних", що доповнюють собою запозичений із Львова "Порядок" 1.
1 Обидві львівські редакції, разом з початковим планом — в "Diplomata statuaria confraternitati Leopoliensi data", c.19 і далі; Луцькі — "Памятники", т. І, с. 410 і далі.
Ці документи, таким чином, цають цінні вказівки, як взірці сучасної грецької і латинської школи приладжувано до реальних вимог і обставин українського життя й традицій старого шкільництва. Ілюструють не тільки букву правил, але й саму життєву практику братських шкіл, що відбивали в собі і стару шкільну практику України, і заразом клали підвалини всій пізнішій шкільній організації: ілюструють уклад української школи XVII — XVIII вв. З цього погляду ці братські "порядки" варті всякої уваги як один з впливових факторів українського культурного життя, і особливо цінний найбільш перероблений і приладжений до життя, — порядок луцький 1. З них можемо міркувати також, як організована була братська школа київська, особливо до Могилиної реформи, та й після неї, тому що сам львівський "Порядок" був уже дуже наближений до практики латинських шкіл, і небагато міг змінити його Могила, йдучи за взірцями єзуїтських колегій. Хоча передмогилянська школа, в протиставленню до могилянської, характеризується більшим пієтизмом до "елліно-словенської" науки, але з "латино-польською" науково передмогилянська школа рахувалась дуже серйозно: Київська братська школа вже в грамоті патр. Феофана 1620 р. характеризується, як "школа наук Еллино-словенскаго и латино-полского письма" 2, а на практиці мала в цей бік ще більший ухил, ніж це признавалося її керманичами на словах. Я вважаю тому потрібним подати все інтересніше, що характеризує цей шкільний устрій, опускаючи тільки гойно розсипані тексти Св. Письма, котрими скріпляється правовірність їх постанов.
1 В збірнику Луцького братства наперед вписано "Прав школи греко-латино-словенской луцкой артикулы", потім "порядок школьный" львівський, з деякими змінами; на цій підставі видавці означили "артикули" як "першу уставу луцької школи", а порядок як "другу уставу". Харлампович уважає за певніше, що Луцьке братство спочатку користувалося львівським "Порядком" і вже потім зладило свій власний, оригінальний (с. 343). Доказом для нього служить головно те, що в "артикулах" луцька школа зветься також і "латинською".
2 "Памятники", II, 398.
На початку львівського "Порядку" першої редакції зазначається, що ця "школа грецкая и руская" "составися ведле стародавных обычаєв и порядков святых отец закону греческого" (в другій редакції: "училище греческого словенского писанія", а в луцьких "артикулах" — "школа греко-латино-словенська"), "промишляючи о всяком недостатку законнеє науки, нерадивых человЂк
"Даскал или учитель сея школы, маєть быти благочестив, разумен, смиренномудрый, кроток, воздержливый, не піяница, не блудник, не лихоимець, не гнЂвлив, не завистник, не смЂхостроитель, не срамословник, не чародЂй, не басносказатель, не пособитель єресем, но благочестію поспЂшитель, образ благих во всем себЂ предпоставляюще, и в сицевых добродетелех да будут ученицы якоже учитель их". Цього вступу не має грецький начерк. Далі йдуть постанови спільні.
"1. Таковому учителю кождый приводячи и даючи сына и приятеля и прочих на науку, маєт взяти з собою сусЂда єдиного или двоих, и чинити c даскалом постановленья о науцЂх и о всем порядку ведле реєстру сего ниже писаного. И маєть єму найпер› той реєстр прочитати ся, абы вЂдал, яковым способом будуть сына єго учити, и якобы мЂл єму (даскалові) в том порядку не прешкажати, але помагати всяким способом дЂтину ко науцЂ и послушенству даскаловому приводяче як правдивый отець, ходячи потЂху и по працы благий плод видЂти. И маєть в реєстр по обычаю вписатися.
2. А даскал взявши порученоє єму дЂтище, маєт єго учити c промыслом доброє науки, за непослушенство карати — не тирански, но учительски: не выше, но по силЂ, не роспустне, но покорне и смиренне, не толико мирски, но и выше мирских 1.
1 Вираз, на який різні толкування у Харламповича, с. 473. Я думаю, що його треба розуміти так, що даскал не тільки не повинен переходити міри, прийнятої в миру, але виявляти ще більшу поміркованість.
3. СЂдати маєт кождый на мЂстци своєм певном назначеном ведле науки: который больше умЂєть, сЂдЂти будеть вышше, бы и барзо нищ был; который менше умЂти будеть, на подлЂйшем мЂстци сЂдкти маєть.
4. Богатыи над убогих в школЂ ничим вышши не мають быти, толко самою наукою, плотію ж равно вси-вси бо єсмы о ХристЂ братія: Христа главы єдиного уди.
5. Учити дидаскал и любити маєть дЂти вси заровно, як сынов богатых, так и сирот убогих, и которыи ходять по улицам живности просячи; як который ведле силы научитись может — только не пилнЂй єдиного ниж другого учити.
6. Сходитися мають хлопята до школы на годину певную, то єсть дня великаго1 на 9-ту годину абы всЂ стали. Также тыж и инших дней менших — яко постановит даскал. И пущати их по науцЂ до дому в певную годину.
7. В кождый поранок маєть пилно смотрЂти дидаскал: єсли которого бы хлопца не было, маєть по него послати зараз и довЂдатись причины, для котороє не пришол: єсли же не забавил инде игранєм или дома ся обленил, или над потребу спал и затым бы до школы ни пришол: довЂдати ся всего а привести єго мають.
8. Рано ся зшедши вси на годину назначеную, не мають почати ся учити, аж молитвы и предсловіє обычны прс говорять.
9. В школЂ мають быти дЂти раздЂлени на троє: єдины которыи ся будуть учити слов познавати и складати; другыи которыи ся будуть учити читати и на память многих рЂчей ся учити; третии будуть ся учити читаючи выкладати, разсужати, розумЂти.
10. По рану напер›, по молитвах, мають мовити кождый вчерашнюю науку свою и писмо своє што дома писал; выклад науки своєи показовати мають и потом учити ся мають друбли 2 псалтыри или граматики з розвязованьєм єи, a иным многым потребным наукам — яко обачить на тот час ведле потребы.
11. По обЂдЂ мають хлопцы писати собЂ сами на таблици кождый свою науку, выданую им от даскала — кромЂ малых, которым сам повинен будеть даскал писати. А в школЂ научивши ся, о трудных словЂх спытовати маєть єдин другого до дому отходячи или до школы приходячи. А у вечер з школы пришедши до дому дЂти мають пред родичами 3 своими, или посторонніи дЂти всякого стану живучи у господах — пред господарем своим — науку тую што в школЂ учили прочитати повинни з выкладом, по обычаю науки школьноє. А што учили того дне, мають у вечер дома написати и до школы принести по-рану показати пред даскалом своєм, дабы всякий плод науки познавался.