Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
Вона мала в цім своїх попередниць — коротка анонімна граматика словено-латинська, острозького походження навіть була надрукована в Вільні 1586 року, в порівнянні з нею львівська граматика була важливим кроком наперед. Кілька років по ній бувший львівський дидаскал Лаврентій Зизаній видав у Вільні ж "Грамматику словенску совершенного искуства осми частей слови и иных нуждных"; її завданням він ставить не тільки вчити "правописати", але через "риторику и словесницу вкупЂ чесной философіи" доводити до "стественного богословія", але властиво не виходить за межі етимології. Побіжно і дуже недостатньо тільки зачіпаються деякі питання поетики — метрики й віршарства. Як ми бачили, братська програма 1586 р. запевняла, що в школі були підручники риторики, діалектики і філософії: наскільки повні відомості з цих предметів вони давали, зістається неясним і непевним. Але наведені в попереднім томі привітальні вірші, котрими приймала львівська школа митрополита Рогозу на початку 1591 р., ясно вказують бажання йти за представленнями й декламаціями латинських
1 Див. в т. V, с. 483 і далі.
Щодо науки латинської маємо маленьку вказівку в братських протоколах 1604 р. Того року "принятый был от всего братства до школы за ректора Іоан Борецкій — которому братя подали в моц школу, также и порядки школныє, и поступили єму на кождый квартал давати по золотых польских 10, за що он подяковавши братиям, таковую контентацию завдячне принял и офЂровался дЂтей грецкого и латинского языка учити". Разом з ним прийнято "так до церковноє працы, як теж до учення дЂтей языка словянского", за половинку проти Борецкого плату, бувшого дяка тої ж школи Михайла Сидоровича 1. Школа таким чином знов виступає в двох відділах — нижнім "руськім", яким керує дяк або даскал, і вищім — греко-латинськім, котрим керує ректор: так було в початках, коли руською школою керував "даскал руський Стефан" (Зизаній), а школою грецькою арх. Арсеній, і так знову бачимо тепер, коли вищою школою керує ректор: цей титул уперше приходить тут і може вважатися проявом наслідування латинських шкіл. Та ж протоколярна записка 1604 р. говорить про братчиків, що дають синів своїх до школи "учити языка кгрецкого и латинского" — про їх датки за науку "с хоти своєи поступаючи c преможеня своєго", — отже, потверджує, що й цим разом вища школа була грецько-латинською. Борецький мав репутацію доброго знавця грецької і латинської мови: "добре освічений в свобідних науках, в знанню грецької, латинської й словянської мови ледве кому рівний", — відзивався про нього потім один з корифеїв могилянської школи Сильв. Косів 2. А дерманське видання листа Мелетія патріарха, переложеного Борецьким, називаючи його "надер Апольлови коханим, а в Парнассе на лоне муз выхованым" 3, ясно дає зрозуміти, що Борецький вважався людиною, що збагнула тайни піїтики й риторики.
1 Архив Ю. З. Р., І, XI, с. 58-9.
2 Patericon, л. 180; Харлампович наводить іще відзив з невиданого збірника Миславського, де Борецький зветься "в божественних писаннях искусним, грецьку й латинську мову добре умівим" — с. 389.
3 Каратаев, с. 303.
Під його рукою, значить, львівська школа могла справді здійснити зачеркнений 1586 року план: знайомити своїх спудеїв з секретами піїтики, риторики й діалектики. Але Борецький, очевидно, не довго кермував нею. Від 1611 р. його бачимо в Києві, а я висловив вище здогад, що він перейшов сюди ще перед 1610 роком, в числі інших піонерів нового культурного руху. Відповідного наступника йому братчики не могли знайти. Судячи з пізнішого листа патр. Кирила (про нього зараз будемо говорити) та й інших вказівок, у них не ставало й фондів на відповідне утримання учителів з вищою освітою, і в самій організації Братської школи були деякі хиби, які знеохочували цих учителів — мішання до науки братської старшини, непорозуміння між "строїтелями" й дидаскалами (це могло вплинути кінець кінцем на те, що перевагу взяла нова практика — передача шкільної справи в руки братських монастирів). В 1608/9 рр. братство робило енергійні заходи коло призбирання грошей серед православного громадянства на свої культурні установи — школу, друкарню і на боротьбу за політичні права, що вимагала великих жертв; це було змістом цитованої вище братської відозви 1608 р., яку підтримав з свого боку також новий львівський владика Єремія Тисаровський; підтримуваний братчиками як кандидат на владицтво, він віддячивсь їм між іншим своїми обіжниками, підтримуючи благання братчиків про матеріальну підтримку і особливо підносив вагу Братської школи й потребу вищої освіти 1. Але це все помагало мало, бо, крім недостачі в грошах, була недостача і в відповідних силах, і в самій організації школи. Це виявилось, коли братчики звернулись за поміччю в шкільній справі до свого старого протектора Кирила Лукаріса, тоді патріарха александрійського: він пробував тоді на Волощині, і братчики весною 1614 р. просили його прислати відповідного дидаскала. Кирило, розпитавшися про братські відносини й порядки, вичитав їм у м’якій формі доволі сувору лекцію за їх власну безпорадність і легкодушність у цій справі. Він вказував, що на самій Україні не бракує людей, котрі "смаку наук скоштували і від молодости своєї письмо добре пройшли" і можуть шкільну справу поставити відповідно (для прикладу нагадував їм звісного вже нам Гаврила Дорофеєвича, з котрим братчики були розсварились за те, що він узяв був сторону Балабана, і Лукаріс уже давніше даремно старався їх помирити) 2.
1 Грамота з 3 березня 1609 р.
2 Архив Ю. 3. Р., І, XI, с. 62-3.
Але треба, щоб самі братчики серйозніше ставилися до справи.
"Але ви звикли в церковних справах закладати фундамент, не вибравши грунту і не докопавши його відповідно — через те численні ваші фундації поупадали, і ви подібні, як св. Павло каже, тим, що зачинають справи духом, а закінчують тілом, і з тих причин ми побоюємось, щоб не вийшло такого і в справі дидаскала. Я готов узяти участь в справі, коли б ви твердо взялись довести справу до доброго кінця, а не тільки
1 Голубєв. П. Могила, І, додатки, с. 200 — 1.
Але братчики не послухали мудрих рад патріарха, принаймні щодо матеріального забезпечення школи. Навпаки, заклопотані будовою церкви й іншими витратами, вони постарались звести школу на самооплату і припинили зовсім які-небудь виплати з братської скарбони для неї.
В братських протоколах сесії 1637 року читаємо таку постанову щодо дидаскалів:
"Того ж часу п. п. браття учинили порядок таковый между дидаскалами школными на той час при церкви божой найдучимися: Афанасом дяком и уставником церковным и межы Миколаєм Кгреком, в такий способ:
Абы подзвонноє межи ных подЂлено было заровно обом.
Пожиток з продажи свЂчок также подЂленый заровно з них каждого маєт доходити, яко теж и кошт на ных сполный и праца маєт быти.
Кварталы от дЂтей учачыхся Афанасови маєт належати д†части тых кварталов, а третяя Миколаєви Грекови, а то для того же Афанасый повинен будет понеконд (в деякій мірі) выростков, церквы потребных з части своєи сустенговати (утримувати), и сам церкви болшую працу подеймуєт. Кварталы от дЂтей по грошей 15 абы их от кождого родича доходили; а хто может и болше дати, да благословен, нижейникакоже. А єсли бы на час от которой дитины квартал дидаскалов не доходил, мают пп. братьям оповЂстити, а пп. братия мают такового хлопца от школ ексклюдовати.
ОбЂды ведлуг порядков своих давных от каждого хлопца на день назначенный дидаскалове мают доходити.
Дидаскалове теж повинни того з повинности своей пишно доглядати, абы дЂти в боязни божой завше ся находили, наук пилновали, в школЂ уставичными (акуратними) бывали, в церкви со умилениєм и страхом божиєм стояли не проволочуючи ся".
Отже, дидаскали мали утримуватися з школярських оплат, з дзвіниці й свічок 1, а що ці приходи, видима річ, не могли їх утримати, то зійшло на годування натурою: дидаскали обідали по черзі в которого-небудь з своїх учнів. В таких умовах, розуміється, учених людей до Братської школи звабити було не можна. Подвійна плата для старшого дидаскала против молодшого, що це заховується в цих постановах 1637 р., являється слабим відгомоном того порядку, що це був професор вищих класів, тимчасом як другий дидаскал був дяко-учителем. Обидва вони в таких матеріальних умовах сходили все більше на простих дяко-учителів, які заводилися по селах, містах і містечках на взір львівської школи, в яких функція дяка і регента церковного хору чи не вищу ролю грала, ніж функція учительська.
В актах Львівського братства заховалась іще "субмісія" (зобов’язання) братського дидаскала, списана польською мовою незвісного часу 2, не раніше 2-ої четвертини XVII в. Вона дає небезінтересні подробиці конструкції львівської школи XVII в.
1 В зв’язку з цим читаємо науку дидаскалові в його "субмісії", котру наводжу далі, щоб він робив свічки вміру, аби люди не нарікали. — "Архив ЮЗР", І, X, с. 437, Dipl., c. 112.
2 В "Архиві ЮЗР", І, X, с. 435, вона позначена 1686 p. B "Diplomata statutaria", передм. XVI, глухо зазначено, що вона пізнішого часу.
Передусім дидаскал має заховувати тверезість! Він має бути на крилосі, навіть у будніх днях, тим більше під час свят, хіба коли б не міг бути сам за якоюсь великою пригодою, тоді має на своє місце поставити такого, щоб у всім міг допильнувати богослуження, а сам в такім разі має оправдатись перед п. провізором шкільним, чому не був. Під час коли буде співати на хорах "трактом", на крилосі має поставити такого, щоб вмів би добре співати "на надобен глас", і пильнувати, щоб не вийшло замішання. Повинен доконче постаратись якнайпильніше за музику: аби був басиста з добрим голосом, відповідної сили, дискантисти з голосами якнайкращими, також альтиста й тенориста; а дискантів щоб добре утримував, щоб котрийсь не втік з школи через недостаток.
На повечірні "нищі" конче мають щодня відспівати перед образом пречистої діви: "За всіх молишися". До служби в церкві з свічками мають призначатися "седмично" (щотижня). Під час казання діти міські мають стояти рядом проти кафедри. А в школі зійшовшися, діти мають науку від Господа Бога: молитви відправити, потім до науки.
"В школі має пильнувати, аби студенти мешкали в згоді і учтиво, йому (дидаскалові) були послушні, а він теж має їм віддавати всяку учтивість. Кождий студент або виросток (старший ученик) аби вчив свому павперові, в нагороду за його послуги. П. дидаскал має пильно слідити, щоб нищі не провадили літ своїх даремно, нічого не роблячи, і Бог не карав за се того, на котрому то залежить як на господареві (себто дидаскала).