Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке)

Костецкий Анатолий

– - Скiльки тут?
– - вiд такого видовища Рубильник аж очi витрiщив i у вухах йому разом iз шелестом грошей залунав лагiдний шепiт морських хвиль, гомiн пiвденних пальм i ревисько ресторанного оркестру.

– - Вистачить, -- вiдказав недбало Z-003, -- як i домовлялися: крапля -- сто карбованцiв. Давайте зважимо товар, а тодi вже й розрахуємось.

Агент видобув iз кишенi мимохiдь поцупленi у мiськiй аптецi лiкарськi терези.

– - Нема дурних!
– - вiдсунувся Рубильник.
– - Бачили ми таких: ти йому клей, а вiн тобi -- дулю, i тю-тю!

– - I не соромно вам!
– - удав агент, що образився.
– - Та невже я, чоловiк похилого вiку, можу обманювати? Та коли б я й хотiв утекти, ви, молодий i здоровий, легко наздогнали б мене.

– - Хо!
– - пихато посмiхнувся Рубильник.
– - Од мене, батю, не втечеш! Але грошики -- наперед.

Агент зрозумiв, що зважити клей не вдасться, i спересердя махнув рукою:

– - Що з вами робити! Тримайте!

Вiн почав вiдраховувати грошi, а Рубильник розсовував їх по кишенях i голосно шморгав носом вiд задоволення. Зрештою грошi з рук агента перекочували в кишенi злодiя, й той весело сказав:

– - От i ляля! Тримай, батю, свiй смердючий клей!
– - I простягнув агентовi заповiтну пляшечку, в якiй важко бовталось майбутнє Z-003.

"От i все!" -- подумав суперагент i всмiхнувся.

"От i все!" -- подумав лейтенант Євдокименко, дiстаючи з-пiд пахви пiстолет.

I саме в ту мить, коли рука агента стиснула пляшечку, а рука лейтенанта -- пiстолет, до скверу влетiли Христофор, Васько та Семен.

Вони вiдразу ж побачили Рубильника й Z-003 й на все горло заволали:

– - Держiть їх, ловiть! Це злодiї!..

Лейтенант Євдокименко блискавично вискочив зi схованки i на всю потужнiсть своїх могутнiх легень -- а вiн був майстром спорту з плавання!
– - вигукнув:

– - Руки вгору! Вас викрито!

Та недарма Z-003 був суперагентом вищого класу. Вiн теж блискавично оцiнив ситуацiю, швидким рухом сунув пляшечку з клеєм у праву бокову кишеню й щосили турнув отетерiлого Рубильника на Якима Яковича. Злодiй незграбно змахнув ручиськами, поточився i, щоб не впасти, вхопився за руку лейтенанта.

Тої ж митi вiн вiдлетiв метрiв на десять, важко гупнувся на асфальтову дорiжку, встиг на льоту зойкнути: "Ой мамо!" -- i знепритомнiв. Але цiєї митi, поки лейтенант провiв прийом самбо, цiлком вистачило агенту, щоб вiдскочити метрiв на три вбiк i щодуху кинутися навтьоки.

Лейтенант невдоволено хекнув i рвонув навздогiн.

Вони бiгли порожнiми вулицями мiста, -- всi мешканцi в цей час сидiли перед своїми телевiзорами, бо показували останню серiю багатосерiйного детективу "Слiдство ведуть знавцi", -- i їхнi кроки лунко вiдбивались у прозорому осiнньому небi, лякаючи зграйки горобцiв.

Вiдстань мiж лейтенантом Євдокименком та суперагентом поступово, але невблаганно скорочувалась -- адже Яким Якович був чемпiоном столицi з бiгу на дальнi дистанцiї! Вiн уже чув важке сопiння агента й на ходу подумки пiдсмiювався: "Давай, голубе, давай! Ще трiшечки -i твоя кар'єра скiнчиться. Я тебе, знесиленого, вiзьму голiруч!"

Небезпеку вiдчув i Z-003. Вiн нiяк не мiг перейти на друге дихання. У грудях йому кололо, вiн жадiбно хапав ротом повiтря, силкуючись збiльшити швидкiсть, але ноги майже не слухались його. I тут Z-003 прийняв рiшення...

Лейтенант устиг помiтити, що агент на якусь мить пригальмував, повернувся до нього обличчям i ледь помiтно змахнув рукою.

"Ага, -- подумав Яким Якович, -- уже здаєшся!" Але тої ж митi суперагент знову рвучко помчав далi, а лейтенант раптом наче за щось перечепився i сторчголов полетiв на асфальт.

Коли б вiн не був чемпiоном району з боротьби самбо, то, мабуть, здорово забився б. Але Яким Якович вправно зiбрався в повiтрi й пружно приземлився на ноги.

"Дивно!
– - подумав лейтенант, вiдчувши досить сильний удар у п'яти.
– - Невже втрачено форму?" -- I глянув на ноги.

Подиву його не було меж: вiн стояв у самих шкарпетках! Лейтенант озирнувся й побачив, що його туфлi стоять посеред вулицi з розiрваними шнурками.

"Ну й ну!" -- похитав головою Яким Якович. Вiн хотiв був пiдняти туфлi й далi переслiдувати агента, але не змiг, незважаючи на свою богатирську силу, навiть зрушити їх з мiсця. I тут вiн зрозумiв: це ж агент хлюпнув йому пiд ноги клеєм, i його туфлi -- назавжди!
– приклеїлись до тротуару, а сам вiн вилетiв iз них!

Цей пiдступний хiд противника нагадав лейтенантовi, що вiн має справу iз суперагентом вищого розряду, тож надалi Яким Якович вирiшив бути обережнiшим i босонiж припустив за агентом, котрий уже повертав за рiг у якусь вуличку.

Яким Якович увiмкнув вiдразу другу швидкiсть i -- з розгону проскочив вуличку. Довелося гальмувати й розвертатись. Та коли вiн прочитав назву вулички, куди повернув агент, то лише посмiхнувся: ця вуличка упиралася в п'ятиметровий цегляний мур!..

Лейтенант перейшов на крок. Вiн поволеньки чвалав собi вуличкою i насвистував щось веселеньке.

Та знову ранувато вiн заспокоївся!

Z-003, який чималу частину свого шпигунського життя провiв у джунглях, умiв лазити навiть по дзеркальнiй поверхнi -- що йому якийсь там цегляний мур!

Яким Якович з тривогою побачив, що агент спритно подряпався вгору. Ось вiн уже на серединi! Ось -- вище!.. Ось закинув руку й ногу на гребiнь муру й навалився на нього грудьми!.. Ще мить -- i вiн зникне...

Лейтенант вихопив пiстолет i, гукнувши: "Стiй, стрiляю!" -бабахнув у повiтря.

Суперагент, почувши пострiл, злякано притиснувся грудьми до муру й завмер. Це дало виграш у кiлька дорогоцiнних секунд, за якi лейтенант Євдокименко встиг добiгти до муру й ухопитися за ледь помiтний виступ, щоб дертися вгору. Та тiльки-но вiн зробив перший рух, як почув стогiн.