Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
4 Вспокоити.
5 Привесть.
6 Тут починає "четвертыйнадцять" спудей.
A кгды тую прозьбу кроль / з сенатором откладал:
Тым часом патріарха вчасне 1 к нам завитал,
З землЂ Святой, мЂста / Ієрусалима 2,
Отколь вышла на в весь свЂт / правдивая вЂра.
Которого тот гетман / з войском наведивши
В КієвЂ и поклон му / достойный отдавши
C православними 3, почал / раду в том чинити,
Жебы могли пастырей / православных мЂти
В
Которых мает народ / наш за єзуитов.
Кгдыж унЂяти з ними / єдиномудрствують,
ВсЂх подбити под владзу / папЂ усилують.
Обравши теды згодне / всЂ з людей духовных
Честных мужей и в писмЂ / бЂглых, особ годных,
ПатріарсЂ святому / их презентовали,
О посвяченя их на / владыцтва жадали.
А кгды святЂйшій отец / з ексархом обачил
Слушност(ь) в жаданю, особ / тых посвятити рачия 4:
Іова Борецкого / на митрополію,
И владык на каждого / их епископію.
Заставивши теды нам / святыню в Россіи,
СвятЂйшій патріарх, сам / єхал до Кгреціи.
Которого тот рыцер / з Войском Запорозким
Отпровадил в покою / к границом Волоским.
Чинячи то за єго / Kop. Мил. 5 позволенєм,
И тыж войска Запорозкого повеленєм.
О якій там плач был, кгды / ся войско вертало
Назад и з святЂйшим ся / отцем юж жегнало!
Сердце их пра†мдлЂло / з набожного жалю
1 В сам час.
2 Тут підчеркується мотив, повторюваний у тодішній релігійній публіцистиці: єрусалимський патріарх, хоч Київ не належав до його єпархії, мав право відновити тут ієрархію, бо з Єрусалима пішло все християнство.
3 Кома після "православними" — це належить до "поклону".
4 Читалось: постити, як написано (під титлою).
5 І ці слова читались, видно, так, як скорочені.
В оном их з собою / ся в дорозЂ розстаню.
Тую теды послугу годне отправивши
И благословеніє войску одержавши,
Вернули ся в покою до своих салашов,
И ледво трохы вытхли, али Турчин нашол
З многоличбным поганством на отчизну нашу,
Юж назначивши свого до мЂст наших башу.
Который в Запорозком войску хтЂл снЂдати,
А в полском зась обозЂ мыслил обЂдати.
Але Бог, в которого / моцы єсть звитязство; —
Додал моци нашему войску на поганство.
Же хоть шестькроть неровно, предъся утЂкали
Турци пред нашими, кгды на них натирали, —
СнЂданя им посполу з обЂдом даючи,
А на вечеру на честь до Плютона шлючи.
Которои не хтячи другій чекати,
Ради неради назад мусЂли вступати.
Дознал теды поганин моцы Ісус Христа 1,
Которого блюзнили злыи єго уста:
Же наших священников хтЂл в
И в домах божих конЂ обецал ставляти.
Але гордому все ся то вспак обернуло,
Же мало што война з ним назад ся вернуло
Так то Бог гордым завше звыкл ся спротивляти,
Покорным зась и тихим благодать давати.
И з наших хоть много там побитых и ранных
Застало оружієм Турчинов поганых,
Єднак если з сповЂдю шли на тую войну,
Возмут заплату в небЂ за мужество гойну,
Же за христіанскую кров ся заставляли,
Ойчизны боронячи, кров свою выляли.
На томже пляцу тот наш гетман пострЂленый
Пріихал до Кіева наполы умерлый.
Где розмаитых лЂкарств долгій час заживал,
На докторы от кроля самого кошт мЂвал.
Бо ктож бы не зычил был такому гетману
Здоровя, што вЂрне служит ойчизнЂ 2 и пану
A кгды тЂлу лЂкарство намнЂй не помагало 3
И овшем в болшую хоробу затягало:
Почал далей о душном лЂкарст†мыслити,
Як бы от змаз грЂховных могл 4 єи очистити.
На которую плястры такіє прикладал:
1 Так само.
2 Треба: й.
3 Треба: не помогло.
4 Треба: єй.
Жаль и слезы гойныи за грЂхи выливал,
Ку смерти ся от кильку недель готуючи,
СповЂдю и жалостю грЂхи ветуючи.
Тайну 1 седмъкроть принял маслосвященія,
Так теж тайны святого з ним причащенія,
Маетность свою роздал єдну 2 на шпиталЂ,
Другую зась на церкви, школы, монастырЂ.
И так все спорядивши, живота доконал,
При церкви Братской честно в КієвЂ похован.
В котроє 3 ся братство зо всЂм войском вписал
И на него ялмужну значную отказал.
C того гетмана кождый рыцер нех ся учит,
Як бы тыж мЂл на свЂтЂ тот живот свой кончит(ь):
Ото он в вЂрЂ своєй святой трвал статечне
И ойчизны своєи боронил тыж менжне
И маєтностю добре своєю шафовал,
Не на костки и карты и збытки обертал.
Але, яко єсь слышал, на речи добрыи,
Души єго по смерти барзо потребныи.
ВидЂл он и Лвовское братство, хот(ь) далеко, —
Церков их в мЂстЂ надЂлил не ледаяко:
Суму значную грошій до брацтва лекговал,
А же бы науки там были, пилне жадал,
И так от всЂх повсюду богомольє маєт,
За там нех душа єго в небЂ почиваєт.
1 Треба: тайну.
2 Треба: єдину.
3 Треба: котороє.
По цьому коротке слово потіхи "до малжонки" (п’ятнадцятий спудей), "пожегнаньє малжонки и войска", прощання набіжчика з жінкою і з військом (декламація шістнадцатого спудея), наведу слова до війська, — хоч нічим не замітні: