Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке)

Костецкий Анатолий

Нарештi злодiй збагнув, що без сторонньої допомоги йому нiяк не вибратись, i вирiшив змiнити тактику.

– - Ну, годi вже, пустунчики, -- лагiдно за лебедiв вiн.
– - Я оцiнив ваш жарт. А ти, Бевзику, виявляється, розумничок! Таку штукенцiю утнув! От розповiм корешам -- ох i посмiються! Гаразд уже, випускайте мене, а то тут темно.

– - Так зразу, -- хмикнув Семен, -- розiгналися! Нiякий це не жарт!

– - Ти що варнякаєш?!
– - злякався Бегемот.

– - А те, що чуєш, -- вiдказав Семен.
– - Попосидь трошки, скоро за тобою приїдуть i вiдвезуть, куди слiд.

– - Так ти своїх продаєш?!
– - знов загупав Бегемот у стовбур.
– У-у! О-оо! А-аа!

– - Гупай, гупай, -- посмiхнувся Семен.
– - Може, голову розгупаєш та не брехатимеш бiльше.

Бегемот покинув гупати i знов заговорив улесливо:

– - Та ти що, Бевзику, хiба я колись тобi брехав?

– - А приймач?
– - крикнув той.

– - Ну, е-е...
– - спершу розгубився Бегемот.
– - То був лише жарт. Розумiю, не дуже вдалий, не те, що твiй iз стовбуром. Ну, можеш бiльше грошей не давати, згода?

Але вiдповiдi не було.

– - Ну, хочеш, я тобi й тi, що давав, поверну?
– - пiддобрювався Бегемот.
– - Навiть iще пiдкину, га?

– - Не треба йому ваших грошей!
– - встряв у розмову Христофор.
– Краще мiй клей вiддайте!

– - Ага, -- кивнув Семен, -- де клей сховав?

– - Який клей?
– - Бегемот удав, що здивований.

– - А той, за допомогою котрого ви з Рубильником магазин пограбували!
– - сердито вiдрiзав Семен.

– - Та я не грабував!
– - заскиглив Бегемот.
– - От слово даю, не грабував! Це мене Рубильник клятущий змусив. А сюди я прийшов, щоб усе забрати й вiднести в мiлiцiю! Ви менi своїми жартами не даєте почати нове, чесне життя!
– - I вiн голосно зарюмсав.

– - А що, може, вiн правду каже?
– - пожалiв злодiя Христофор.
– Може, випустимо?

– - Та ти що?!
– - обурився Семен.
– - Вiн тобi таке потiм зробить, i радий не будеш!

– - Не зроблю, ой, хлопчики, дорогесенькi, не зроблю!
– - ще голоснiше забiдкався Бегемот, вiдчувши, що хлопцi вагаються.

На цей раз i Семен трохи засумнiвався. Вiн почухав потилицю й мовив:

– - Гаразд, ти почекай трохи, ми з одним чоловiком порадимось.

– - З яким iще чоловiком?
– - перелякався Бегемот.

– - Є в нас один, академiк знайомий. Вiн клеєм дуже цiкавиться.

– - Клеєм?
– - перепитав Бегемот.
– - Та що вони, подурiли на цьому клеї? То якийсь сантехнiк за нього золотi гори обiцяє, то академiк цiкавиться...

– - Сантехнiк?!
– - аж пiдскочив Христофор.
– - Який сантехнiк?!

– - А хто його зна, -- вiдказав Бегемот.
– - Менi про нього Рубильник розповiв. Вони десь на вулицi познайомились, i той пообiцяв Рубильниковi по сотнi за кожну краплину клею, йолоп! Оце сьогоднi вони о шостiй зустрiчаються у скверi й торгуватимуть клей. То, може, випустите, га?
– - спитав Бегемот знову, але хлопцi його вже не чули: вони щодуху мчали до мiстечка.

Роздiл чотирнадцятий

"ВАША ВЗЯЛА! ЗДАЮСЯ..."

Нiхто, нiколи й нiзащо в свiтi, напевне, не змiг би здогадатися, що за третьою вiд входу лавою, де мала вiдбутися зустрiч суперагента з Рубильником, у гiллi розлогої верби замаскувався... лейтенант Євдокименко!

Так, так! I в цьому нема нiчого дивного. Адже Яким Якович iз раннього дитинства почав готувати себе до майбутньої роботи i зрештою так досконало оволодiв усiма її хитрощами, що йому нiчого не варто було замаскуватись навiть на голому мiсцi.

I от зараз життя змусило лейтенанта Євдокименка продемонструвати свої здiбностi в усiй своїй красi.

Задум Якима Яковича був простим i водночас мудрим. Суперагент та Рубильник мали зустрiтися на лавi пiд лейтенантом -- про це йому сповiстив електронний горобець!
– - отже Якиму Яковичу лишалось тiльки дочекатися їхньої появи i, коли Рубильник передасть у руки Z-003 клей, взяти його на гарячому.

Лейтенант Євдокименко спокiйнiсiнько чекав, . грiвся на лагiдному вересневому сонечку й уважно позирав на вхiд до скверу.

Аж ось на алеї з'явився Z-003! На цей раз, як вiдзначив лейтенант, вiн знову змiнився i був уже не сантехнiком i не академiком, а звичайним заслуженим пенсiонером, що прийшов посидiти в скверi й подихати п'янким осiннiм повiтрям. Суперагент, човгаючи ногами, прочапав до лави й, важко кахикнувши, сiв. Потiм розгорнув газету, в якiй заздалегiдь проколупав двi дiрки для очей, i, в даючи, нiби читає, почав пильно роздивлятися навкруги.

Рiвно о шостiй з-за дерев у кiнцi алеї вигулькнула постать Рубильника. Вiн весь час озирався, i такий був у нього зляканий вигляд, що вiн помiтив агента лише тодi, коли той пiдвiвся йому назустрiч i промовив:

– - Молодий чоловiче, вечiр добрий! Посидьте з дiдусем, якщо не поспiшаєте.

Рубильник злякано блимнув на агента, не впiзнав його й кинув:

– - Одчепися, дiду! Теж менi, знайшов компанiю!

Та коли Z-003 пiдморгнув йому -- мовляв, усе гаразд!
– - Рубильник упiзнав колишнього сантехнiка й гигикнув:

– - Ну, ти даєш, батя!

Вони потиснули один одному руки й сiли на лаву.

"Ну от, -- подумав спокiйно лейтенант, -- ще кiлька хвилин -- i справу закiнчено!"

– - Товар принесли, молодий чоловiче?
– - приступив до дiла агент.

– - А чого б я приходив! На тебе помилуватися?
– - вишкiрився Рубильник.

Вiн видобув з кишенi невеличку плескату пляшечку вiд потрiйного одеколону з густою зеленкуватою рiдиною.

Очi агента хижо зблиснули, й вiн потягся рукою за дорогоцiнною пляшечкою, але Рубильник спритно сховав клей у кишеню:

– - Ша, батя! Без рук! Спершу -- гульдени.

– - О, пробачте, -- трохи знiтився агент, -- ось вони, ось!
– - I заходився витягати з кишень пiджака тугi пачки.