Стріла Часу
Шрифт:
— Ясно, — прошепотів професор.
— У нас такі апарати ще тільки в зародку, — підхопив Василь.
— Але ж ви мовчите! — продовжував професор. — Хто ж відповідає нам?
— Я не мовчу. У нас спілкуються не акустичним способом, а радіоенергетичним.
— Хто ж ви, звідки? З якої планети? Куди летите? Спеціально на Землю чи ні?
— На вашій планеті випадково, — відповів космонавт. — Трапилося непередбачене пошкодження. Керівний мозок сам не зміг виправити дефект і посадив на найближчу планету.
— А де були… ви? — якось непевно запитав Василь. —
Космонавт усміхнувся. В його широких очах заіскрились веселі огні, лоб злегка наморщився.
— Це дуже просто. Я бачу, що на вашій планеті знання досягло ще невисокого розвитку…
— Ні! — перебив Василь, хоч професор смикав його за рукав. — Ми вже готуємося до польотів на інші планети!
Чужинець ще більше розвеселився, покрутив головою. З кульки на його долоні пливли спокійні слова відповіді:
— Ми обігнали вас на десятки тисяч років. Мені важко вибирати слова і думки, щоб ви зрозуміли. Я не з вашої системи. І навіть не з якоїсь сусідньої. Моя система знаходиться на кордонах Метагалактики. [2] Цей апарат працює на принципі…
2
Метагалактика — система світів, що складається з багатьох галактик, схожих до нашого Чумацького Шляху.
Апарат замовк, почулося шипіння, потім знову залунали слова:
— …анігіляції часу й античасу. Моя мета — розшукувати цивілізації, вищі за вашу власну. Таке завдання нашого… (знову пауза) …центру. Для безпеки і для збереження своєї молодості космонавт під час польоту перебуває в стані певного анабіозу. Все, що складає характерні особливості індивіда, зберігається спеціальними кібернетичними машинами, побудованими на вищих досягненнях механічної біології. Будь-які порушення миттю ліквідуються інтелектуальним реле…
— Чортівня якась, — пробурмотів професор. — Людину перевозять на такі відстані, мов багаж…
— Ну, а ви побудете на нашій Землі? — перебив Івана Ігнатовича Василь. — Ви ж розумієте, що це дасть нашій науці? Ви б могли залишити для нас цілий ряд різних відкриттів!..
Космонавт зробив заперечливий жест, лагідно поглянув на Василя.
— У нас інший напрямок розвитку. І дуже великий інтервал між нами і вами. Подумайте, що б зробили люди первісних епох з вашими машинами?
— Ну… це… вже… образливо, — пробубонів професор.
— Не треба, Іване Ігнатовичу, — втрутився Василь. — Але все-таки ви побудете на нашій планеті?
— Ні! — відповів чужинець. — Мені пора. І так доведеться корегувати напрям польоту через цю затримку!
— Тоді скажіть… — Василь підступив до космонавта ближче, благально склав руки на грудях. — Скажіть ще що-небудь про ваше життя, про ваші науки і людей…
Космонавт з жалем розвів руками.
— Пора. Не можу.
Василь ледве не заплакав. Закусивши губу, поглянув на професора.
— Я не можу. Така подія і… ніякого сліду не залишиться! Ніхто навіть не повірить…
Професор комічно смикнув
— А ви знаєте… я теж не зовсім вірю!
— Ах так! Не вірите? Тоді знаєте що?.. Знаєте що…
— Що? Що ви хочете робити?
— А ось що! Я… полечу з ним… в той світ!
— Ви збожеволіли!
— Ні. Я вирішив!
— А якщо він не візьме вас?
— Зараз запитаю…
Не встиг Василь відкрити рота, як пролунала відповідь:
— Я згоден.
Василь зблід, обняв професора, випростався.
— Прощайте, Іване Ігнатовичу…
— Е-е, хлопче! А дипломна робота?
— Професоре! Про що ви говорите?
— Так, так! Я розумію… Але, чорт забери, чому ви один? Га?
— Іване Ігнатовичу! Я не розумію!
— Не розумієте? Так от… я теж хочу летіти… і переконатись, що я не сплю!
— А дружина, університет?..
— Послухайте, Василю… мовчіть краще! Університет знайде собі іншого викладача, а дружина…
— Іншого професора! — підхопив Василь.
— Вирішили? — почулося запитання чужинця.
Діжа і Василь здригнулися, мовчки перезирнулися, але за секунду пролунала одностайна відповідь:
— Так.
— Тоді роздягніться…
— Як? Зовсім? — зніяковів професор.
— А як же дід Данило? — схаменувся Василь. — Він же прийде сюди!
— Напишіть записку. Залиште на видному місці…
— Гаразд. Тільки я адресую не йому, а…
Професор вже нічого не чув. Він, соромливо щулячись, скинув штани, сорочку, труси і несміливо ввійшов до овального коридору.
А Василь, поклавши шматок паперу на пеньок, огризком олівця швидко-швидко виводив якісь каракулі. Закінчивши, він приколов папірець довгою шпичкою і теж хутко роздягнувся. Своє і професорське вбрання він поклав біля пенька.
Чужинець стояв біля кулі і схвально дивився на міцну постать Василя, тіло якого переливалося бронзою в промінні сонця. Очі людини Землі і космонавта зустрілися. Чужинець підбадьорливо посміхнувся. Василь востаннє озирнувся, немов хотів одним поглядом охопити і синє небо, і дерева, і килим ніжної трави з блакитними дзвіночками-квітами. Потім зайшов до прохолодного овального приміщення. Професор, ніяково затуляючись, стояв поряд.
— Сюди, — лаконічно сказав космонавт, відкриваючи вертикальні вузькі кабінки. В одну зайшов професор, у другу — Василь.
— Ще одне… останнє запитання, — озвався професор (голос у нього був якийсь заморожений). — Ми… повернемось назад… чи ні?
— Не знаю, — пролунала спокійна відповідь.
— Ага. Ясно… Дякую.
Отвір кабінки закрився. Василь відчув, як м’які, мов гумові, прозорі обійми стискують його, прилипають до всієї поверхні тіла.
— Пробач, Оксано, — прошепотів Василь. Він ще раз намагався розглядіти крізь стіни кулі обриси краєвиду, але туманна пелена застилала очі. Стало легко, легко… Могутня сила вхопила Василя, заколисала. Він ще бачив, як чужинець, роздягнувшись, увійшов до кабінки, як під ногами спалахнуло фіолетове полум’я. Ніжні музикальні акорди сколихнули, весь світ, кинули Василя в безодню.