Тінь попередника
Шрифт:
— Колись, Ої, нам не треба було язика і губ, аби розуміти одна одну, — Шерма тулиться до стійки з резервними енергетичними модулями. Немов гнучка лоза до пальми.
— Тоді ми були майже однаковими, Шей.
— Ми ніколи не були однаковими.
— Я сказала «майже». Творець Тейсан звільнив мене від зла. Але у цьому немає моєї заслуги.
— Ти хотіла сказати «звільнив від призначення».
— Я сказала те, що хотіла сказати. Я вдячна творцеві. І мені шкода тебе, Шей.
— Це тобі мене шкода через те, що я не можу чути таємничих пісень Космосу?
—
— Я вільніша, аніж ти, Ої.
— Тобі навіть не відомо, що таке свобода.
— То просвіти ж мене, Преподобна сестро Овіто, — Шерма ритуально вклоняється у той спосіб, що ним звичайні піфійки вітають старших за ієрархією.
— Не сердься, Шей. Творець так щедро обдарував тебе, що тобі не потрібне просвітлення. Але твоя досконалість не призначена для свободи.
— А лише для помсти, так?
— Так. І тобі самій про це відомо.
— Невідомо.
— Відомо, Шей, — у синіх очах сріблиться сталевий відтінок.
— І ти не хочеш мене виправити?
— Я не називаю тебе відступницею.
— І за це спасибі тобі, Ої. Ти завжди відзначалася рідкісною добротою. Ти всіх жаліла, всім співчувала… Навіть коли Ніко наказав убити Ленго, ти не перестала задовольняти його в ліжку. Цього старого цурукана… І мене змусила.
— Якби я цього не зробила, то він убив би нас усіх. Згадай, яким він тоді був наляканим.
— Не вбив би. Ми надто дорого обійшлися компанії.
— Вони закривали і дорожчі проекти. Вони ж мільярдери і хазяї Альфи.
— Залишимо це. Проїхали. Ти допоможеш мені на Фаренго?
— Усі загинуть. Зі мною чи без мене.
— Так вважають Знаючі?
— Ящери десятки тисяч років намагалися проникнути в таємниці Фаренго, але, врешті-решт, відступили.
— Раса ящерів усе робить у сплячці.
— Давня раса — мудра раса. Діє обережно, намагається не допускати помилок. Ґирги їм дорого коштували… — Овіта зустріла темне полум'я у погляді Шерми і пригасила його внутрішнім зусиллям синіх очей. — Я піду з тобою до святині, Шей, піду, так… Але попереджаю тебе: це буде похід приречених. Великий план майстра Тейсана закінчиться на Фаренго. Безглуздо і безславно.
— Я не відступлю, — ледь чутно промовила Шерма.
— Бідна, бідна Шей, — Преподобна Овіта підійшла до відступниці й обняла її.
Підводне місто Ганаз, Перламутровий Океан,
північна півкуля планети Ноли (4КВ06:2),
зоряна система Ніргарі.
З октомбрія 416 року Ери Відновлення
Океанські міста Ноли закріплювалися на високих металевих колонах, глибоко забитих у скелясте дно. У гарну погоду дископодібні й кулеподібні будинки здіймалися цими колонами над поверхнею океану і розкривалися, наче гігантські квіти. А в сезони штормів вони стуляли пелюстки захисних екранів і ховалися під воду, наближаючись до тих придонних копалень і глибинних шахт, що правили за господарську основу колонії.
У день прибуття комісара Маркова над Ганазом сяяло сонце — обідній шафрановий диск Ніргарі. Корабель-човник сів на плаваючу платформу. Вона мала гучну назву Посадкової Дистанції адміністративного сегмента міста. Уповноваженого посланця самого імператора на Дистанції зустріли найвищі посадові особи Ганаза — статечний і вгодований мер, старший шериф, котрий щиро і вірнопіддано вирячував водняві очі, та місцевий резидент Служби, котрий одягнув, згідно із ситуацією, білосніжний парадний скафандр капітана другого ранґу.
— У мене мало часу, — повідомив замість привітання Марков, мружачись на яскраве веселкове ґало, що оточувало полуденну Ніргарі. — Я з асистентами проведу допит затриманого клонороба. Пізніше ми разом із вами, — він вказав пальцем на резидента, — оглянемо колишній будинок Тейсанболона.
— Ми вже провели там ретельний обшук, — нагадав кавторанґ. — Жодних архівів, сіре… Нічого з того, що нам наказали знайти.
« Сіре! Отакої! — приємна морозна хвиля пройшла тілом Маркова. — Але ж це класно, коли до тебе не останні крутелики звертаються ось так: «Сіре!» Так і у лорди-сенатори можна потрапити. Адже Щасливчик Теслен з простого корабельного аналітика, нижчого за табельним ранґом від фреґат-лейтенанта [64] , вислужився аж до великого адмірала Флоту. А я хіба гірший від цього земного алергіка?»
64
Див. Додаток 2
— Правильно. Так і повинно бути. Вони ж не ідіоти, — вголос сказав Марков і рушив до входу в купол. Два здоровезних тіронійці-асистенти і місцеві начальники рушили за комісаром.
При вході до шлюзу Марков уповільнив кроки — на його внутрішній комунікатор надійшло повідомлення. Відісланий ним до системи Боллота безпілотний корвет успішно зійшов на Темні Шляхи. Головний штурман Другого флоту, контр-адмірал, прізвища якого Марков не вважав за потрібне запам'ятовувати, особисто запевнив імперського комісара, що менш аніж за дві стандартні доби малі зонди, які відділяться від корвета, почнуть прочісувати щільним гребенем планети, астероїди, пилові й кометні кільця. Тобто все, що обертається навколо зірки Боллота. Контр-адмірал не називав Маркова «сіром», але в його голосі комісар відчув улесливість.
На відміну від Центрального поселення Кідронії, шлях від Ганазького космодрому до тутешнього офісу Служби виявився не надто довгим. Два ескалатори, три швидкісних ліфти — і перед комісаром розчинилися броньовані двері «червоної зони».
Посеред просторого приміщення сидів на металевому стільці клонороб Борам, учень і далекий родич Тейсанболона. Його охороняли кіборґи і бійці кризової групи. Дві години тому, коли човник з Марковим розпочав спуск з орбіти Ноли, Борамові ввели до кровоносної системи нанороботів з препаратами, що пригнічують волю. За даними телеметрії, його мозок уже «визрів» для допиту.