Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
"Початки мої в привчанню до читання мовою руською були в Шклові, а потім в Могилеві, у різних бакалярів. З Могилева поїхав до Києва 1630 р. (автор, роджений в вересні 1619 р., мав значить тоді 10 років), і там за ректорства мого стрия пок. Хоми Євлевича був при монастирі Братськім Богоявленськім. Того року 1630, восени була в Києві люта пошесть, і ми з моїм стриєм і іншими виїхали за три милі до Юріївки, маєтності монастиря св. Михайла Золотоверхого — там був з усіма і пок.митрополит Ійов Борецький (що мав ігуменство у св. Михайла Золотоверхого), аж до Різдва. В останніх днях грудня вернулись ми відти до Києва, а школи відчинено 2 січня.
Магістрами там були: в руській школі уставник Федір, з роду москаль; в інфімі Яков Мемлевич (що був потім протопопом переяславським); в граматиці Сава Андрієвич могилів’янин; в синтаксі Василь Березецький, син протопопа київського (потім був звісним юристою при короннім трибуналі, і отрутою зігнано його з цього світу). Всі були люде світові, зацні, гідні. Я пробув там
Пок. о. Петро Могила, тоді архімандрит Печерської Лаври, виїздив (на початку 1631 р.) на Волинь, аж до Городка, і повернувся якось у липні 1631 р. Того року восени зараз відкрито школи в Троїцькім печерськім монастирі. Ректором був прев. о. Ісайя Трофимович, префектом о. Сильвестр Косів; риторика була разом з піїтикою, і був професором о. Почайський. В синтаксі, граматиці й інфімі, що теж були разом, магістром був о. Івашковський. Студентів було понад сто. Року 1632, під час вакацій, школи перенесено до Київського братського монастиря, на жадання Війська Запорізького, шляхти й капітули печерської, і там того року порядніш зачали аж по саму філософію.
Потім скоро (по своїй промоції), коли батько мій приїхав до Києва, я з ним і з п. стриєм моїм поїхав до Могилева, в 1632 р., першої неділі великого посту. Там спочатку в Буйничах у якогось Симона вправляв руку в писанню, потім у двох бакалярів Братської школи — Атанаса Стрілецького і Федора Тарасовича: ці два бакаляри і помічник їх часті, якийсь Ігнатій, чоловік статочний, учили мене: один початків латини, а другий вправляв мене в добрий характер (почерк), до котрого з природи мав тяжку руку. Щось недовго і при фарі у якогось Семена Литвина, що там школу тримав, і був педагогом у пп.Байковських, потрохи вправлявсь я в латинську мову, а перейшовши відти, у Сави Андрієвича (що, приїхавши з Києва, вчив латини в братстві). По нім там же (в братстві) в Косовича, студента київського, а все небагато: шестеро якось скоро змінилось, і з того я лише стільки мав пожитку, що не забув того, що в Києві вмів. За ті чотири роки, що я там пробув, був я з рік або й більше при дворі вельм. Богдана Стеткевича — тоді ще підкоморія, а потім каштеляна мстиславського, пізніш новгородського — при його синочку Михайлі Стеткевичу, за педагогів Хоцетовського, а перед ним Соколовського. А р.1636, коли батьки не хотіли мене пустити і коштів на те дати, потайки поїхав я від них знову до Києва на науку.
Приїхавши до Києва весною 1636 р. і тільки 6 тижнів пробувши в граматиці, був я промований до синтакси, і той рік цілий був під магістром Рафаїлом Заріцьким, могилів’янином. На вакації того року 1636 п. Богдан Стеткевич, бувши в Києві для відвідання св. місць, взяв мене за виростка до своїх діток — сина свого Михайла і братанича Криштофа, а педагогом при них був філософ добрий Павло Холодович-Остропольський, а потім Лука Шашкевич, теж філософ, але слабший (той Остропольський потім зробився аріанином, а Шашкевич був ченцем у Києві, магістром, префектом і ректором у Гощі, перед тим професором риторики і казнодією). Бувши при них, я за рік дістав промоцію ad humanitatem 1.
1 Значить, Євлевич рахувався той рік, 1636-7, у братському класі синтакси, під магістром Заріцьким, а фактично вчився в тих філософів, педагогів дітей Стеткевича, і по тім році дістав промоцію до вищих клас (humaniora), себто до піїтики, дійшовши 18 літ.
Коло часу тої промоції я від них (педагогів) відстав, і дано мені кондицію при синовцю о.Ісайї Трофимовича, ігумена св.Миколи Пустинного київського, а пок. п. Стеткевич писав, щоб я від його синочка не віддалявсь, і я за наказом старших знову був там більше як рік. Виїхали ми на Білу Русь — був я там в Буйничах і Смолянах, на вакаціях в Селекці(?) і Коткові, а в листопаді (1638), коло св. Михайла, відставши від них, поїхав на риторику до Києва і слухав її під о. Котковським. Потім трилітній курс філософії під о. Кононовичем (що був потім там ректором, ігуменом михайлівським, а далі й єпископом білоруським). Кондиції мав різні: у цирулика Матяша, маючи разом з його сином діток шляхетських і міських 1. Потім у Пекулицьких і у п. Єловицького, войского кремінецького, був інспектором їх діток. Побувавши після курсу (філософії) у своїх на Білій Русі, слухав у Замойській академії два роки курс моральної і спекулятивної теології дві часті за Скотом, а третю списав, і медицину спекулятивну з анатомією, професори були Кволек і Гжембський францішкани, Кулаковський і Вільковський. Потім був у Львові, в Ярославі, в Кракові, в Скиту, в Кам’янцю-Подільськім і в Яссах, і Сучаві на Волощині, побувавши в Могилеві, в Орші, вислухав знову дволітній курс філософії під о. Гізелем. Побував в гостині в Вільні і в Могилеві під час другого курсу, 31 серпня 1647 року (на скінченню тридцятого року життя) вступив я до закону (чернечого) в Києві" 2.
1 Себто Євлевич, мешкаючи в цирулика Матяша при його сині, вчив разом з ним різних дітей шляхетських і міщанських: мав невеличку школу, сам слухаючи риторики й філософії в колегіумі.
2 Видане в додатках до "Ист. Кіев. дух. академій" Голубєва, с. 74 і далі. Автор був потім ігуменом Братського монастиря в Ріднім Могилеві і архімандритом у Полоцьку.
З сих цікавих записок
Заразом ці записки незвичайно яскраво характеризують, як проходився курс такої школи. Мало хто з тих учнів проходив її систематично, на місці, рік за роком слухаючи курси і переходячи правильно з нижчих до вищих. Найчастіш для цього бракувало матеріальних засобів у ученика, що не міг довго проіснувати на "нищенськім" хлібі незасібних школярів, з другої сторони — в скільки-небудь підучених учениках школи була велика і різнородна потреба на периферії. Треба було дяків-учителів для менших шкіл по містах, містечках і селах, треба було "педагогів" і "виростків" до дітей шляхти, багатших міщан тощо. Отже, школяр, поучившися і поголодувавши в школі рік-два, вертався або до батьківської хати, щоб підгодуватись, і шукав у сусідстві якоїсь "кондиції", або йшов куди-небудь до панської господи або до церкви, за рекомендацією школи, продовжував як міг свої заняття в напрямі, данім йому школою, і, відгодувавшись та призбиравши трохи гроша, вертався знову до школи. Займав у ній місце, відповідне принесеним знанням: чи збільшеним, чи затриманим на одержанім рівні, чи розгубленим за час блукання поза школою. Побирав науки далі, доходив промоції до вищого класу і знов пускався на мандри для прогодування. Або на жадання самої шкільної старшини виходив на якийсь час, на рік-два, куди-небудь на периферію, щоб сповнити волю впливових протекторів школи або обстояти яку-небудь позицію, цінну з церковного становища. Розуміється, тільки люди з виїмково твердою волею, здібностями і любов’ю до освіти доводили свою науку до верхів сучасного шкільного і взагалі культурного рівня, докінчуючи свою шкільну науку мандрівками по школах, монастирях і культурних центрах, як ми це бачимо у автора споминів (двічі він повертається до своєї школи, щоб прослухати курс філософії, спочатку в одного, а потім удруге, у нового професора!). Далеко частіш, очевидно, світові клопоти, журба про прожиток або перспективи життєвих успіхів, одержання доброї кондиції, котру шкода було кинути задля продовження науки, у непострижених у ченці — женячка, перебивали цю "мандрівку по науках", і недокінчений любитель наук вростав уже на ціле життя де-небудь на периферії, прощаючися з недокінченою науковою кар’єрою.
Вірші на похорон Сагайдачного.
Невеличка книжечка, формату зошита (малого кварто), дуже рідка 1, затитулована: ВЂршЂ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска єго кор. милости Запорозкого. Зложеньш през инока Касіана Саковича, ректора школ кієвских в БрацтвЂ. Мовленыи от єго спудеов на погребЂ того цного рьщера в КієвЂ, в недЂлю проводную року божого тысяча шестьсот двадцать второго", зісталась нам єдиним літературним витвором Братської школи передмогилянської доби.
1 Один примірник, дефектний, у Ленінградській публічній бібл., другий — повний у Московській (б.Румянцевській) публ. бібл. ім. Леніна. В цілості книжечка передрукована в додатках до "Исторії Київ. академії" Голубєва, перед цим вірші — в "Кіевлянине" за 1850 р. Максимовича і недавно — в "Матеріалах до іст. книж. справи на Україні".
Але, крім цього пам’яткового значення, має визначний інтерес як літературний твір і відбиття ідеології братських кругів свого часу. На 48 сторінках (восьми зшитках по 8 сторінок) вона містить згадані вірші — панегірик Сагайдачному і всьому Війську Запорізькому (40 сторінок), і в додатку два прозові взірці похоронних промов (вищезгадані 8 сторінок). Три дерев’яні гравюри — герб Війська Запорізького, портрет Сагайдачного на коні й малюнок морської баталії козаків з турками під Кафою — унікати в нашій старій графіці, прикрашують цю єдину в своєму роді книжечку. Місце видання не позначене, але, очевидно, це друк лаврський, маніфестація тісного зв’язку братства з його печерською митрополією й його протектором — Запорізьким Військом, якому ця книжка присвячена. З цих різних сторін вона вимагає нашої пильної уваги, власне її перша віршова частина.
Вона складається з 23 окремих віршів, зложених тим самим 13-тискладовим силабічним віршем з цезурою після сьомого складу, що звичайно годиться з закінченням слова (не розриває його).
Насамперед короткий віршик "На герб сильного єг. кр. мл. Війська Запорозького" (намальовано тут же козака з мушкетом), в тім же роді, як ми бачили по різних інших лаврських виданнях:
Кгды мензства Запорозцов / кролеве дознали,
Теды за герб такого / им рыцера дали,
Который ото готов / ойчизнЂ служити,