Історія української літератури. Том 6

Грушевський Михайло Сергійович

Найдовали ся на дворЂ єго и мовцы оному Димосфенесови ровныи. И Сафанове и иные розличныи любомудрцы. Найдовали ся и докторове славныи в греческом, славенском и латинском языках выцвЂчоныи. Найдовали ся и математикове и астрологове превыборныи, межи которыми он презацный математик, философ и астролог Ян Лятос, который календар новый славне зганил, и пером доводне през друк показал, же єсть омылны 2.

1 Образи із Книги Царств.

2 Лятос, професор Краківського університету, виступив з критикою нового календаря, мусів тому покинути свою кафедру і знайшов захист на дворі Острозького.

Пойдем же еще и по другой, вышшей в богодухновенных похвалы, в православной кафолической вЂрЂ и набоженст†продкуючій: церковь велегласная и розличным сіянієм свЂтлая. Церкви и двор того княжати — полныи православных учителей євангелских и апостолских, полныи богословов истинных от

богословов Діонісія, Афанасія, Василія, Григорія Нанзіанского и Киссенского, Іоанна Златоустого, Кирилла Александрійского, Іоанна Дамаскина и Феофилакта, и иных многых, и от патріархов всходных знаючих богословію і вЂру правую. Был архиереєв и священников велце шануючій оборонца вЂры и церквій божіих. Силный мур мЂданый, от бога благочестію нашему поставленый в Россіи. В вЂрЂ отчистой адамантова статечность. И то знаменитое добродЂйство церквам показал и учинил же през магистерство типографіи книг богословских выдал не мало, през што Христова будуется не толко ту в Россіи, але и по иных краинах сполвЂрных нам народов.

Штож єще речем? Речем и оно, што Сирах о Іосіи мовит: "управил пред Богом серце своє в дни беззаконник, укрЂпил благовЂріе". Воистинну, в день прелести от єретик обернул серце своє ко Богу, и за дній беззаконных отступников укрЂпил правую церкве всходней вЂру в Россіи! Написано о трех: раз†Давида, и Іезекіи и Іосіи, всЂ прегрЂшиша прегрЂшеніем. Речем и мы: "опроч Константина, и Василія и Александра, княжат, в Россіи згрЂшили, и вЂры отступили". Але пресвЂтлый княжа Василій з сыном своим Александром, который так му любезный был, як Іаковови он Веніамин — "Во всем дому божом найвЂрнЂйшій", як вторый Моисей знашол ся, свЂтлым и многополчным и силным в Берестью станул. А в раду нечестивых не пошол, а на дорозЂ беззаконников апостатов не станул, и на кафедрЂ заразы их не седЂл, але в законЂ Божом в день и в ночи розмышлячи, в православном сЂл соборЂ и з патріаршими ексархами, и з єпископи, архимандриты, игумены и священники, и пресвитеры православными соблаговолил. А на унію з папежом и костелом латинско-римским не зезволил и апостатов 1 владыков от вЂры и от патріархи Константинополского пастыра своего оступлших и отбЂгших проклинал, и до конца живота своєго з ними не сполковал, и до себе не припущал як зверженных и проклятых.

1 Друк.: апосолов.

Подобен в благочестіи монарсЂ Роскому Василью-Володимеру: той народ Росскій крестил, а той благочестія и вЂры под час апостасіи оборонил. Подобен и Василію Македоніанину, цару греческому, который посполу з блаженным Фотієм патріархою в Константинополи вселенскій собор собрали и вЂру седми соборов утвердили, на котором тых, который бы до символу вЂры "и от Сына" прикладали, проклинано. Подобен и оному благочестивому Цару Андронику, который также собравши великій собор, вЂру туюж укрЂпил, а апостатов и папежников з Греціи выгнал.

Нуж, єще гды пойдем до подобного его живота, до милосердных учинков, до щедробливости надаванья на церкви и монастырЂ — выписати всего нынЂ не ест мЂсце.

Кротко рекши: овшеки, на всем цнот всЂх полный был и всЂм любезный, так правовЂрным, яко и посторонним. И душа моя блаженную и боголюбезную его душу зЂло любит, и в духу богомыслном оной наслаждает ся. Истаяла душа моя к тому цному и побожному княжати, а реку з серца оныи у Іова слова: "Кто убо выдал нам от плоти єго насытитися"? О, трещасливый вы, которых очи видЂли того пресвЂтлого деспота; которыи слов уст єго слухали; которыи у столу єдинего з оным седЂли и поживали, и которыи предстояли и служили, и иныи всЂ, которыи сте добродЂйства оного сподобили ся! Ачколвек и я за велице щасливого почитал бым себе был , гды бы ласка божая притомности моєй даровала насладити ся єще в живых так пресвЂтлого княжати, але того-там віку будучи мал в братіи моєй, и на всем недозрЂлостью обят не удостоилем ся. А вет-же и нынЂ не за щасливого ся почитаю, гды ми ласка Пресвятого Духа дарована пером такую народу Рускому списовати славу?" 1

1 Р. И. Б., IV, с. 1134-9.

По цім наступає похвала старшому синові Василя-Константина Янушеві. Прославивши вище молодшого Василевича Олександра, що один зістався вірним православній вірі, Копистинський вважає потрібним похвалити і старшого за те, що він, хоч прийняв латинство, не став гонителем православія і не робив ніяких заходів для поширення унії в своїх володіннях, сповняючи заповідь свого батька, "віру благочестиву побожно поважав і в усякім спокою заховував до смерті, утисків і ґвалтів ніяких не чинив; як сенатор розважний і прозорливий ("зрительний"), маючи розум і "многонародній свій нарід російський люблячи", не здався на ніякі намови латинських

біскупів і готовий був скорше сам якісь неприємності потерпіти з цієї причини, ніж чинити які-небудь насильства над своїми православними підданими. Він навіть, — твердить Копистинський, — часто висловлювався, що коли б ззамолоду бачив у церкві східній те, що бачить і знає тепер (розумій: усе те відродження її, що прийшло після його переходу на латинство), — ніколи б на латинство не перейшов. Все це має бути прикладом для нинішніх наслідників Острозького князівства (там саме тоді починала господарити "ієзуітська преподобниця", як її прозвав пок. Ор. Ів. Левицький, Анна Алоіза, молодша донька того самого Олександра, нагороджуючи своєю католицькою ревністю схизматицьку вірність свого батька); Копистинський обіцяв Острозьким спадкоємцям щасливий вік, коли вони підуть за прикладом толерації Януша, і це, очевидно, — мотив цього панегірика Янушеві. Далі він переходить до згаданого листа кн. Василя-Константина і нарешті додає ще такий епізод про старого князя, що має, очевидно, бути докором політиці сучасного короля Жигимонта:

"От зацной a вЂры годной особы, в розумЂ и в лЂтЂх дозрЂлой, слышалем тую певную повЂсть, а то в той способ:

Трафило ся, мовит, пану воєводЂ кіевскому святой памяти княжати єго милости короля Стефана навЂдити в ГороднЂ, где по третем на покою бытю 1 король єго милость гды на пана воєводу пилне поглядал, надЂючи ся, же розмову якуюсь вносити хочет, тогда пан воєвода рекл: "Найяснішій, милостивый королю! Ваша королевская милость на мене поглядати рачиш, розумЂючи, же потребу и мову якую дто вашей кролевской милости маю. ВправдЂ, жадной потребы моєй не маю; єдно то, же ми тескно было, жем вашу кролевскую милость пана моєго милостивого давно виділ: умыслне приЂхалем вашу королевску милость пана моєго милостивого навЂдити и утЂшити ся з притомности вашей кролевской милости".

А король его милость, любезным лицем ку пану воєводі смотрячи и оног голову руками своими обнявши, мовил: "дякуємо вам велце за то. и вдячни естесмо таковой ку нам милости вашей".

Потом король єго милость, взявши лист, почал мовити: "Папеж пишет до нас, жадаючи нас, обысмо народ Росскій до нового календара приводили". А пан воєвода, як муж благочестивый и ростропный, станул статечне и дЂлне в своєй розмовЂ, и межи иными важными и памяти годными словы повЂдЂл иж: "О той речи в головах 2 з патріархами всходными належить трактовати".

1 Втретє прийшов до королівських покоїв.

2 Передусім.

На то король єго милость, як пан мудрый и розсудный, и зрителного на пришлыи речи будучій ума, вЂчне достойной памяти вымолвил слова тыи: "Пане воєводо! Хвалимо пана Бога, же наЂхавши нам на кролевство Полское, видимо народ Росскій многій и можный, з народом Полским и Литовским в згодЂ и в милости живучій, и повиновацтво з собою маючій. Сполный межи ними о речи посполитой промысл, на войнЂ згода и ровность, и пошанованьє вшелякоє. Розорваня и непріязни межи тыми народами не видимо. А надто, яко в костелах римских, так и в церквах Росских набоженство спокойне без вшелякой перешкоды и турбаціи отправуєт ся. Досыт маємо на той таковой згодЂ. А до календара нового и до зъедноченья Россов з костелом и папежем римским приводити — не здаєт ся нам: бовЂм знаємо ся мы на тых речах, и што за тым урости может. Уважаємо и упатруємо, иж вмЂсто єдности и згоды незгоду, мерзячку и турбацію и непріязнь учинили быхмо. Але мы того вщинати не хочемо: якохмо тыи народы застали, так з оными жити хочемо". То король єго милость святой памяти Стефан мовил" 1.

1 Р. И. Б., IV, с. 1145-7.

Очевидно, сі остороги Баторія мають служити контрастом до того образу релігійної війни і роз’ятрення, що був поданий вище.

Як бачимо з наведених прикладів, автор, там, де він відходить від академічного розкладання аргументів за і проти, він виявляє нахил до риторства і моралізації, показує темперамент і пафос. Це, розуміється, не Вишенський, але тим не менше оратор з визначними прикметами. І в його спеціальних казаннях, які він уважав потрібними оголосити друком, ми могли б сподіватись, що він розгорне власне ці найсильніші сторони своєї ораторської здібності. Але воно не так. Друкуючи ці проповіді (наскільки він переробив їх до друку проти того, як вони були проголошені, ми, розуміється, не знаємо), Копистинський, видно, хотів дати взірець проповіді, написаної згідно з усіма вимогами шкільної риторики. Насамперед подається вибраний текст з Св. Письма, що має служити за вихідну точку. Далі йде приступ — пояснюється аналогія чи ідейний зв’язок цього тексту з тою конкретною пригодою, що викликала виступ оратора (смерть і похорон архім. Єлисея в першім казанні, рокові поминки його — другім).